Нащадки плюсових

«У наш час на дерева не лазять».

Між дерев, як між людей

Якщо ви навіть не маєте нічого спільного з професією лісівника, все одно, потрапивши в зелені насадження, а надто до бору чи діброви, звернете увагу на те, що дерева-однолітки, як це трапляється і серед людського загалу, різняться за своєю висотою, товщиною стовбура, густотою крони. Тим паче, така строкатість завжди впадала в око працівникам лісу. І оті найвищі, найстрункіші, з найтовстішими стовбурами та найкрасивішими кронами дерева почали називати плюсовими. Справді, вони наділені значними плюсами: перевищують середні показники деревостану, у якому знаходяться, за висотою не менше, ніж на 10, а за діаметром стовбура – не менше, як на 30 відсотків. Та й здоровий і рівний стовбур теж неабиякий плюс. Першими висловили здогад про те, що такі дерева володіють потужними генетичними властивостями ще в 30-х роках минулого століття шведські та датські вчені, які обґрунтували ідею використання потенціалу плюсових дерев для закладки насінних плантацій, головною перевагою яких є можливість збору елітного насіння для вирощування високопродуктивних насаджень.

– Не важко здогадатися, чому саме до отримання садивного матеріалу високих кондицій обрано шлях через насінні плантації, – пояснює викладач «Надслучанського інституту» Національного університету водного господарства та природокористування, доцент Сергій Івашинюта, коли повів із ним мову про селекцію в лісівництві. – Але в насадженнях ті плюсові дерева трапляються досить рідко, особливо, віднесені до першої категорії. Скажімо, в лісових масивах Рівненщини, що становлятть понад 800 тисяч гектарів, вдалося відібрати всього 274 плюсових дерев, зокрема 136 – сосни звичайної, з яких лише 30 одиниць – першої категорії, 117 – дуба звичайного і скельного, а інших порід, як ось там ялини європейської, клена та інших, і того менше – всього по декілька, а то й по одному екземпляру. Напевно, що шведи і датчани у ті далекі тридцяті зіткнулися з такою ж кількісною проблемою, бо, якщо повести мову про сосну, то шишок із трьох десятків дерев, навіть якщо з кожного візьмеш їх по центнеру, зрозуміло, для розв’язання насінної проблеми в широкому масштабі не вистачить.

«Переселення» соснових шишок

Як же в лісгоспах області на практиці вирішувалися ці проблеми? Звичайно ж, як розповідають лісівники, з насінням дуба все складалося простіше, позаяк, дочекавшись опадання жолудів, залишалося лише організувати їх збір під плюсовими деревами та перебирання. А ось найбільше клопотів було із «прирученням» плюсових дерев сосни звичайної. Адже збирати шишки на насіння та заготовляти живці з дерев висотою 30, а то й більше метрів, не так просто. Щоразу доводилося шукати спосіб, як до тих шишок добратися, бо ж відчайдухи, які б насмілилися по оголених стовбурах підніматися на висоту, що рівняється дев’ятиповерховому будинку, знаходилися не часто. Та й правила безпеки праці забороняли це робити. Крім того, така справа досить трудомістка і дорога, бо для цього доводилося навіть використовувати телескопічні вежі ТВ-26. Тож тутешні лісівники вже в 70-і роки минулого століття добре орієнтувалися, яким шляхом слід іти, розуміли, що потрібно «переселити» якимось чином шишки з плюсових дерев на низькорослі насадження. Почалися пошуки, селекційні експерименти спеціалістів лісового господарства та науковців. І вже в 1977 році в Базальтівському лісництві Костопільського лісгоспу заклали першу насінну плантацію сосни звичайної з використанням насіння плюсових дерев, яка через роки здалеку мала вигляд розлогого яблуневого саду.

А в наступні два роки тут же створили і першу на Рівненщині архівно-маточну плантацію цієї деревної породи. Тоді тут було посаджено 79 плюсових дерев – живці для щеп заготовили з плюсових дерев кількох лісгоспів області. Звісно, для такої кількості саджанців їх можна було якось добути.

До речі, згодом ця плантація стала основним джерелом отримання живців для щеплення, що дуже важливо. Тож завдяки насінним плантаціям, де ростуть нащадки плюсових дерев, висококондиційні шишки та живці з властивостями плюсових дерев стали ближчими до лісівників і значно збільшилися обсяги їх заготівлі.

Ще й понині, згадуючи про ті часи, в Костопільському лісгоспі, який згодом став базовим підприємством в Україні з насінництва, розповідають про тодішню бригадирку лісокультурної бригади Базальтівського лісництва Т. Середу, руками якої було щеплено і доглянуто тисячі саджанців сосни звичайної. Дивувала тоді всіх не тільки вправність трудівниці, а й результат – стовідсоткове приживлення щеп. Тож досвід її, який передала молоді, і нині прислуговується лісівникам.

У кожного лісгоспу – власна база

Нині майже кожне лісове підприємство області створило власну базу для вирощування садивного матеріалу, адже купувати насіння, а тим паче, сіянці та саджанці, обходиться дуже дорого. Тож і щеплення сосни звичайної, як довідався, проводяться в поліетиленових теплицях базисних розсадників уже не тільки Костопільського, які були піонерами цієї справи в 70-і роки минулого століття, а й Сарненського, Зарічненського, Дубенського, Млинівського, Клесівського, Острівського Соснівського лісгоспів. Шишки на насіння тут заготовляють у створених насінницьких плантаціях, як і живці, у період, коли ще бруньки сосни перебувають у стані спокою.

Коли нещодавно повів мову з одним із досвідчених лісівників області про заготівлю шишок та живців із плюсових дерев, що в лісових угіддях, він промовив: «Ніхто у наш час у лісі на дерева уже не лазить – добірної шишки та живців, які нічим не поступаються отриманим із плюсових дерев, на насінних плантаціях вистачає». Як бачимо, лісівники замість того, щоб добиратися до шишок на висоту, «переселили» їх ближче до землі – і легше стало їх заготовляти, і дешевше, і безпечніше.

Отак велетні поліських лісів, завдяки господарській кмітливості й наполегливості лісівників, прислужуються насінницькій справі лісогосподарських підприємств.