02/02/2020
0Этот материал “на любителя”… В совокупности с предыдущем интервью, он позволяет понять ещё не озвученные приоритеты нового председателя Гослесагентства. Мне заглавный снимок кажется символичным: два последних председателя рядом олицетворяют преемственность, которая становится всё более очевидной… Нальковича между ними не хватает…М.П.
Стан та перспективи розвитку зернового ринку України
Чи витримають експортери тиск російського ембарго?
Як відкриття ринку землі вплине на економічну ситуацію в країні та на розвиток аграрної галузі
Круглий стіл “Регуляторні хащі: Ліс – товар чи ресурс?”
Рівненщина Європейська. Що заважає органічній продукції з України завойовувати європейські ринки
На відновлення лісових фондів виділяється 5% від потреб
01-05-2017
Фотографії полисілих Карпатських гір або фур з кругляком з південних областей стали символами катастрофи в лісовому господарстві. І аргументом продовження мораторію на експорт лісу. Але чи врятує заборона сам ліс?
– Мораторій вводився, щоб захистити нашу природу. Наскільки ефективним виявився цей інструмент?
– Коли держава захищає свої ресурси, включно з лісом, вона може обирати різні види обмежень. Наприклад, ліцензування, квотування, експортне мито або заборону на експорт. Заборона – інструмент, що обмежує найбільше. Хоча він і може застосовуватися згідно з нормами ВТО, але лише у випадку, якщо є загроза національній безпеці або з метою збереження природних ресурсів. Саме з цим аргументом у нас і запроваджують мораторій. І тепер, перш ніж його знімати чи продовжувати, держава має відповісти на ряд важливих питань.
Що держава отримала від мораторію – доходи чи витрати, і в якому розмірі? Чи вдалося досягти ефекту перерозподілу між внутрішніми виробниками? Деревообробники стверджували, що мораторій дозволить ефективно залучати інвестиції та створити якісно нові виробництва. Але чомусь їх число не зростає.
– Але чому? Минулого року почали працювати “Українські лісопильні”, які залучили в Рівненську область близько 20 млн євро інвестицій…
– Є поодинокі приклади, але системного росту галузі, який мав спостерігатися при введенні мораторію, ми так і не побачили. І потрібно виявити причину, чому так сталося.
Ще два важливих моменти. Мораторій в цілому дає сильний ефект захисту для внутрішнього виробника, і при цьому нівелює витрати цього виробника, які збільшилися з інших економічних причин. Але головний момент – це ефект споживача. Чи був корисним цей мораторій кінцевому споживачу.
Найбільший споживач – деревообробна промисловість. Потрібно усвідомлювати, скільки деревини вона споживає, яку саме, потрібно прорахувати як вплине доступ до ресурсу на ріст галузі протягом мінімум 5, а то й 10 років. На ці питання, а також на питання про вплив на них мораторію відповіді немає! Просто немає цифр, про який аналіз і прогноз може йти мова? А це основа для ухвалення будь-яких рішень.
– Але ж є статистика експорту….
– Там теж не все добре. Ми порівняли статистику експорту ділової деревини – нашу і європейську – і виявили значні розбіжності. За 2015-й, коли вперше було запроваджено мораторій на вивезення лісу кругляка, українська сторона декларувала значно більші дані експорту паливної деревини (дров), ніж Європа. А ось експорт необроблених лісоматеріалів – нижчий за дані європейської статистики. Причому різниця між дровами й діловою деревиною – ті самі 0,55 млн куб, але за нашими даними, ми більше експортували дров, а за даними – ділової деревини… Це і є сірий експорт.
– Як же можливі такі “лазівки” на кордоні?
