Слово «лісівник» має викликати повагу

 Політика і ліс. Про проблеми лісового господарства Карпатського регіону і не тільки.

За ініціативи депутатів Європейського парламенту нещодавно відбулася зустріч із лісівниками – представниками Карпатського регіону. Спонукало до цієї зустрічі занепокоєння Європарламенту кліматичними змінами.

Зміни клімату – є найгострішою темою, яка найбільше обговорюється у світі. Всі розуміють, що ліси відіграють найважливішу роль у кліматичних процесах. Європа теж занепокоєна цією проблемою, але, як виявилось, – у Євросоюзі відсутня законодавча база загальної, об’єднуючої лісової політики, тому що кожна країна веде лісове господарство за своїми правилами та законами, спираючись на свій досвід та традиції. Тому, група депутатів із найчисельнішої Європейської народної партії взяла на себе зобов’язання розробити відповідні законодавчі акти. Але перед цим законотворці, в першу чергу, вирішили вислухати лісівників, порадитись. У реаліях нашої країни – це дивно, але в ЄС така практика вважається нормою.

Отже, на запрошення депутатів Європарламенту до Страсбурга прибули представники лісової галузі країн Карпатського регіону, зокрема, з України, хоча вона і не входить до ЄС, але давня співпраця з лісівниками сусідніх країн надала можливість взяти участь у цьому важливому процесі і нам. Українська делегація була представлена лісівниками Виноградівського лісгоспу, Закарпатського ОУЛМГ, – його директором Василем Агієм, провідним інженером з охорони праці Степаном Гаджегою, головним лісничим Степаном Медьері, лісничим Шаланківського лісництва Адальбертом Бундовичем. Вагомою та авторитетною була делегація лісівників Угорщини, також були представники Словаччини, Румунії, Сербії.

Парламентарі поставили перед лісівниками ряд питань: чим допомогти? Що потрібно змінити у законодавстві та які нормативи необхідно розробити для лісового господарства? Яким чином вдосконалити механізми підтримки лісового господарства? Яке бачення фахівців щодо створення нових лісів, які є резерви, що заважає тощо? На прикладі Румунії піднімалися питання щодо негативних наслідків приватизації лісів та теперішньої їх реприватизації. Аналізували також ситуацію з власністю на ліси в інших країнах і яким чином це впливає на ефективність ведення лісового господарства.

Василь Агій, директор ДП «Виноградівське лісове господарство»:

– Мене вразило ставлення європарламентарів до лісівників. Парламент ЄС у Страсбурзі – це олімп законотворчості, більшість депутатів і їх помічників – юристи з високою кваліфікацією, але вони переконані, що думку практиків – людей, до яких будуть застосовуватись їхні закони у майбутньому, враховувати просто необхідно. Наше спілкування не обмежилось однією зустріччю, ми домовились продовжити співпрацю. Кожна країна, представниця делегації, під час другої зустрічі навесні цього року висловить свої пропозиції після детального опрацювання згаданого питання, зокрема, і Україна.

Євросоюз нині стосовно лісового господарства зосере­дився на питанні лісорозведення. Завдання номер один – це створення нових лісів. Для цього в ЄС розроблений і працює механізм та виділяється відповідне фінансування, яке щороку збільшують, а механізм вдосконалюють.

Для України це теж питання номер один. Але для його вирішення якраз на законодавчому рівні ми і маємо певні перепони.

Якщо дещо торкнутися практики ведення лісового господарства в країнах ЄС – наших сусідів, зокрема угорців, порівняти його з нашим, то як не дивно, вирощування сіянців із закритою кореневою системою у них не практикується. Вони вважають, що приживлюваність сосни і так доволі висока, а економічні витрати занадто великі, отже, це не рентабельно.

У ЄС схема створення лісових культур дуба практикується саджанцями перегущеними рядами, таким чином утворюються монокультурні насадження. Останніми роками вони почали вводити ясень та клен. Дуже важливо розбавляти монокультуру, особливо на нових землях, які нині почали там засаджувати.

У 80-х роках у ЄС взяли курс на швидкоростучі культури: акацію, тополю. Це була така пропаганда, щоб забезпечувати сировиною целюлозно-паперові комбінати Італії та Австрії. Але згодом там зрозуміли хибність такого напрямку і змінили стратегію на вирощування дуба, якого ми теж у себе намагаємося більше культивувати. Але, на відміну від нас, в ЄС на вирощування дуба з держбюджету виділяють фінансової допомоги до 5 тис. євро на 1 га для насаджень до 5–7-річного віку. Цієї суми вистачає, щоб компенсувати всі витрати на догляд за цими насадженнями. Держава допомагає, а не чинить опір.

А що в Україні? Під час створення нових лісів, за переведення земельної ділянки з категорії сільськогосподарського призначення в лісогосподарське, ми – лісівники – мусимо платити державі якісь компенсаційні витрати, сплатити астрономічні рахунки за те, щоб створити ліс. Нонсенс!

Коли фахівців поважають, прислухаються, є взаєморозуміння, то технічні питання вирішуються швидко. Цього бракує не тільки у відношеннях лісівників і влади, нам не вистачає єдності і всередині самої галузі. Кожен працює собі окремо, у замкненому просторі, тому і маємо більшість проблем, і такий імідж у суспільстві. Повагу до себе неможливо випросити, її треба заслужити.

Наприклад, у Німеччині лісове господарство у ВВП країни становить менше 1%, але повагу суспільства до себе вони мають на 100%. Як вони досягли такої підтримки? Німці зрозуміли, що ліс – це не лише ресурс – «кубик», а це і рекреація, і охорона здоров’я, і спорт, і культура… Вони досягли того, що про лісівників, як складову всіх цих кластерів, позитивно говорять у суспільстві.

Я побував у кількох країнах: Угорщині, Польщі, Німеччині, Австрії і ніде не бачив закликів «Бережіть ліс!», бо там знають, що це відповідальність лісівників, отже, їм довіряють. Це результат багаторічної роботи лісівників із громадськістю, зокрема, за допомогою учнівських лісництв. Деякі напрацювання роботи з дітьми ми запозичили, намагаємося залучати та виховувати молодь. Акцентуємо увагу на спілкуванні з громадськістю.

Нам, лісівникам, треба відходити від практики хвалити самих себе. Ми ж допомагаємо школам, церквам, місцевим громадам, беремо активну участь у їхньому житті, тож саме вони мають про нас розповідати, тоді повернемо своє добре ім’я і слово «лісівник» буде викликати повагу.