Відповідати на вимоги часу 

Триває розробка національного стандарту «Стале лісоуправління. Загальні положення».

Розповідає учасник Робочої групи, голова технічного комітету із стандартизації ТК-18 «Лісові ресурси», кандидат технічних наук Наталія Буйських.

– Пані Наталіє, спершу давайте визначимось: національний стандарт «Стале лісоуправління. Загальні положення», в розробленні якого бере участь ТК-18, має на меті гармонізувати національні стандарти з європейськими, оскільки Україна підписала договір про асоціацію з ЄС?

– Пропоную на початку визначитися з термінами. Гармонізація – це коли певний європейський стандарт перекладається українською мовою, приймається в Україні і є тотожнім оригіналу (ДСТУ EN). Розробка – це коли є потреба саме у розробці певного національного стандарту (ДСТУ). У даному випадку відбувається саме розробка національного стандарту з лісоуправління, оскільки не має європейських аналогів, і який має стати підґрунтям для сертифікаційних систем у лісовому господарстві. Тому, у процесі розроблення враховуються основні положення базових стандартів таких сертифікаційних систем як FSC і PEFC.

Технічний комітет займається процесом стандартизації в лісовій та деревообробній галузі. Хочу відзначити, що згідно з підписаною угодою про асоціацію з ЄС Україна на 90 відсотків повинна привести свою нормативну базу у відповідність до європейської. Наказом № 184 ДП «УкрНДНЦ» від 14.12.2015 р. у відповідь на Програму діяльності Кабінету Міністрів України, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2014 № 695 та схвалену постановою Верховної Ради України від 11.12.2014 № 26-VIII, з 01.01.2019 р. скасовано майже всі нормативні документи, що мали статус міждержавних стандартів (ГОСТ), якими користувалися в лісовій та деревообробній галузях. Натомість мають бути прийняті шляхом гармонізації або погодження Європейські (переважно), а у разі їх відсутності – міжнародні стандарти. За участі ТК-18 у 2019 році був розроблений та гармонізований цілий пакет нормативних документів і технічних умов України, які базувалися на європейських стандартах, щоб галузь не залишилася без нормативної бази. Адже стандартизація повинна не ставити бар’єри, а відкривати ширші можливості для міжнародної співпраці.

– Але ж раніше також були відповідні вимоги до управління лісовою галуззю. Скажімо, вітчизняний Лісовий кодекс – закон, де, крім іншого, визначено вимоги з лісовпорядкування?

– Лісовий кодекс – законодавчий акт, який регулює правові відносини на території України між суб’єктами господарювання, серед яких і лісогосподарські підприємства. Він є основним нормативно-правовим документом, з врахуванням положень якого розробляється національний стандарт із сталого лісоуправління. Але час ставить нові виклики та завдання. Нині, для вільної торгівлі з країнами Європейського Союзу, одним з вагомих важелів є сертифікація лісів, і Лісовий кодекс не може замінити національний стандарт, згідно з яким можливо здійснювати сертифікацію лісів.

Вимоги щодо сертифікації лісів походять від споживачів продукції лісового походження на екологічно чуттєвих ринках, більшість із яких є бізнес-структурами (в країнах ЄС закупівля деревиномістких продуктів такими структурами становить 80%). Лісова сертифікація для європейського бізнесу є засобом зниження ризиків потрапляння небажаної лісопродукції (незаконного походження, з лісів ПЗФ тощо) у виробничі або торгівельні процеси. На сьогодні вимоги до походження лісоматеріалів висуваються під час державних закупівель у більше, ніж 40 країнах світу.

Сертифікація лісів для вітчизняних лісогосподарських та деревообробних підприємств важлива, оскільки їх продукція експортно орієнтована. А за умови періодичного спаду попиту на продукцію деревного походження, відбувається «звуження» ринків збуту, і несертифікована продукція виявляється неконкурентоздатною на найбільш дорогих ринках.

