20/11/2019
0В период подготовки Лесного Кодеса я всегда заставлял своих сотрудников самостоятельно писать постатейные замечания к очередным версиям документа, а потом их защищать. В случае с Виталием Сторожуком это дало свои многочисленные плоды. Однако этот его разбор Лесного Кодекса Бобко-Кармазина выделяется из всех. Виталик явно чередовал написание с просмотром книжек из моей библиотеке, частично “жившей на работе. В частности,, кроме сказок про Алису , в его руках явно побывали пособие по логике для учащихся 9-10 классов /Искусство правильно мыслить/ и сборник крылатых латинских выражений … Что из этого получилось стоит посмотреть. Работа вышла отличная, хотя и не всем будет легко её читать.
Подяка
Спасибі авторам проекту Лісового кодексу , що нагадали мені, що є ще в світі апорії, антиномії, софізми та інші логічні парадокси. Дякую, що змусили мене перечитати казки Л.Керолла та скласти збірку „Верховна Рада IV – вибрані виступи”, незважаючи на невдячне завдання читати Лісовий кодекс Російської Федерації.
Дякую своїм колегам М.Попкову та Л.Поляковій за дозвіл користуватися їх зауваженнями до проекту Лісового кодексу.
Сторожук В.Ф.
Неолібералізм
Cui prodest?
Як правило, кожен закон має свою ідею, а кодекс – ідеологію. Принаймні, завжди можна оцінити кому вигідне прийняття закону. Пригадайте, раніше ідеологію обумовлював класовий інтерес. Класовий інтерес – це була та чудова категорія, що мала вирішальний вплив на кінцеві висновки. Місницька лісова ідеологія та „підприємницький інтерес” – от дві основні категорії проекту Лісового кодексу.
Загалом перерахувати ідеї кодексу легко – це ліквідація відомчої форми управління лісовим господарством; це запровадження орендно-концесійно-безоплатного користування лісовим фондом; це спрямування коштів замість державного до місцевих бюджетів. А от відшукати ідеологію, що відповідала б сучасним умовам розвитку сучасного українського лісового господарства, складно. Натомість за проектом кодексу проглядає ідеологія Лісового кодексу Російської Федерації 1997 року, та дух російської лісової реформи, а опісля просто розвалу російського лісового господарства.
Класовий інтерес, замаскований „на користь конституційного власника” лісів, полягає в вільній експлуатації державних лісів новітніми „суб’єктами підприємницької діяльності”. Не дивно, що завданнями Лісового кодексу є регулювання спочатку економічних, а потім правових відносин (ст.2 ПЛК).
Ідеалізація принципу підприємництва – як основна умова лісової реформи, несе в собі численні загрози саме для державного лісового господарства. Пропонується „проросійська” модель федерального управління лісами. Місцева влада розглядається як головна бенефіціантка від користування лісом. Повністю надходить до місцевих бюджетів орендна плата за користування ділянками лісового фонду. Вісімдесят відсотків плати за використання лісових ресурсів – до бюджетів органів місцевого самоврядування. Для умов України, де лісистість змінюється по різним областям від кількох до п’ятдесяти відсотків необхідність централізованого відомчого управління лісами з боку держави, і врешті необхідність отримання і перерозподілу ренти державою, взагалі очевидна. Проте не укладачів кодексу, які проігнорували навіть питання забезпечення реалізації та фінансування державної програми „Ліси України” .
