Віктор ТКАЧ: «Якщо лісів рубають багато, це проблема, якщо їх мало рубають, це теж проблема»

Директор Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації імені Г.М. Висоцького Віктор ТКАЧ: «Якщо лісів рубають багато, це проблема, якщо їх мало рубають, це теж проблема»

Масове вирубування лісів у країні й на Харківщині зокрема набуло великого резонансу. Лисі ділянки, на яких раніше росли дуби, сосни та ялини, неабияк бентежать місцевих жителів, екологів, політиків та небайдужих громадян. Громадськість стурбована, що масове вирубування лісів проводять незаконно, це призводить до екологічних проблем у регіонах, зміни клімату та інших катаклізмів.

Як же потрібно господарювати, щоб наші ліси і надалі очищали атмосферу від техногенних викидів і наповнювали повітря киснем, напували земну поверхню ґрунтовими водами, стримували паводки й захищали ґрунти від ерозії? Розповісти про це «Урядовий кур’єр» попросив директора Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації імені Г.М. Висоцького, доктора сільськогосподарських наук, професора, члена-кореспондента НААН України Віктора ТКАЧА.

Без сокири не обійтися

— Вікторе Петровичу, проблему незаконного вирубування та знищення лісів, що стала вже загальнонаціональною, обговорюють на всіх рівнях: високопосадовці, фахівці й науковці. Та особливо гостра вона на Харківщині, оскільки показник лісистості області менший, ніж у середньому в Україні. Як цьому, на вашу думку, можна зарадити?

— Справді, останнім часом у деяких районах України загострилася проблема, пов’язана з незаконним вирубуванням лісу, діяльністю «чорних лісорубів». Тому Держлісагентство і його територіальні органи здійснюють широкомасштабні заходи щодо посилення контролю за нелегальним вирубуванням. Цьому також сприяє запровадження електронного обліку деревини, аукціонної системи її реалізації, формування геопорталу «Ліси України» для моніторингу за вирубуванням лісу, налагодження тісної співпраці з фіскальними та правоохоронними структурами, здійснення відповідних кадрових призначень.

Проте хотів би звернути увагу й на інший бік проблеми. У пересічного громадянина часто складається враження, що ліс може рости й без вирубування. Може, але яким буде цей ліс, якої якості, продуктивності, наскільки ефективно він виконуватиме різноманітні екологічні функції? Як без сокири замінити похідні ялинники, що в минулому були створені в Карпатах у поясі бука, які всихають на великих площах, або ліси, які масово пошкоджують шкідники та хвороби в умовах зміни клімату? Чи можна без сокири виростити ліс з оптимальною структурою, що максимально ефективно виконуватиме різноманітні функції — захищатиме ґрунти від водної та вітрової ерозії, водні ресурси від виснаження?

Відповідаючи на ці питання, зазначу, що саме за допомогою сокири ми повинні формувати оптимальний ліс. У нас ліси рубають в обмежених обсягах. Відповідаю за свої слова. На близько 50% площі лісів діє заборона на проведення головних рубок, або введено режим обмеженого користування. В Україні використання річного приросту деревини (без врахування природного відпаду дерев) останніми роками не перевищує 55—60%. Це нижче, ніж у європейських країнах. Ми щорічно заготовляємо близько 21 мільйона кубічних метрів деревини. При цьому на внутрішньому ринку накопичується надлишкова деревина, адже її споживання тут різко зменшилося, а експорт деревини у круглому вигляді заборонено на законодавчому рівні. Це неправильно. Раніше надлишкову деревину ми експортували, а лісогосподарські підприємства використовували отримані кошти на створення нових лісів, їх охорону та захист.

Чинні закони націлюють на те, що нам потрібно підтримувати внутрішнього товаровиробника. Так, підтримувати вітчизняну деревопереробну промисловість необхідно. Лісогосподарські підприємства готові реалізовувати деревину, але за якими цінами і кому саме. Лісогосподарські підприємства не можуть опустити ціну нижче від рівня собівартості заготовленої деревини. Є ж ринкова ціна. З одного боку, ми не виконуємо положення Світової організації торгівлі й у нас виникають істотні проблеми з Європейським Союзом стосовно заборони експорту круглого лісу, оскільки Україна так порушує умови Світової організації торгівлі. А з другого — з’явилася надлишкова деревина, яку складно реалізувати в повному обсязі на внутрішньому ринку.

Тож якщо ліси багато рубають — це проблема. І якщо їх мало рубають, це теж проблема, бо накопичуються стиглі й перестиглі ліси. Будь-якому живому організму так чи інакше приходить остання стадія і його треба міняти. Класик лісівництва Г. Морозов стверджував, що рубання лісу — синонім його відновлення. Ліс подібний до людського організму, він старіє і хворіє, як і людина. Надходить час, і його необхідно замінити новим.

Є два методи лікування: хірургічний і терапевтичний. Відмовимося від хірургічного методу лікування. Скажімо, цей метод не гуманний, тому що хірург зі скальпелем втручається в організм людини. Так само і ліс потребує застосування сокири або пилки. Як бути нині з дубовими лісами Харківщини, серед яких 60—70% — порослеві другої-четвертої генерацій? Це означає, що їх уже два-чотири рази в минулому зрубували і вони відновлювалися порослевим шляхом. Тоді виникає запитання: чому ж вони не відновлюються тепер? Та тому, що їм уже більш як 70—80 років, а їхня порослева здатність в такому віці дуже ослаблена. Раніше вони відновлювалися, оскільки їх рубали у молодшому віці й вони мали змогу давати поросль. Тепер же, керуючись благими намірами і обмежуючи вирубування в таких лісах, накопичуємо на значних площах кладовища сухостійного лісу й так заганяємо себе у глухий кут. Ці ліси, використовуючи сокиру, необхідно замінити на більш цінні насадження насіннєвого походження.