– Проблема в тому, що у нас поки немає ніде чіткого визначення товарних категорій деревини. З 100 товарних позицій у 50% немає чітких визначень… Суб’єкти господарювання найчастіше визначають якісні і технічні характеристики предмету угод (деревини) в сертифікаціях до них. Не існує навіть опису, що таке оброблена деревина! До цього року, поки не було видано наказ Держлісагентства, під класифікацію “дрова” підпадала навіть цільно-оброблена деревина. Зараз є обмеження в два метри довжини. Як наслідок, ріжуть ділову деревину по два метри або роблять надсічку на колоді – і експортують як “дрова”.
До речі, саме невизначеністю лісу як товару можна пояснити збитки від незаконних рубок лісу, що зростають. У порівнянні з 2011-м збитки зросли на 77,5%, з 49 до 87 млн грн. При цьому, лише 5-7% справ за таким браконьєрством розглядаються правоохоронними органами. Найчастіше вони до суду навіть не доходять, у зв’язку з неможливістю довести склад злочину. За весь 2016-й рік по всій Україні по незаконним рубкам як адмінправопорушенням було передано до суду аж 15 справ. З них сім повернули з причини неправильно складеного протоколу, вісім було розглянуто. Але по жодній справі не було притягнуто до адмінвідповідальності жодну людину! А у 2015-му за результатами розглянутих справ було нараховано штрафних санкцій аж на 185 грн. Як кримінальне правопорушення такі рубки взагалі не розглядаються, адже Кримінальний кодекс в статтях про незаконні рубки немає визначення розміру істотної шкоди. Дана проблема потребує якомога скорішого ухвалення законодавчих змін, безкарність буде лише збільшувати ріст незаконних рубок.
– Чи покращило ситуацію в галузі впровадження системи чіпування деревини?
– Перш за все, потрібно розуміти, що ця система тільки почала створюватися. Облік деревини запроваджено лише на підприємствах Держлісагентства, це 73% всього лісового фонду. Решта – оборонні держпідприємства, комунальні підприємства, Чорнобиль – все ще не використовують бирки.
– Але чіп обов’язковий для експорту?
– На жаль, ні. Згідно з директивами ЄС, обов’язковим є сертифікат відповідності, але поки загальна система обліку деревини в Україні не запроваджена, в законодавстві чіпи не прописані. Хоча вже є проект постанови Кабміну про це.
В Україні для ефективного функціонування галузі системи обліку життєво необхідні. Облік лісів і облік деревини. Облік лісів, своєрідний перепис, востаннє проводився в 1996 році. Ця робота має фінансуватися з бюджету за постановою Кабміну. Але за всі ці роки кошти не виділялися. Хоча саме цей облік – основа лісового кадастру. А будь-який інвестор, якого ми бажаємо залучити в цю галузь, має розуміти об’єм і якість ресурсу та мати доступ до відкритої і перевіреної інформації…
Ще одна гостра проблема, також пов’язана з фінансуванням – відновлення фондів. Вік лісів в більшості господарств такий, що його потрібно активно “зменшувати” від 60 років. Але бюджетування на посадку де-факто немає, особливо в південних областях, де лісгоспи мають менший дохід, ніж в північних областях.
– Невже лісгоспи настільки збиткові?
– Щорічно лісові господарства поповнюють бюджети всіх рівнів на 3,2 млрд грн. Проте суми, які виділяють з держбюджету на відновлення фондів, постійно зменшуються. Так, у 2015-му році було виділено приблизно 53%, у 2016 цей показник значно знизився – до 8,5% від запиту, в бюджеті 2017-го й того менше – біля 5%.
– Але проблема з часом буде лише посилюватися. Які шляхи вирішення пропонують?
– Розглядається ідея об’єднання 312 лісгоспів – і відносно багатих північних, і бідних південних, щоб потім із загального бюджету фінансувалися нові посадки по всій Україні. Але формат нового утворення – теж предмет обговорення. Наприклад, при створенні корпорації можуть виникнути складнощі. Нашим законодавством поки недостатньо прописаний механізм створення таких об’єднань на основі держпідприємств, тому можливі ризики при управління, перерозподілі доходів, сплаті дивідендів тощо. До того ж приблизно 70 закладів, ті ж дослідницькі інститути, і 40 лісгоспів фінансуються напряму з держбюджету. Як їх включати в корпорацію? На нашу думку, найбільш прописаною сьогодні формою об’єднання є публічне акціонерне товариство.