Нігілізм
Радикалізм проекту достоту вражає. Державні ліси загалом малолісної України пропонується майже примусово здавати в оренду та безоплатне користування „на клопотання зацікавлених суб’єктів підприємницької діяльності”, а також в концесії „інвесторам”. Це притому, що в Україні нині знайдеться не більше двох десятків орендарів лісового фонду, а 99,9% українських лісів законодавчо мають постійних державних користувачів . Це притому, що концесія ділянок лісового фонду заборонена, а категорія безоплатного користування взагалі відсутня в земельному законодавстві України. Кошти ж від цих незаконних користувань пропонується спрямовувати не до державного, а до місцевих бюджетів. Конкурсний продаж деревини на пні пропонується як оказія щодо виявлення найбільш ефективних „суб’єктів підприємницької діяльності”. Все це притому, що ніякої відповідальності посадових осіб місцевих органів влади за результати розпродажу державних лісів, не передбачається. Однак передбачувано не залишаться без постійної роботи службовці Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
Натомість, поки що діючим лісогосподарським підприємствам пропонується покірно спостерігати як плюндруватиметься їх право постійного користування землями лісового фонду: ліс, що досягне технічної стиглості, буде „вживатися в однині”, стане „деревиною на пні”, „лісосічним фондом”, „специфічною формою товару”, „об’єктом купівлі-продажу” і розпродуватиметься згідно Правил місцевою владою на аукціоні чи конкурсі. А до цього інтимного моменту лісгоспи зобов’язані: скромно сплачувати земельний податок; завзято садити ліс; регулярно проводити рубки догляду за лісом, вносити плату за лісові ресурси, і при цьому заробляти „власні кошти”; спрямовувати останні на будівництво лісових доріг для, та розчистку лісосік після, орендарів; не забувати забезпечувати формування захисних та інших функцій, властивих лісовим екосистемам.
Сумнівно, що все це – наслідки сліпого переписування Лісового кодексу Російської Федерації. Неважливо, що це чиїсь переконання. Суттєво, що російський плагіат суперечить діючому земельному, цивільному, господарському та бюджетному законодавству України. „При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням цього (Бюджетного) кодексу” (ст.4 БК). „Не є предметом регулювання цього (Господарського) кодексу лісові відносини” (ст.4 ГК). „Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей (Цивільний) кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу” (ст. 4 ЦК). А головне, „земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому (Земельному) кодексу” (ст.3 ЗК)!
Космополітизм
Врешті, щоб попервах було солодко від російської цукерки, автори загорнули її в „європейську обгортку”. В перших рядках проекту переможно згадуються „дотримання вироблених європейським досвідом принципів ведення лісового господарства”. Так, але Росія – це не Європа. Європі невідома форма управління лісами запроваджена в Росії. Про це звичайно повинні знати в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції.
Знавцям сучасного лісового права слід було б згадати про наріжний камінь лісового законодавства європейських країн – принцип „сталого управління лісами”! Принцип, визначений резолюцією H1 Гельсінської конференції Міністрів лісового господарства Європи, до речі, підписаною Україною. Певно для „нового” кодексу це зайве, адже “загальновизнані принципи і норми міжнародного права в області використання, охорони, захисту і відтворення лісів є складовою частиною правової системи України” (ст.127 ПЛК).
Гносеологія
Дослідження „теорії підприємництва” в проекті кодексу переконує в тому, що це спроба перекручування дійсності. При цьому, на жаль, продукти „підприємницької” ідеології, представляють не тільки свідомий обман, але й обман ненавмисний, або ж оману. Оманливу ідею. „Підприємницьку” концепцію не можна назвати стовідсотковим викривленням істини, вона володіє якоюсь видимістю правдивості, так як в її основі лежить певний фрагмент дійсності.
Термінологія
Ліс – це земля. Ліс в однині – деревина, що перебуває на пні – лісові ресурси, а в разі технічної стиглості – лісосічний фонд (ст. 4 ПЛК).
Означення лісу в кодексі є викривленим перекладом визначення лісів ФАО . Очевидні складнощі перекладу, – в зв’язку з чим карикатурно звучить: „до лісів включають також ліси”. З іншого боку оонівське визначення стосується не тільки лісів, а й лісових земель. Саме лісові землі включають розсадники та лісові дороги, а от віднесення до лісів фруктових садів вимагає, окрім сміливості, ще й пояснень.
Приниженням екологічної та соціальної ролі лісів є призначення їх виключно для вирощування деревини. Не дивно, що цього немає в визначенні ФАО.
Дивно, чому і навіщо Земельний кодекс України має бути доповнений кількісними обмеженнями ФАО при віднесенні до лісу лінійних насаджень.
