Що рік наступний нам готує?

Когда-то лет 30-35 назад, будучи членом Ученого Совета УкрНИИЛХА, я  был вынужден постоянно писать рецензии, в том числе и на статьи в сборник “Лесоводство и агромелиорация”. И вот как-то мне попалась  статья полная интегралов, касающаяся  методологии определения критериев полноты, используемых в   США. Я храню светлые воспоминания о её авторе и сам внимательно изучал преимущества и недостатки  закона – -3/2 Рейнеке, но та статья у меня вызвала раздражение обилием заумного, явно плохо переведенного, абсолютно не понятного и противоречивого текста. Я попросил своего сотрудника (тогда я руководил группой математических методов УкрНИИЛХА) Игоря Геншафта (талантлевейший математик и программист, уехав в Израиль буквально через пару лет стал Системным администратором Национального Банка ) набросать мне пару предложений для рецензии. Через пару дней на мой вопрос: – “Ну и?… “, Игорь ответил вопросом:  – Вам краткую рецензию или развернутый вариант?  – Давай сначала краткую… – Если краткую, то подобной х..и я давно не читал… Я долго смеялся: подобный ответ от рафинированного интеллигента был неожиданным  и очень совпадал с моим… По жизни много раз приходилось вспоминать эту рецензию…Сейчас,  сам не знаю почему, тоже вспомнилась… М.П.

Економічні роздуми із цифрами у руках над майбутнім лісової галузі країни.

Восени цього року на нас, лісівників, чекало дві події. Перша – День працівника лісу, дуже радісне і приємне свято. Друга – внесення бюджету до Верховної Ради, зміст якого став не зовсім приємною новиною для всіх нас.

За останні 10 років, як свідчить статистика, Уряд не бачить і не чує звернень про проблеми фінансування лісового господарства. Внесення державного бюджету, що є головним фінансовим документом країни, демонструє ставлення Уряду до лісівників. Тому ми бачимо, що ставиться він до нас погано і не розуміє, що таке ліс і лісове господарство. Приміром, візьмемо 2010 р., який був останнім сприятливим для ведення лісового господарства, і коли держава дивилася на ліс як на стратегічний природний ресурс та виділяла для нього відповідно гроші. У наступні роки 2011–2012 іде абсолютний спад. І в 2015 р. було виділено близько 200 мільйонів, що не покриває жодних видатків у лісовому господарстві (рис. 1).

Якщо ми проаналізуємо державний бюджет, то побачимо, що з 2010 р. він зріс приблизно у 7 разів. Якщо ж проаналізуємо бюджет лісового господарства, то побачимо, що він зменшився, а не зріс. У відсотках видатків на Державне агентство лісових ресурсів, тобто лісове господарство, у 2010 р. мали 0,2% від загальних видатків, то тепер ми маємо аж… 0,05%. У доларовому еквіваленті (рис. 2) фактично у 2010–2011 рр. на ведення лісового господарства держава давала 90 мільйонів доларів на рік, у 2015 р. це було приблизно 10 млн доларів. Зараз – 2019–2020 – це 20 мільйонів, фактично у 4–5 разів менше, ніж мало бути на ведення лісового господарства. Ще дуже цікаві статті – видатки на керівництво та на ведення лісового господарства. І видно, що на ведення лісового господарства у 2010 р. було 600 мільйонів, а в 2015–2018 рр. менше 100 мільйонів. То ж, скажімо, посадки лісу за рахунок бюджетних коштів практично не відбуваються, а відбуваються лише за рахунок власних коштів і сил державних підприємств.

Якщо ми проаналізуємо ще державний бюджет лісового господарства за такими статтями як витрати споживання та витрати розвитку (рис. 3), побачимо що, дійсно, витрати розвитку становили близько півмільярда в 2010 р., а в 2016–2018 рр. вони впали фактично до нуля.

А витрати споживання мають стійкий характер! А вже фактично від 2015 р., де зелена лінія перетнула червону і пішла вниз, то лісове господарство перестало, грубо кажучи, розвиватись. Хочу у цьому контексті відзначити такий основний тренд: цьогоріч увага суспільства була прикута до пожеж, які вирували в Росії, в Амазонії тощо. Коли ми проаналізували чому загорілася тайга, то причини цьому були закладені в 2007 році, коли у лісовому господарстві Росії прийняли новий кодекс, відповідно зробили реформу, віддали ведення лісового господарства не на державний рівень, а на рівень регіонів. А в регіонів просто немає грошей, щоб доглядати ліс та гасити лісові пожежі. Не фінансування витрат розвитку лісового господарства України на фоні зміни клімату дає підстави з високою вірогідністю прогнозувати велику лісову пожежу в південних регіонах.