Як варіант фінансування відновлення лісів пропонується також створити спеціальний держфонд. Якщо лісова галузь дає в бюджет 3,2 млрд грн щорічно, а на відновлення необхідно 1 млрд грн, то його потрібно віддати – це логічно.
Який з варіантів – об’єднання лісгоспів чи створення фонду буде прийнято, покаже час.
– Чи є приклади бажання приватного капіталу брати участь в лісопосадках?
– Лісовий кодекс визнає приватну власність, і рано чи пізно ми до цього прийдемо. Але зараз рано про це говорити. Сьогодні приватних лісів – менш ніж 0,1% від загальної площі. Та й у більшості країн ліси – це ресурс, аналогічний надрам і воді, тобто загальнонаціональний. Варіант державно-приватного партнерства, коли бізнес бере на себе витрати на посадку і охорону ділянок? Малоймовірно, щоб приватний інвестор пішов на такі проекти, віддачу від яких він побачить за 50 років. Скоріше інвестору може бути цікаво займатися обробкою деревини, меблевим виробництвом тощо.
І оскільки ліс – це ресурс, то завдання держави – створити систему з вільним і зрозумілим доступом до цього ресурсу, від використання якого надходили б податки. Недосконалість законодавства поки призводить до того, що зараз ліс є ресурсом лише для окремих груп осіб…
Які цілі ставить держава? Стимулювати розвиток внутрішнього виробництва? Дати преференцію вітчизняному інвестору чи пільги усім? Держава має визначати об’єм, який вона випускає на ринок і доступ для певних категорій інвесторів.
У ті бізнеси, які створювалися за останнім роки, закладалася модель з необмеженим доступом до ресурсу. Що, визнаймо, недалекоглядно з боку держави. З плюсів – доступ до ресурсу вже відбувається через аукціони.
– Повернімось до експорту. Деревину для таких поставок купляють на аукціонах?
– Не завжди. Відбувається заготівля деревини, потім вона надходить на аукціони. Хто і з якою метою там купляє – для виробництва чи на експорт – не відслідковується. Але найголовніше, з виставленого на торги викупляється лише 30-40%. А далі – законодавчо прописано, що деревина, яка не реалізована на аукціонах, передається за прямими угодами держпідприємствам. Найчастіше учасники аукціону свідомо завищують ціну, щоб деревину не розкуповували, аукціон не відбувся, і вони могли її викупити самостійно і напряму.
– Тобто поки ще аукціони недостатньо ефективний інструмент?
– Він потребує підсилення. Через аукціони необхідно реалізовувати всю необроблену деревину. І вкрай важливо нарешті прописати деревину як товарну категорію. Поки що у нас ліс – лише ресурс, який потрібно охороняти.
А що таке ліс, коли його зрубали, в який момент він стає товаром, як визначати його вартість і як враховувати – не прописано жодним документом. Аналогічна проблема була в більшості пострадянських держав. Але, наприклад, Росія в 2014-му вирішила її, коли прописала в Лісовому кодексі деревину як товар і ввела електронний облік як лісу (що росте), так і лісу (товару). Зараз у нас готується постанова Кабміну про вдосконалення торгівлі деревиною. Продовжується робота над створенням загальної системи електронного обліку. Необхідно також внести зміни в Лісовий і Карний кодекси. Про все це ми розпочали діалог у четвер з регуляторами і учасниками ринку в рамках круглого столу “Регуляторні хащі: Ліс – товар чи ресурс?”, де презентували аналітичне дослідження проблематики ринку і можливих шляхів її рішення. Деталі на сайті, приєднуйтеся.