Введення обмеження по висоті (до 5 м) виключить із складу лісів близько 10 тис. га високогірного криволісся. Група інвалідності, до якої потрапить криволісся називатиметься категорією „інших лісовкритих площ”. Внаслідок введення обмеження по площі, до нової облікової категорії „інших лісовкритих” потраплять також численні ділянки площею до 0,5 га суцільного масиву лісу, що належать різним власникам.
Нарешті відзначимо, що жодна країна світу не використовує в національних лісових законах визначення ФАО, і ліс в переважній більшості країн розглядається як екосистема.
Особливою родзинкою проекту є уявлення про „ліс, що вживається тільки в однині” – як „деревину на пні, що перебуває в ростучому стані” (ст. 4 ЦК). Але ж деревина, на відміну від дерев, не може перебувати в ростучому стані. Деревина суть мертва субстанція. При цьому, якщо деревина стовбурова, то ліс в однині стає лісовими ресурсами в множині. Лісові ресурси, що досягли технічної стиглості та споживчої вартості набувають особливих привілеїв, і складають лісосічний фонд. При цьому, на роль технічної стиглості, згідно означення проекту, чомусь претендують традиційні кількісна та якісна стиглість. Коли це технічно стиглі деревостани (лісосічний фонд проекту) були об’єктом проміжного користування? В рамках „нового” лісівництва неможливе стає можливим!
Лісівництво до того ж виявилось видом рослинництва , що використовує земельні угіддя для вирощування лісів і деревини (ст.4 ПЛК). При певному тренуванні, легко здогадатись, що тут ліси вживаються і в множині, і в однині (деревина). Слід також врахувати, що „кореневе ліс у значенні терміну лісівництво”, означає ту галузь рослинництва, що здійснює „вирощування та використання лісових земель”. Укладачі Державного стандарту України „Лісівництво, терміни та визначення” навряд чи здогадувались про можливості лісівництва щодо вирощування земель, а наївно припускали, що „лісівництво – це теорія та практика вирощування та використання лісів”. На щастя, автори проекту Лісового кодексу всує не згадували Державні стандарти, бо згідно Господарського кодексу „застосування стандартів є обов’язковим для суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах” (ст.15 ГК), що юридично відмінило б дію статті четвертої цього кодексу, раз, а відтак і всього кодексу, два.
Інші лісовкриті площі – це землі, вкриті лісовою рослинністю, але не „ліси”, тобто а) менше розповсюдились, б) не доростуть, в) не створюють саморегульованих, г) виконують допоміжні функції щодо захисту ґрунтів, д) не придатні для створення реально лісових екосистем (ст.4 ЦК). Якщо уявляються розсадники, “фруктові сади”, захисні насадження та лісосмуги, то ви помиляєтесь – всі перераховані, згідно проекту – ліси. Але погодьтесь, визначення „інших лісовкритих” додало ясності обмеженому уявленню про ліси, як землі, призначені для вирощування деревини. Прозвучало очікуване „екосистеми”, що так не вистачало визначенню лісів.
Загалом, у проекті кодексу вигадування термінів дуже нагадує винайдення велосипеду. Приміром, в останньому випадку, кустарна конструкція „інші лісовкриті” пропонується на місце серійного зразка „лісові землі”. Геть забувши про ризик, автори пропонують випробувати експериментальну модель.
Антиномія
Не менш гідна подиву, поява російської моделі „деревно-чагарникової рослинності” (ст.9 ПЛК). Такої облікової категорії немає в земельному кадастрі України.