Якщо ми дивимося далі (рис. 4), це – загальний фонд і спеціальний фонд. Загальний фонд, це те, що безпосередньо виділяє держава, спеціальний – це те, що дає нам лісове господарство. Починаючи з 2018 р., щоб якось показати, що цифра в бюджеті зростає, не 300 мільйонів, а 600, нам просто збільшили спеціальний фонд. І він вже зріс до того рівня, що й загальний фонд. Тобто не відбувається збільшення видатків на лісове господарство за рахунок держави, а вона намагається весь фінансовий тягар перекласти на плечі лісівників. При цій нормативно-правовій базі, яка є зараз і за якою живе лісове господарство, це зробити фактично неможливо. Наступне, що дуже цікаво. Ми бачимо як з роками зростають відсотки видатків спеціального фонду, він був не більше десяти, а зараз його довели до 50%, потрібно фактично все заробляти.

Візьмемо тепер графік забезпечення коштами з держбюджету для потреб ведення лісового господарства (рис. 5). Він має бути для України з її природно-кліматичними зонами, характером ведення господарства і ментальності на рівні 50% – 50% повинна давати держава, 50% компенсувати лісгоспи від своєї господарської діяльності. Зараз бачимо, держава виділила у 2016 р. 5%, а в 2020 р. це буде 8–9%. У такій ситуації такий великий розрив не буде фактично чим компенсувати. Компенсується ж тим, що у лісовому господарстві не виконуються якісь певні види господарських робіт.

Візьмемо дуже такий цікавий графік – прогноз видатків на лісове господарство (рис. 6). Виходить, що на потреби лісового господарства нам потрібно десь приблизно 1,4–1,5 млрд грн. Це якщо ми просто порівняємо рівень інфляції з 2010 р. Цим графіком (рис. 7) показали: що за останні 10 років ми кожного року не доотримували певну суму.

У 2020 р. це 650 млн, які конче потрібно для лісового господарства, бо без цієї суми воно не зможе нормально функціонувати. Найбільша у нас потреба була в 2016 р. – приблизно 1 млрд, який нам не додали, і в 2017, 2018 приблизно 1 млрд гривень недофінансування. Лісове господарство не розвалилося, воно живе, але в умовах обмеження коштів це призводить до того, що не виконуються певні види робіт. Дуже помилкова теза про те, що ліс росте сам! Сама теж росте й пшениця. Але якщо ми не будемо вкладати гроші, то розуміємо, скільки зберемо із одного гектара пшениці, і скільки буде з одного гектара товарної деревини. Цікаві розрахунки: якщо ми візьмемо лісове господарство за рік у 1 гектар лісової землі ми вкладаємо 32 грн, а фермер, який вирощує жито, вкладає 6000 грн. А якщо там якусь іншу культуру – соняшник, чи ріпак – це вже 12 000 гривен. Навіть якщо вік рубки сосни 80 років, то виходить 2400 грн.

Ми хочемо щось отримати величезне, але нічого не вкласти – в економіці так не буває, бажання «халяви» призводить до того, що нічого не буде. Для того аби виріс високопродуктивний ліс, щоб він давав реально кубів 450–500, то треба вкладати гроші. Тим більше, що Україна щільно населена, ідуть процеси деградації, витоптування лісів тощо. Тому, якщо ми хочемо щось отримати, то повин­ні вкласти кошти, а ситуація із вкладанням грошей за 10 років має поганий вигляд.

Наступна найбільша проблема, яку ми маємо вирішити, це довіра до лісівника! Лісівник у селі, у Карпатах, на Волині, Чернігівщині, Поліссі – це була людина номер один у селі, на рівні священика, директора школи.

А зараз – хто такий лісівник? Злодій! Поки ми не змінимо ментальність – а щоб змінити, людина, яка очолить галузь, має бути авторитетною, з високими моральними цінностями, інакше нічого не буде змінюватися. У кожній галузі є проблеми. Але ніхто не каже, що нафтовики крадуть дизель, чи те, що машиніст на залізниці краде вагони, чи шпали (хоча, можливо, десь це і має місце). Але чомусь усі на лісовому господарстві сконцентрували увагу лише на негативі. Ніхто не бачить 80 тисяч гектарів нових лісів, ніхто не бачив, що у 2018–19 рр. не дали згоріти лісу, хоча передумови для цього були через недофінансування лісової галузі, зношеність основних фондів тощо.

Уперед ми дивимося з оптимізмом і розуміємо, що в цій ситуації, яка змінюється, за лісовими екосистемами майбутнє. Роль культурного відпочинку і туризму, про що говорять усі провідні економісти, буде збільшуватися. І якщо збережемо для себе унікальний продукт, яким є ліс, якщо держава повернеться обличчям і зрозуміє суть проблеми, то ми минемо велику біду стороною. Адже лісівники завжди відрізнялися високим почуттям гумору, інтелектом та були оптимістами. Саме тому я думаю, що усе буде добре.