Сьогодні у світі сформовано кілька національних та міжнародних схем сертифікації лісів, а саме: FSC (Forest Stewardship Council – Лісова наглядова рада); PEFC (Program for Endorsement of Forest Certification Schemes – Програма схвалення систем сертифікації лісів); AFTS (The American Tree Farm System – Американська система лісових плантацій); CSA (Canadian Standards Association Sustainable Forest management Program – Канадська програма асоціації стандартів сталого лісового менеджменту); SFI (Sustainable Forest Initiative – Північноамериканська ініціатива сталого лісівництва).

В Україні поки запроваджена лише система сертифікації FSC. Для впровадження системи PEFC необхідна наявність національного стандарту зі сталого лісоуправління, який має прийняти національний орган із стандартизації. Бачення цього стандарту у технічному комітеті у тому, щоб його основні положення враховували вимоги базових стандартів сертифікаційних систем як FSC, так і PEFC.

– Критерії стандартів на продукцію легше уявити. А які вимоги до управлінських стандартів?

– Створення стандартів взагалі – тривала процедура. Тим паче управлінських. А їх розробляється два: «Стале лісоуправління. Загальні положення» та «Ідентифікація лісопродукції за походженням». Перший стандарт включає у себе більш загальні положення і стосується критеріїв та вимог, за якими проводитимуться лісогосподарські заходи. Всі критерії спрямовані на забезпечення високої продуктивності і стійкості лісів, збереження і відновлення біорізноманіття в лісах, мінімізацію або виключення негативної дії лісогосподарського виробництва на довкілля, невиснажливе лісокористування, на економічну ефективність лісогосподарського виробництва, його соціальну функцію тощо.

Другий стандарт конкретніший. І стосуватиметься він ідентифікації лісопродукції.

Найголовнішим критерієм при цьому є легальність і прослідковуваність походження продукції, а процес виготовлення продукції має бути з дотриманням екологічних та законодавчих вимог. До того ж, у національному стандарті міститиметься такий критерій як залучення громадськості. Ведення лісового господарства має враховувати інтереси громади, сприяти покращенню добробуту, не порушувати права громад, котрі проживають на території ведення лісового господарства. Адже, якщо відверто, то саме останні закиди громадськості у суцільних вирубках лісів спонукали процес створення цих національних стандартів. До речі, ці вимоги прописані і в базових рамкових стандартах FSC та PEFC, а також Лісовому кодексі.

– Звичайно, про етапи ще рано говорити, але що вже зроблено?

– 20 лютого відбулося засідання робочої групи із обговорення національного стандарту сертифікаційної схеми PEFC. У принципі, цей стандарт вже давно є на сайті Товариства лісівників України і обговорюється. Найбільш чуттєвим моментом при обговоренні є термінологія. Скажімо, поняття визначення лісу, як терміну, є й у Лісовому кодексі, і в стандартах FSC та PEFC. У стандартах FSC і PEFC є відмінності, але за основними критеріям вони схожі. Тепер міркуватимемо як ці визначення об’єднати, оскільки є відмінності у трактовках. Приміром, стандарт не є обов’язковим до виконання, а Лісовий кодекс – це законодавчий акт. А в Законі про стандартизацію чітко прописано, що стандарт повинен відповідати нормативно-правовій базі держави. Ось над цими питаннями з узгодження понять і працює на даний час Робоча група. Спосіб викладання стандартів також відрізняється. Скажімо, при викладанні державні стандарти не дають настанов організаціям, а лише констатують певні вимоги. Звичайно, ми звикли до конкретніших стандартів, цифр, оскільки простіше. Ці ж стандарти загальніші, але насичені термінами. Тому під час обговорення національного стандарту за схемою PEFC виважували кожне слово.

Як висновок хотілось би зазначити, що гармонізація законодавчих і сертифікаційних вимог є найбільш дієвим та надійним засобом реалізації національних інтересів у лісовій сертифікації, в результаті чого зникатимуть протиріччя між національним законодавством та міжнародними вимогами (обумовленими ринками збуту та загальним екологічним станом) лісової сертифікації, відбуватиметься скорочення витрат підприємств на сертифікацію та покращення загальної репутації вітчизняної лісопромислової галузі.