Згідно Земельного кодексу України: „багаторічні насадження на землях сільськогосподарського призначення” належать до „сільськогосподарських угідь” (ст.22 ЗК). Остаточна російсько-українська конструкція – „деревно-чагарникова рослинність” „сільськогосподарських угідь”. Згідно Земельного кодексу: „захисні насадження”, що „забезпечують роботу залізничного транспорту” або „функціонування автомобільних доріг”, віднесені до земель транспорту (ст. 68, 71 ЗК). Згідно цього проекту: „захисні насадження на смугах відводів залізничних магістралей і автомобільних доріг” (ст. 68,71 ЗК) слід вважати „деревно-чагарниковою рослинністю”; а поза смугами, при відповідній ширині і площі, „лісом” (ст. 4 ПЛК). Чим тоді відрізняється „деревно-чагарникова рослинність” від „лісової рослинності” – займенниками: поза та на? Незалежно від того, чи відповідають земельні ділянки прибережної захисної смуги водного фонду за площею та висотою визначенню „лісу” чи „інших лісовкритих площ”, вони переходять до категорії „деревно-чагарникової рослинності”. Отак на землях транспорту та водного фонду „лісова рослинність” легко перетворюється на „деревно-чагарникову”. Напевне тому, що особливості використання такої рослинності (гл.9 ПЛК) легко перекладаються із російського лісового кодексу (гл.19 ЛК РФ). На жаль, не все можна знайти в чужому законодавстві.
Головна ознака „лісів” та „інших лісовкритих площ” – „лісова рослинність” не визначена цим кодексом. Те, що „вкриті лісовою рослинністю землі” у проекті не можна ототожнювати з „лісовими землями” – чудовий приклад антиномії . „Вкриті лісовою рослинністю землі” є і в складі „лісів”, і в складі „інших лісовкритих площ”. В той же час „інші лісовкриті площі” не належать до „земель лісового фонду”, що є „синонімом” облікової категорії „лісові землі”. Отже, частина „вкритих лісовою рослинністю земель” належить до „інших лісовкритих площ”, але не належить до „лісових земель”.
Вкриті лісовою рослинністю землі Визначення Лісові землі
Так, за означенням Ліс – земельні ділянки вкриті лісовою рослинністю …. (ст.4) Так, „це земля, у розумінні ПЛК” (ст.4)
Так, за означенням Інші лісовкриті площі – це землі, вкриті лісовою рослинністю (ст.4) Ні, оскільки „не належать до земель лісового фонду” (ст.5)
Так, за означенням Землі лісового фонду – землі, вкриті лісовою рослинністю …, синонім обліковій категорії „лісові землі” (ст. 5) Так, за означенням
Гомологія
Поняття лісового фонду пояснюється принаймні в двох статтях проекту (ст.5, 8 ПЛК), що зазвичай трапляється при списуванні з різних джерел. Щодо „новизни” понять, нагадаємо, що зміни, що суперечать Земельному кодексу, останнім же проголошені неправомірними (ст.3 ЗК). Землі лісового фонду, а не землі лісогосподарського призначення є категорією земель України. В земельному законодавстві немає облікових категорій „землі лісогосподарського призначення”, „інші лісовкриті землі”, „землі деревно-чагарникової рослинності”. До складу земель України входить тільки одна категорія „землі лісового фонду” (ст.19 ЗК). Що таке лісовий фонд, та що не належить до земель лісового фонду вичерпно визначено Земельним кодексом (ст.55 ЗК). Полезахисні лісові смуги (землі сільськогосподарського призначення, а не „ліси” проекту), захисні насадження на смугах відводу залізниць, автомобільних доріг (землі транспорту, а не „деревно-чагарникова рослинність”), каналів, гідротехнічних споруд та водних об’єктів (землі водного фонду, а не „деревно-чагарникова рослинність) виключені із складу земель лісового фонду. Отже, виключення із складу земель лісового фонду „інших лісовкритих площ” в проекті кодексу, насправді не означає виключення перерахованих Земельним кодексом земель. Очевидна суперечність земельному законодавству. Так і залишається загадкою, що це за „інші лісовкриті землі”, і наскільки вигідно застосовувати до них „вимоги землекористування, що встановлені для відповідних суб’єктів господарювання” (ст.8 ПЛК).
Щодо земель лісового фонду завважимо ще проблему синонімії (ст.5 ПЛК). Пошук по тексту законів у базі „Нормативні акти України”, включаючи закони УРСР, виявив лише один (!) випадок використання слова „синоніми”: у законі „Про лікарські засоби” щодо їх назв. Здається, навіть пересічним громадянам зрозуміло чому в юридичній практиці прийнято відмовлятись від синонімів, і користуватись точними визначеннями, – можливо внаслідок поголосу про малоосвіченість суддів, а можливо внаслідок залежності долі людей від законів та судових рішень. Невже авторам не достатньо омонімії „суб’єктів підприємницької діяльності”.