Андрій Заблоцький
https://brdo.com.ua/top/shhob-vryatuvaty-lis-jogo-neobhidno-peretvoryty-na-tovar/
Cаморегулівні організації – це крок до “розумного регулювання”
21-06-2016
Джерело: liga.net
Система державного регулювання України переобтяжена надмірними повноваженнями органів влади. Величезна кількість державних структур, яким надані регуляторні повноваження під гаслом захисту прав споживачів та державних інтересів, в більшості не виконують ці функції, а просто продукують величезну кількість паперів та, за рахунок заплутанності, несистемності, наявності великої кількості суперечливих норм у різних регуляторних актах, нерідко стають корупційними осередками.
Владні структури, яким надані регуляторні повноваження, здебільшо займаються каральними перевірками, а не регулюванням ринків з метою забезпечення їх розвитку. За даними Міжнародної фінансової корпорації, Україна і Таджикистан стали за підсумками 2013 року двома країнами, де перевірки мають тотальний характер. Щорічно перевірялися 95% суб’єктів господарської діяльності. Лише за 2014 рік було в Україні було проведено 594 974 перевірки підприємств (навіть попри те, що у другому півріччі було введено мораторій на перевірки бізнесу).
Централізована система встановлення правил/стандартів ведення професійної діяльності та вимог до продукціїї не лише є фактором стримування розвитку бізнесу, а й спадком застарілої системи управління часів СРСР. Постійний ріст кількості контролюючих органів та їх тотальний контроль над підприємцями позитивно не позначився за останні 20 років на зміні показників якості та ефективності, що свідчать про істотне поліпшення для споживачів.
Недостатня ефективність діяльності, низький рівень компетенції, надзвичайна інертність реакції на запити ринку (як споживачів, так і підприємців), відсутність реальних об’єктивних механізмів зворотнього зв’язку між підприємницьким співтовариством і органами влади та високі витрати на нагляд і контроль з боку держави стають реальними бар’єрами для модернізації як економіки, так і стандартів продукції. Крім того, це призводить до постійного збільшення витрат держави та підприємств на підтримку неефективної системи контролю.
Світова практика розвитку регуляторної сфери передбачає передачу частини прав щодо встановлення правил і контролю над ними від держави самим підприємцям або із залученням громадськості. Таким чином працює принцип саморегулювання – виконання функцій регулювання діяльності учасників ринку самими учасниками ринку.
Цей принцип є одним з найефективніших методів скорочення державного регулювання та витрат на здійснення функцій контролю та нагляду.
Вперше термін «саморегулівна організація» (self-regulatory organization) було використане у законодавстві США у 1934 році за часів політики Нового курсу Т. Рузвельта в Законі про ринок цінних паперів (Securities Exchange Act of 1934), відповідно до якого окремим об’єднанням та організаціям на фондовому ринку надали статус СРО. З того часу законодавче вживання саме терміна «саморегулівна організація» в західних країнах, здебільшо, обмежується сферою фінансових послуг та регулювання ринку цінних паперів. При цьому, організації утворені за таким принципом, можуть існувати також і в інших галузях підприємництва, проте цей термін щодо них не вживається в правових нормах.
В країнах з молодою демократією Східної Європи та колишнього СРСР можна побачити іншу ситуацію. Інститут СРО був утворений у різних сферах підприємництва, що стало наслідком того, що термін «саморегулівна організація» почав вживатись в багатьох галузях. Навіть чітко можна помітити тенденцію: організації вважаються саморегулівними, якщо галузевим законодавством передбачено можливість утворення СРО та встановлені певні вимоги до них. А організації, які хоча й мають схожість із СРО, але утворені в інших галузях, такого статусу не мають.
Сьогодні в Україні немає єдиної концепції законодавчого регулювання діяльності таких організацій, і, як наслідок, єдина модель саморегулювання також відсутня. При цьому, окремі принципи саморегулювання закладені в галузевому законодавстві України. Так, наприклад, досить тривалий час (щонайменше з 1996 року) діє положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку (в чинній на даний момент редакції від 2009 року).
