24/01/2020
0Кооперативний – значить стабільний.
Якщо поглянути на мапу Костопільського району на Рівненщині, неодмінно звернете увагу на те, що окрім суцільних лісових масивів, які належать Костопільському та Клеванському лісгоспам, є окремі невеличкі украплення якихось інших зелених насаджень. Їх чимало, і прилягають вони, як правило, до сільських населених пунктів. Це – угіддя Спеціалізованого виробничого сільськогосподарського кооперативу «Селянський ліс». До складу цього підприємства входить три лісництва: Маломидське площею 2930,8 га, Звіздівське (2831,2 га) та Костопільське (1314,1 га). Ці ліси такі вже мініатюрні, що аж хочеться їх називати лісочками, розкидані по території 16 сільських рад. Скажімо, найбільше за площею угідь Маломидське лісництво розкидане на території 4 сільських рад (Великомидської, Великостидинської, Гутянської і однойменної), Звіздівське – 7, Костопільске – 5. Один із таких лісочків, площею понад тисячу гектарів, прилягає до села Гути – найбільший з-поміж усіх у кооперативі. Тож між тими зеленими «плямками» на мапі, коли прикинути за масштабом, віддаль не в одну сотню кілометрів, а точніше, як засвідчують статистичні дані, протяжність лісогосподарських доріг на території «Селянського лісу» становить понад 600 кілометрів, з яких 127 – із твердим покриттям. Тож найперше виникає запитання: як вдається на таких відстанях здійснювати керівництво виробничими процесами? Щоб відповісти на нього, – заглянемо в історію створення кооперативу.
Общинний, селянський, колгоспний…
Та спочатку кілька слів про те, де взялися оті колгоспні ліси і чому вони не були приєднані до лісгоспу під час створення його в 1940 році у Костопільському районі. Напевно, найперше тому, що окремі з них були відірвані від основних лісових масивів, а ще – що частина їх перебувала в приватній власності окремих селян чи належала общинам. Гадаємо, не всім відомо щось про оті общинні ліси. Як же збереглися вони в нашому краї, коли на цих землях правили поляки? Як свідчать розповіді старожилів та скупі документи, що знаходимо в архівах, багато лісів у той час були саме общинними, тобто, спільною власністю мешканців сіл, позаяк належали загалу населених пунктів, до яких прилягали. Певними лісовими площами володіли й общини сіл Великий Мидськ та Малий Мидськ, Мирне, Пеньків, Пісків та інші. Наприкінці 30-х років, коли в наш край почали надходити чутки про назрівання війни, общинники багатьох сіл вирішили ліси приватизувати – розділити між собою, аби кожному селянинові мати власний клаптик, розпоряджатися. Але, щоб провести такий розподіл масиву, необхідно було найняти відповідних спеціалістів (секрестраторів), котрі мали право виконувати таку операцію та оформляти відповідні документи. Правда, потрібно було заплатити величезні гроші за цю роботу. А грошей у селян якраз і не було. Проте самі ж секрестратори підказували вихід із такого становища. Як правило, пропонували селянам за проведення операції такого розподілу розрахуватися деревами з общинного лісу, що були в діаметрі 18 і більше сантиметрів. Лише окремі общини погоджувалися на таке. І їм залишалося, либонь, тільки думкою радіти, що через роки їх власні зріджені ділянки наберуть сили. Можливо, так і було б, адже, нехай і повільно, але дерева все ж ростуть. Але сталося не так, як гадалося. Зі створенням колгоспів цей залишок лісових насаджень, що поза державними лісовими господарствами разом із ріллею забрали в ці господарства. Звісно, що туди потрапили й приватні ліси та розділені зріджені колишні общинні. І неначе загуляли буревії у тих колгоспних лісах – так їх безжально нищили, а відновлення все відкладали на «потім». Тим паче, спеціалістів, які б розумілися щось у лісовому господарстві, там не було, тож все було пущено на самоплив. І наче не ліс рубали, а дерева, коли ж зогледілись, а лісу вже нема… І вже після проголошення незалежності України взялися за відновлення колгоспних насаджень. Було зрозуміло, що без допомоги держави цю проблему не вирішити. Тож на колгоспних землях, непридатних для вирощування сільськогосподарських культур, місцеві лісгоспи почали садити нові ліси, а коли вони досягали п’ятирічного віку, йшли у ріст, передавали назад до колгоспів.