Апорія
Бажання розробників кодексу звести лісове господарство до діяльності з вирощування деревини породило логічну проблему. Визначення лісового господарства (ст.4 ПЛК) суперечить Державному стандарту України „Лісівництво, терміни та визначення” (ДСТУ) та Державному класифікатору України „Класифікація видів економічної діяльності” (КВЕД). Нагадаємо, що КВЕД гармонізована з Класифікацією видів економічної діяльності Статистичної Комісії Європейського Союзу (NACE) на рівні класів. Згідно КВЕД та ДСТУ, лісове господарство є видом економічної діяльності, що охоплює весь період вирощування лісу, включаючи лісозаготівлі. Намагання ж авторів вилучити головне користування із сфери лісового господарства є не що інше як апорія, – тобто висування та обґрунтування положення, що явно суперечить досвіду. Привівши визначення „лісове господарство – це вид економічної діяльності та надання послуг з лісового господарства”, автори, не тільки допустили відомий логічний парадокс, на кшталт „у попа була собака” (ст.4 ПЛК). А заразом звели все лісове господарство до надання послуг з лісового господарства (згідно КВЕД – послуги з лісівництва, захист лісів від пожеж, боротьбу з шкідниками і хворобами лісу, трелювання деревини); при цьому, виключивши лісозаготівлі (отримання необробленої деревини) та отримання продукції лісового господарства (збір лісових продуктів, живиці, лісового насіння), що очевидно суперечить закону та здоровому глузду.
Ubi nihil, nihil
Очевидно, для ведення такого модерного лісового господарства, укладачі кодексу ввели нову для українського земельного законодавства категорію „земель лісогосподарського призначення” (гл.2 ПЛК). Зауважимо, що суперечності між поняттям фонду та категорії земель у земельному законодавстві з одного боку, та розвиток недержавних форм власності з іншого, закономірно приведуть до необхідності відмови від поняття „лісового фонду”. Натомість, у проекті землі лісового фонду визначаються як домінантна частка земель лісогосподарського призначення, лісові землі (ст.5 ПЛК). Згідно ж другої частини визначення, землями лісогосподарського призначення можуть бути які завгодно землі, аби слугували для соціально-економічних, екологічних та інших функцій. Однак із визначення не слідує, що „інші лісовкриті площі” включені до земель лісогосподарського призначення, відомо що вони тільки виключені із земель лісового фонду. В контексті відсутності чітких критеріїв щодо віднесення до земель лісогосподарського призначення, цікаво відмітити право відповідних суб’єктів підприємницької діяльності здійснювати „внутрішньогосподарське влаштування у їх межах на свій розсуд з метою отримання прибутку” (ст.7 ПЛК). Відомий принцип, на якому базується сучасне європейське законодавство, в тому числі лісове: „що не заборонено, те дозволено”. Навряд чи розумно виписувати норму законодавства, яка дозволяє здійснювати щось на свій розсуд. Звичайно, якщо тільки не „з метою отримання прибутку шляхом раціонального використання” (ст.7 ПЛК).
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності – весь зміст статті „Власність на землі лісогосподарського призначення” (ст.10 ПЛК). Залишається тільки здогадуватися у яких формах власності можуть перебувати „інші лісовкриті площі” та „землі деревно-чагарникової рослинності”. Причому ця, на перший погляд малоінформативна стаття насправді зобов’язує авторів до детального виписування положень саме такої власності, оскільки земельне законодавство веде мову про власність „землі лісового фонду”. Відразу ж виявляється, що на це вони не спроможні, оскільки вже наступна стаття зазначає, що „порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається земельним законодавством” (ст.11 ПЛК). Це автоматично анулює всі запропоновані проектом зміни до земельного законодавства. А в підтвердження автори щиро зізнаються, що лісовий кодекс регулює тільки „порядок використання лісових ресурсів” (ст.11 ПЛК).