Як вже було зазначено, уніфікованого нормативно-правового акта, який би регламентував особливості організації та діяльності саморегулівних організацій в Україні ще не прийнято.
В червні 2016 року було зроблено значний крок до упорядкування цього питання. На засіданні в офісі ЄБРР в Києві було презентовано Концепцію базового законопроекту про саморегулівні організації (СРО). Концепція було підготовлена спільними зусиллями Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Європейського банку реконструкції та розвитку, Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН і експертного та громадського середовища.
Концепція базового закону про СРО в Україні передбачає еволюцію від закону про громадські об’єднання до законодавчого регулювання діяльності репрезентативних саморегулівних організацій (тобто таких, що реально можуть репрезентувати галузь з урахуванням інтересів усіх (або значної більшості) учасників ринку). Також концепція передбачає трансформацію в подальшому репрезентативних СРО та професійних об’єднань в елемент регуляторної сфери із передачею державою таким структурам більшості регуляторних повноважень в галузі у відповідності із спеціальними законами.
Концепція також окреслює основні принципи реєстрації звичайних та репрезентативних СРО, розкриває окремі принципи діяльності. Так, наприклад, пропонується ввести 2 принципи реєстрації репрезентативних СРО: процедурний та пайовий. Процедурний принцип полягає в тому, що при реєстрації репрезентативної саморегулівної організації виділяється час, протягом якого інші об’єднання мають право оскаржити реєстрацію. Пайовий принцип реєстрації одразу передбачає необхідність об’єднання підтвердити, що до його складу входять понад 50% учасників галузевого ринку.
Контрольну та координуючу функцію за діяльністю СРО, пропонується покласти на Міністерство економічного розвитку та торгівлі, Міністерство юстиції та Державну регуляторну службу України. А спеціальними законами – функції можуть бути закріплені за галузевими міністерствами.
Сам базовий закон про саморегулівні організації, на думку розробників концепції, має складатися з чотирьох базових розділів і повинен: окреслювати загальні положення закону; уточнювати питання щодо утворення та реєстрації СРО; визначати права, обов’язки та діяльність СРО; описувати вимоги до оргструктури СРО. Також в законі повинні бути зазначені необхідні зміни до чинних нормативно-правових актів України для впровадження реформ в цій сфері.
За умови успішного впровадження, саморегулювання дозволить знизити державні витрати, здійснювати більш професійний контроль за якістю послуг, перенести фокус власне з державного контролю за функціонуванням у бік нагляду за результатами діяльності. Безпосередня участь представників бізнесу та громадськості у встановленні норм, правил та стандартів в галузі допоможе більш ефективно створювати регулювання у відповідних сферах. Це зможе гарантувати розвиток бізнесу та економіки. Крім цього, важливим фактором виступатиме підвищення відповідальності учасників ринку за свої дії шляхом безпосередньої комунікації із споживачами без посередництва держави.
Прийняття закону про саморегулівні організації – це значний крок вперед до “розумного регулювання” ринку. Цілком зрозуміло, що розглянута концепція базового закону потребує значної експертної роботи, але результатом такої праці державних органів, експертів, представників бізнесу і громадськості може стати реальне підгрунтя для формування сучасної регуляторної політики. У виграші будуть всі – від споживачів та виробників, до держави.
Андрій Заблоцький
ЩО ЗАВАЖАЄ РОЗВИТКОВІ ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ ЗЕРНА
ОЛЕНА АРТЕМОВА 08 ЛИСТОПАДА 2013
Стисло проаналізував правові аспекти цього питання під час однойменної прес-конференції у «Інтерфаксі» керівник практики права міжнародної торгівлі АО «Волков і Партнери» Андрій Заблоцький.
