Помимо представителей харьковской лесной школы на Парламентские слушания был приглашен ещё один лесовод – Роман Олейник. Его выступление не состоялась по независящим от него причинам. Однако выступление было подготовлено. Роман откликнулся на мою просьбу и разрешил его опубликовать, что я и делаю. Читайте, комментируйте. М.П.
Шановні присутні,
Українська природа – безцінний скарб, потребує охорони і розумного використання. Її нищення, крім іншого є смертним гріхом. Однак, екологічна політика має сповідувати сталий розвиток. Законодавець не повинен допускати штучне стримування економічного і соціального розвитку, дозволяти псевдо екологічні невмотивовані обмеження, які часто привносять іноземні конкуренти через грантові технології.
Наша держава займає всього 6% території Європи, але зберігає 36% біорозмаїття і від 70 до 90% рідкісних видів континенту. Ми відмовились від ядерної зброї, ми перенесли основний тягар Чорнобиля.
Яка Європейська нація може нам дорікати?!
Тим не менше від нас весь час вимагають, прописують «еколохічні» ( розраховані на лохів?) ліки , які є часто згубнішими, ніж «екологічна хвороба».
Закон про екологічну стратегію до 2030 року пропонує у 2,5 рази збільшити площу ПЗФ, до так званих Європейських стандартів. Це величезна і дуже шкідлива плутаниця, яку має подолати нове Міністерство екології та енергетики. Наші чиновники від екології дотепер не включають до охоронюваних територій категорії земель із суттєвими екологічними обмеженнями : прибережні смуги, захисні ліси, зелені зони тощо. Всі ці землі за категорійністю Міжнародної спілки охорони природи ( МСОП ) відносяться до охоронних природних територій, і в кілька разів збільшують відсоток заповідання у всіх країнах Європейського союзу. Але не у нас.
Якщо брати конкретні показники для порівняння, то у Закарпатській області частка заповідних територій у 4 рази більша, ніж у Німеччині. Як при таких обмеженнях догнати Закарпаттю Баварію за рівнем життя, інфраструктурою?
Просив би пана міністра Оржеля подати Верховній Раді чітку кваліфіковану пояснюючу записку про врахування категорій МСОП при визначенні і плануванні нових охоронних категорій в Україні.
Ліквідоване Мінприроди не справилося з менеджментом заповідників і національних парків. Тут триває системна криза. Судіть самі :
- Не оформлені земельні права на 52 національних парки ;
- 10 нацпарків не створені через 9-12 років після відповідних Указів ( наприклад «Синьогора» в Івано-Франківській області використовується ДУСею 9 років) ;
- Тривають конфлікти з громадами ( наприклад «Гуцульщина»), які не вміють врегульовувати міністерські чиновники;
- У нацпарках недофінансування, основне джерело доходу – рубки і продаж деревини, майже не будуються туристичні шляхи і притулки, занепадає дорожня інфраструктура;
- Згортаються наукові дослідження;
Окрема біда – природоохоронне законодавство. «Пороки народу майже завжди кореняться в його законодавстві». Раніше правила писались для зручності ревізору, а не для стимулювання збереження природи. Тепер ,по-моєму , ще і для зручності та додаткового заробітку всіляких грантових екологічних організацій та активістів.
Девіз деяких цитую: « Ми не захищаємо інтереси людей, бо люди погано впливають на довкілля. Ми захищаємо інтереси довкілля».
Твердо знаю , що не можливо захистити природу, якщо ви не врахували інтереси людей, що живуть на цій території.
Я не вірю, що можна запровадити безпрецедентні екологічні стандарти, вищі ніж в більшості багатих європейських країн у найбіднішій країні Європи, без росту добробуту населення. «Поліпшіть мови життя людей – і люди стануть кращими, щоб бути гідними цих умов».
Якщо не змінити докорінно ситуацію, то й далі в нашій реальності будуть співіснувати паперові тисячні штрафи за руйнування одного квадратного сантиметра оселищ рідкісних видів поруч із зруйнованими тисячами гектарів земель нелегальним видобутком бурштину.
Ми не маємо заповідувати злидні – це найбільший, але не дуже зручний для обговорення клопіт , в першу чергу для нової влади.
27.11.2019 Роман Олійник
Кандидат с/г наук, експерт
із 37 річним досвідом роботи в Карпатах
1 коментар
Петро Тєстов
В заповідній галузі звісно є проблеми, і їх багато – але навіщо перебільшувати? Лісівники часто ( і інколи справедливо) критикують екологів за те, що ті “не розбираються в галузі, але лізуть”. В той же час, самі діють аналогічно щодо ПЗФ.
1) “Не оформлені земельні права на 52 національних парки”
Неправда, 52 це загальна чисельність. Майже всі “старі” національні парки земельні ділянки оформили. А для нових Мінприроди регулярно виділяло гроші на розробки проектів землеустрою.
Не затверджені на даний момент проекти з різних причин, найбільш типові :
а) Лісгоспи не надавали нотаріальну згоду на вилучення земель вже створеним нацпаркам (по майже всім свореним в 2010 році НПП)
б) Під час розробки проектів землеустою виявили факти виділення земельних ділянок під забудову в межах НПП і тому відповідно проекти не погоджують органи влади
Доречі через другу причину і багато лісгоспів досі не мають оформленої земельної документації – наприклад Київський,Черкаський та Турійський.
2)10 нацпарків не створені через 9-12 років після відповідних Указів ( наприклад «Синьогора» в Івано-Франківській області використовується ДУСею 9 років) ;
Звідки цифра 10? Є 3 об’єкта ДУСІ (“Синьогора”, “Залісяя”, “Білозерський”) і причини чому не виконані укази Ющенко зрозумілі…Також є ще один НПП, де досі не створена адміністрація, це “Бойківщина”, але вона підпорядкована ДАЛРУ, і якби не було проблем з призначенням керівництва ДАЛРУ – то запрацювала з 2020 року.
3) Тривають конфлікти з громадами ( наприклад «Гуцульщина»), які не вміють врегульовувати міністерські чиновники;
Цікаво, а яке рішення пропонується? Віддати Пістинський сільській раді ті ліси, щодо яких вони не визнають дії Указу Президента? Тоді, за такою логікою, лісгоспи ДАЛРУ повинні перестати судитись за ділянки, які пороздавали на їх території під забудову – бо дуже часто це пороздавали як раз органи місцевого самоврядування.
Про недофінансування та занепад науки – тут проблема дійсно є, але це можна сказати про будь-яку сферу життя в Україні..
А відносно прибережних смуг чи лісопаркових частинах зелених зон як охоронюваних територій я ще можу згодитись (хоча в ОЗД ніхто не забороняє проводити ані СРС, ані суцільні лісовідновні, чим і користуються несумлінні лісгоспи).
А от щодо лісогосподарських частини зелених зон чи захисних лісів взагалі – ні. Яка ж це охоронювана територія, якщо там можна проводити суцільні РГК, тільки у більшому віці? Нещодавно мав розмову в одному з лісгоспів Черкащини – “Чому ви не проводите вибіркові РГК по 2 категорії?” – “У нас немає природного поновлення дуба та ясеня, йде тільки по липі та по клену. Як ми будемо проводити вибіркові, це ж не головні лісоутворюючі породи, треба створювати культури”.
Comments are closed.