Софістика
Погляньмо на „використання земель лісогосподарського призначення” (ст.11 ПЛК) з тієї точки зору, що будуть прийняті відповідні зміни до Земельного кодексу (ст. 57 ЗК). Чому необхідне спільне рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при наданні земельних ділянок лісогосподарського призначення? Якого рівня ці органи? В якому випадку органи прийматимуть рішення про постійне користування, а в якому про надання в оренду? Чи завжди можливе прибуткове лісове господарство? Чи обов’язково суб’єктам підприємницької діяльності окрім ведення лісового господарства надавати послуги з мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних заходів?
Спробуємо уявити відповідну картину. Районна рада накладає заборону на передачу земель в постійне користування державному лісгоспу. Державна районна міська адміністрація не дає згоди на передачу у постійне користування земель комунальному агролісгоспу навіть після розмежування земель державної та комунальної власності. При виборі між постійним користуванням та орендою, визначальним стає принцип власної кишені. Орендна орієнтація місцевої влади обумовлена можливістю поповнення місцевого бюджету за рахунок орендної плати. Наївно припускаючи, від прийняття кодексу лісове господарство південних областей України стане прибутковим, укладачі проекту прирівнюють умови його ведення в Степу до умов Полісся та Карпат. Врешті решт, це не дивно, адже саме умови Степу є класичними для лісового господарства у визначенні цього кодексу. Будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, що отримав в користування чи оренду землі, через тиждень може отримати спільне рішення місцевих органів влади щодо надання послуг з мисливського господарства, або проведення спортивних змагань чи культурно-оздоровчих заходів. Не виключено.
Показово, що вивчаючи російське законодавство автори не знають власного. Користування земельними ділянками на землях оборони вичерпно регламентується Законом України „Про використання земель оборони” (ст.21 ПЛК). Порядок надання мисливських угідь у користування та інші засади діяльності у галузі мисливського господарства та полювання встановлюються законом України „Про мисливське господарство та полювання” , а не законом „Про тваринний світ” (ст.18 ПЛК).
Особливу роль в проекті відіграє „створення сприятливих умов для життя диких тварин”, оскільки регламентується раніше лісовпорядкування, ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів тощо (ст.13 ПЛК). Серед обов’язків владних користувачів земель лісогосподарського призначення знаходимо „сприяння розведенню диких тварин в лісах” (ст.24 ПЛК). Непересічна мета цих заходів стає зрозумілою коли дізнаєшся, що цей кодекс забороняє „вхід в ліс, що є місцями перебування тварин”, „постійно” (ст.89 ПЛК).
Позаяк надання послуг „з користування земельним ділянками лісогосподарського призначення для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт” не може здійснюватися службовими особами органів державної виконавчої влади згідно закону „Про державну службу” (ст.16), то можливість надавати такі послуги залишається посадовим особам місцевого самоврядування. Щоправда, якщо землекористувач погодиться, щоб відповідний голова чи секретар ради надавали ці послуги (ст.15 ПЛК).
Користування земельними ділянками лісогосподарського призначення на природно-заповідних територіях – приклад софізму, з категорії „те що ти не втрачав, те маєш; роги ти не втрачав, значить маєш роги”. На природно-заповідних територіях немає земель лісогосподарського призначення, принаймні згідно Закону України „Про природно-заповідний фонд” (ст.18 ПЛК).
Загалом глава „Землі лісогосподарського призначення” цього кодексу виявилася прикладом юридично безграмотного переписування глав „Користування земельними ділянками для потреб…” та „Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на …, та в …” діючого Лісового кодексу України, з включенням статей „Ділянки лісового фонду” та „Деревно-чагарникова рослинність” Лісового кодексу Російської Федерації. З точки ж зору „сталого управління лісами” глава взагалі є рудиментом. В частині „користування для потреб”, глава не регулює питання ведення лісового господарства, і тому не повинна бути включена в Лісовий кодекс. В частині „правила користування на землях”, глава по змісту не відноситься до лісових земель, і тому повинна бути виключена із Лісового кодексу.