Щоб утвердити хоча б якийсь порядок у цих, дещо відновлених недержавних насадженнях, на базі їх та залишків від колишніх колгоспних насаджень був створений міжколгоспний лісгосп. Очолив його в Костопільському районі колишній голова одного із місцевих колгоспів Василь Москвич. Як умілий організатор виробництва, керівник, сформувавши кістяк спеціалістів лісового господарства, досить успішно із колективом продовжив реанімацію зелених насаджень, що дісталися як невтішний спадок від колгоспів.
… і кооперативний
Вивчаючи досвід костопільчан, подібні лісгоспи створили і в інших районах. Здавалось, проблема відновлення колишніх колгоспних лісів успішно вирішується. Однак не скрізь проглядалася перспектива. Тож частину угідь колишніх колгоспних насаджень приєднали до лісгоспів, а дещицю, які не вписувалися за розташуванням в цю схему, перетворили в державні спеціалізовані лісові підприємства. Таких у області було декілька. А в Костопільському районі саме на хвилі розпаювання колгоспних земель був створений 23.08.2000 року спеціалізований виробничий сільськогосподарський кооператив «Селянський ліс», який є юридичною особою і зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності. Очолив кооператив Василь Москвич, якого, на жаль, уже немає в живих. Тож справу батька продовжує його син Віктор Москвич.
Позаяк вся діяльність лісогосподарських підприємств будь-якої форми власності регламентується Лісовим кодексом України, тож відповідно до його положень визначені й основні напрямки роботи кооперативу «Селянський ліс», що включають проведення заходів із лісовідновлення, підвищення продуктивності насаджень, створення лісів із швидкоростучих і технічно-цінних порід та ін. Звісно, без власної лісонасіннєвої бази кооператив не міг обійтись, тож на площі 4,3 га тут створили лісовий розсадник, заклали шкілки, збудували кілька теплиць. Одне слово, подбали про створення власної насіннєвої бази. Після відвідин розсадника «Селянського лісу», що поблизу села Постійне, головний спеціаліст відділу лісового господарства Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Людмила Ковальчук із захопленням розповідала: «Ото розсадник! Тут і лісотвірні породи, й дикоростучі просто у відмінному стані. Досвід вирощування садивного матеріалу, набутий цим колективом, заслуговує на вивчення та широке поширення».
Контора цього підприємства розміщена в м. Костопіль, а вся матеріально-технічна база, що включає склад, гараж, пилораму і лінію деревообробки, для зручності, щоб поближче до «зеленого цеху», створена в селі Підлужному. Лісівники мають два вантажні автомобілі з маніпуляторами для завантаження лісопродукції та один бортовий, а у планах досить реальне подальше зміцнення матеріально-технічної бази. У колективі нині працює 67 трудівників. У минулому році в лісах СВСК «Селянський ліс» у цілому було реалізовано 31,5 тисячі кубометрів деревини, сплачено 3,5 мільйона гривень різних податків та відрахувань.
А як же з лісовідновленням?
– У попередні періоди щорічно ми проводили лісовідновлення в середньому на площі 50–70 гектарів. Цього ж року посадили по зрубах понад 100 гектарів, позаяк довелося рубати дерева на площах більших, ніж намічали – таку корективу внесли через ураження значних площ хворобами та шкідниками.
Сподіваємося, що, провівши таке профілактичне лікування, уже наступного року площі порубок помітно скоротимо, – розповів інженер лісокористування кооперативу Анатолій Ковальчук.
В угіддях «Селянського лісу» систематично здійснюється лісовпорядкування. Так, у 2012 році такі заходи проводилися Українською лісовпорядною експедицією. Роботи виконувалися відповідно до вимог діючої на той час інструкції. Наступне ж лісовпорядкування проведене в 2018 році.
Одне слово, колектив Спеціалізованого виробничого сільськогосподарського кооперативу «Селянський ліс» своєю працею засвідчує, що така форма організації праці в лісовому господарстві має право на життя. Тож історія маленького лісу продовжується, і її розділ на нинішньому етапі, якщо судити за результатами діяльності цієї трудової сім’ї, хочеться назвати коротким словом «стабільність».