У сучасних умовах ми повинні вести господарство з урахуванням потреби посилення багатофункціональної ролі українських лісів і міжнародних вимог.

Проблем багато

— Отже, як потрібно господарювати, щоб вийти з того глухого кута, в якому опинилися вітчизняні ліси?

— Передовсім потрібно підтримувати так звані принципи сталого розвитку лісів. Тобто вести лісове господарство на максимальне отримання екологічного, економічного та соціального ефектів. У процесі лісокористування економіка та екологія мають взаємопов’язуватися, адже отримувану деревину використовують на благо людей. Що більше виробляємо продукції з деревини, то у більших обсягах депонуватиметься в ній вуглець, що міститься в атмосфері. Розвинені європейські країни в зростаючих обсягах замінюють продукцію з пластику на продукцію з деревини. При цьому не слід ігнорувати екологічні та природоохоронні вимоги, конфлікт із якими неминуче призведе до багатьох негативних наслідків. Тобто тут мають бути науково обґрунтовані нормативи, у плані скільки рубати, як та за якими технологіями.

Державні лісогосподарські підприємства діяльність здійснюють на підставі матеріалів лісовпорядкування, які розробляють на найближчий період. Згідно з ними, лісівник не має права рубати раніше чи пізніше. Він може робити це тільки тоді, коли це визначено проєктом організації ведення лісового господарства. А проєкт складають на науково обґрунтованій основі.

Останнім часом постає велика проблема, пов’язана із сосновими лісами Полісся. В умовах зміни клімату відбувається трансформація гідрологічних умов, що призводить до ослаблення цих лісів. Ця проблема гостро постає в багатьох європейських країнах, а також на інших континентах.

Внаслідок зміни клімату відбувається ослаблення соснових лісів, що призводить до масового їх пошкодження шкідниками та хворобами. Тому дуже важливо вчасно вилучати уражені дерева та здійснювати відповідні превентивні заходи з локалізації осередків шкідників і хвороб.

Якщо запізнюємося із проведенням зокрема санітарних рубок, то це спричинить широкомасштабне всихання лісів.

Як бачимо, проблем багато, а ми все ще не можемо внести відповідні зміни та доповнення зокрема у санітарні правила в лісах України. Уже скільки років над цим б’ємося, а віз, як кажуть, і нині там.

Нові насадження треба робити з дотриманням технологій. Фото з сайту sorada.gov.ua

Треба вдосконалювати закони

— Хто ж ставить перепони і до чого все це може призвести?

— Недостатньо ефективне чинне законодавство та відповідна нормативно-правова база не враховують особливостей функціонування лісів у сучасних умовах. Це не сприяє своєчасному запровадженню заходів, спрямованих на поліпшення стану лісів та посилення їхньої багатофункціональної ролі. Назріла гостра необхідність розроблення та затвердження національної лісової політики України, державної програми «Ліси України на період до 2030 року», стратегії адаптації лісів України до зміни клімату, а також перегляду нормативної бази, що регулює проведення рубок у лісах. З огляду на необхідність збереження біологічного різноманіття лісів і їхнього ефективного відтворення необхідно законодавчо посилити роль і функції державного органу управління у галузі лісового господарства (Держлісагентства), зменшити кількість постійних лісокористувачів, передавши їх до сфери управління цього органу.

У державному бюджеті України на 2021 та наступні роки вкрай важливо передбачити відповідні видатки загального фонду на ведення лісового господарства. Брак цих видатків недопустимий, оскільки призводить до призупинення діяльності багатьох підприємств галузі.

Використовуючи прогресивний досвід Польщі, слід ухвалити закон про державний фонд фінансування лісів, який би давав змогу застосовувати гнучкий механізм фінансування лісогосподарських підприємств з урахуванням специфічних особливостей їхнього функціонування.

Потрібно істотно переглянути податкове навантаження на лісогосподарські підприємства, зменшення якого дасть збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів.

Усе ще законодавчо не врегульовано питання утримання лісових смуг. Не напрацьовано механізму передачі земель для створення нових лісів. Потребує законодавчого врегулювання проблема зміни цільового призначення сільськогосподарських земель, на яких відбуваються процеси самозаліснення.

Директор Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації імені Г.М. Висоцького Віктор ТКАЧ

ДОСЬЄ «УК»

Віктор ТКАЧ.  Народився 23 липня 1954 року на Київщині. У 1976 році закінчив лісогосподарський факультет Львівського лісотехнічного університету (тепер Національний лісотехнічний університет України) за спеціальністю лісове господарство. У 1978-му вступив в аспірантуру Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького (УкрНДІЛГА), яку закінчив 1981-го, а 1982 року захистив кандидатську дисертацію. Після цього працював на різних посадах, а у 1999 році захистив докторську дисертацію. З вересня 2001-го його призначено на посаду директора УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького.

2003 року присвоєно вчене звання професора, 2008-го обрано членом-кореспондентом Української академії аграрних наук.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2015).

Основні напрями наукових досліджень — лісознавство, лісокористування, охорона навколишнього природного середовища, захисне лісорозведення. Під його керівництвом розроблено нормативні документи і практичні рекомендації щодо лісокористування та ведення лісового господарства.

Автор і співавтор монографій, понад 250 наукових праць.

Голова наукової ради з проблем лісознавства і лісівництва відділення загальної біології Національної академії наук України, віцепрезидент Лісівничої академії наук України.