Ринок зерна надзвичайно динамічний, постійно рухається вперед. При цьому вітчизняне законодавство відстає принаймні на крок, а отже вимагає удосконалення, щоб ринок міг успішно функціонувати. Це стосується й питань логістики, гарантійного фонду, сертифікації якості, спроби повернення державою реєстрації всіх контрактів на Аграрній біржі тощо.
Замість того, щоб прийняти відповідне законодавство та зняти адміністративне і фінансове навантаження з учасників ринку, останнім часом спостерігається тенденція збільшення кількості проектів нормативних документів і підзаконних актів, які можуть ускладнити функціонування ринку зерна.
Зважаючи на поставлені Урядом завдання експортувати в поточному маркетинговому році 30 млн тонн зерна, без вирішення логістичних питань зробити це буде вкрай важко. А вирішення питання вдосконалення логістики напряму пов’язано із прийняттям відповідних нормативних актів.
Отже, питання щодо сертифікації зерна. Воно не нове. 2012-го сертифікація була скасована, однак напередодні нового року вона якимось чином була знову законодавчо відновлена. Цей крок став цілковитою несподіванкою, адже сертифікація зерна на внутрішніх перевезеннях, про які йде мова, є абсолютно недоцільною з економічної і адміністративної точки зору. Під час завантаження зерна у вагони, транспортувальник має отримати сертифікат якості; період отримання таких документів складає до 3 днів, це призводить до простоювання вагонів. Також слід враховувати фінансове навантаження на власника вантажу, який має оплатити вартість виготовлення сертифікату якості. Якщо ж ідеться про транспортування зерна за межі держави, то сертифікати видаються міжнародними сюрвеєрськими компаніями, які визнаються в усьому світі та несуть фінансову відповідальність, а вітчизняні документи лише дублюють міжнародні.
Наразі зареєстрований і пройшов перше читання у Верховній Раді проект Закону №2459 про внесення змін до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (щодо дерегуляції ринку зерна), який скасовує сертифікацію якості зерна на внутрішніх перевезеннях. Він є найбільш прийнятним для учасників ринку зерна. Проте паралельно в Раді розглядається так званий урядовий законопроект №2361, де пропонується зберегти ряд адміністративних важелів на користь держави, і які учасники ринку підтримати не можуть. Адже він фактично протирічить тим цілям, які поставив Президент України щодо стратегії розвитку вітчизняного АПК, зокрема дерегуляції ринку. В той же час, Гарант пішов ще далі на шляху спрощення роботи ринку, запропонувавши свій законопроект №2436, яким пропонується взагалі скасувати сертифікати якості зерна як при внутрішніх, так і при зовнішніх перевезеннях, плюс скасування сертифікації якості з надання послуг зі зберігання зерна. На нашу думку, цей закон дещо випереджає розвиток ринку, і найбільш прийнятним дня теперішніх умов є законопроект №2459. Ми сподіваємось, що найближчим часом він все-таки має бути ухвалений, бо без нього неможливий крок уперед для підвищення ефективності транспортної логістики.
Прибираючи цей адміністративний бар’єр, ми даємо можливість більше експортувати, адже саме зараз Україна виходить на максимально завантажені місяці щодо обсягів експорту. Таким чином ми збільшимо обіг вагонів, зменшимо фінансове та адміністративне навантаження на учасників ринку. Тож прийняття цього закону – є першочерговим на порядку денному для ефективного функціонування ринку зерна.
Питання діяльності Гарантійного фонду також створює невизначеність у функціонуванні ринку зерна. Питання не нове. Чинним законодавством передбачено обов’язкову участь у Гарантійному фонді всіх елеваторів, зернових складів і сховищ. Водночас, Гарантійний фонд створювався з метою покриття ризиків зернових складів і елеваторів у зв’язку із можливістю втрат на них зерна. Це так зване колективне страхування від можливої втрати зерна складом. Така система нині існує в багатьох країнах, наприклад, у США і Казахстані, однак в Україні вона набула відповідного вітчизняного відтінку. Так, наприклад, виключення зернового складу з числа учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду є підставою для позбавлення зернового складу сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.
Для виправлення ситуації профільними об’єднаннями, зокрема Українською аграрною конфедерацією і Українською зерновою асоціацією та ще чотирма профільними асоціаціями включаючи міжнародну асоціацію торгівлі зерном та кормами (ГАФТА) було створено в січні 2013 року робочу групу, яка розробила проект змін до законопроекту про зерно і ринок зерна в частині функціонування гарантійного фонду і приведення його роботи до світових норм.
Однак цей законопроект не був прийнятий, водночас Мінагрополітики нещодавно оприлюднило свій законопроект, який по суті залишає все без змін, адже в цьому документі пропонується заборонити складам і зерносховищам видавати прості і подвійні складські свідоцтва, якщо вони не будуть учасниками гарантійного фонду. Знову таки, представники профільних об’єднань направили відповідні листи з проханням не приймати такі нововведення, адже потім виправляти їх буде дуже важко.
Це питання також дуже актуальне, адже на його вирішення чекають банки і фінансово-кредитні установи, які зможуть видавати кредити під заставу складських документів. Ми сподіваємося на якнайшвидше вирішення цього питання, адже маємо доручення від віце-прем’єр-міністра Олександра Вілкула, щоб законопроект №2513а був підтриманий Верховною Радою.
Гальмує транспортування зерна і Укрзалізниця, яка з 1 жовтня відмовилася транспортувати оригінали документів разом з самим вантажем. Раніше завантажені вагони приходили в порт разом з оригіналами супровідних документів. Нині все стало з ніг на голову. Тепер власник вантажу змушений відправляти ці оригінали навздогін поїзду кур’єрською поштою тощо. Враховуючи, що кур’єрська пошта не працює у вихідні дні, а також необхідність «досилання» документів, вагони в порту мають чекати на документи 1-2 доби, адже прийом зерна в порту здійснюється тільки за наявності оригіналів. Разом із цим залізниця постійно висуває претензії власникам зерна, що наявне неприпустиме простоювання вагонів з вини учасників зернового ринку.
Якщо взяти ці безглузді дні простою вагонів, пов’язаних спочатку з отриманням сертифікату якості, потім у очікуванні оригіналів документів – час виливається у тиждень, а то й більше. Це неприпустимо, адже це гальмує не лише експорт зерна, а й розвиток транспортної логістики як такої.
Питання реєстрації контрактів на Аграрній біржі також може суттєво вдарити по зерновому ринку, загальмувати експортні зобов’язання України. Так само, як і сертифікація якості зерна, обов’язкова реєстрація контрактів на Аграрній біржі була законодавчо скасована. Однак зараз все активніше лунають пропозиції відновити такий механізм. Однак в дещо іншому вигляді, який є ще гіршим, ніж існував до того. Мінагрополітики пропонує відновити реєстрацію на біржі і при цьому визначити мінімальним об’єм партій товару що підлягатимуть реєстрації. Якщо ви хочете продати, скажімо, 180 тонн зерна, ви маєте обов’язково цю партію зареєструвати на Аграрній біржі. Ми вважаємо цю пропозицію такою що не відповідає інтересам ринку, адже як показала практика в 2011-2012 роках як такої торгівлі на біржі не відбувалось, а здійснювалось лише технічне завірення контрактів, за що сплачувалися кошти.
На завершення хочу наголосити, що все адміністративне навантаження фінансовим тягарем лягає на плечі сільгоспвиробника, тобто у нього забираються кошти і розподіляються між установами, що проводять сертифікацію, реєстрацію тощо.
Проте ми продовжуємо співпрацювати з профільними організаціями і державними установами, щоб на державному рівні не гальмувався розвиток зернового ринку, і щоб усі прийняті нові закони були направлені на зміцнення нашого аграрного потенціалу.
http://www.agroprofi.com.ua/statti/1049-scho-zavazhae-rozvitkovi-vitchiznjanogo-rinku-zerna.html