Логічна неспроможність
Лісове господарство ведеться владними користувачами земель лісогосподарського призначення з урахуванням наступних завдань: охорона лісів, ґрунту та районів, що піддаються забрудненню; виробництво деревини та продуктів побічного лісокористування (ст.23 ПЛК). По-перше, охорона та виробництво є затратними заходами. По-друге, відсутні завдання раціонального використання і відновлення лісів. Зауважимо, що кодекс вживає термін „рубки, пов’язані з веденням лісового господарства” (ст.72). Ці рубки спрямовані тільки на охорону та виробництво? Очевидно, що визначення завдань лісового господарства не повне.
Розуміючи це, розробники проекту, для забезпечення спочатку „прибуткового”, а потім і „раціонального використання лісових ресурсів”, зобов’язали владних землекористувачів „підвищувати природну стійкість деревостоїв” (ст.24 ПЛК): відновлювати ліси (при чому тут стійкість деревостоїв?) і лісові ресурси („запаси стовбурової деревини у стані росту”?); виконувати профілактичні протипожежні заходи (при чому тут природна стійкість?); виявляти і вести боротьбу з шкідливими організмами (очевидно, від вірусів до ссавців?); сприяти розведенню диких тварин (нешкідливих?) таким чином, щоб не створювати загрози для реалізації завдань лісового господарства (виробництву деревини). Врешті ці затратні заходи, стають виправдані метою їх здійснення „для конституційного власника” (ст.24 ПЛК).
Звертає на себе увагу, що до „шкідливих організмів, що загрожують стійкості лісу”, віднесені „фізичні та юридичні особи, з вини яких завдані збитки лісу” (ст.25 ПЛК). Ця категорія „шкідливих організмів” „відшкодовує шкоду відповідно до вимог діючого законодавства”.
Всі суб’єкти з лісового господарства зобов’язані: зберігати в лісах лісові угіддя лісову рослинність (лісові угіддя?); здійснювати лісовідновлення, догляд та охорону лісів; реконструкцію насаджень; використовувати лісові ресурси шляхом головного та проміжного користування, збирати продукти побічного користування (ст.26 ПЛК). Очевидно, що проміжне і головне користування суперечать раніше проголошеним завданням лісового господарства. Принаймні згідно визначення цих користувань, має місце „вилучення” (ст.4 ПЛК), „заготівля” (ст.66 ПЛК), а не „виробництво” деревини (ст.23 ПЛК).
Відзначимо проблеми, що виникають при виконанні обов’язків суб’єктів з лісового господарства:
Критичним моментом лісовідновлення є фінансування робіт. Оскільки на зазначене протилежне, відновлення лісів має проводитися за „власні кошти” суб’єктів з лісового господарства. Можуть передбачатися дотації з державного чи місцевих бюджетів тільки для об’єктів агромеліоративного лісівництва (ст.4 ПЛК). Не очевидно, що власні кошти є (ст.116 ЦК), і незрозуміло звідки з’являться (ст.117 ПЛК). Суб’єкти лісового господарства будуть нести заслужену (?) відповідальність (ст.40, 122 ПЛК), рівно як і заростатимуть травою зруби та згарища (ст.28 ПЛК).
Догляд, охорона лісів, реконструкція насаджень – все без винятку затратні заходи. Деякі витрати на здійснення заходів боротьби з пожежами, шкідниками та хворобами можливо будуть компенсовані за рахунок державного та місцевого бюджетів (ст.115 ПЛК). Але капіталовкладення та витрати на охорону та захист лісів, будівництво лісогосподарських доріг є статтями витрат „власних коштів” (ст.115 ПЛК).
Використання лісових ресурсів шляхом проміжного та головного користування – не більше як побажання суб’єктам з лісового господарства, поруч із необмеженими правами місцевої влади на вилучення ділянок і продаж їх вищому рівню „харчової піраміди” – суб’єктам промислової підприємницької діяльності.
Збір продуктів побічного користування дійсно виявиться чи не головним джерелом доходів від ведення лісового господарства.
Locus communis
Нічого нового в перекладі статті “Lasy ochronne” польського „Ustawa o Lasach” для українського лісового законодавства немає (ст.33 ПЛК). Більше того, український „Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних ділянок лісового фонду” (1995) не тільки дозволяє легко найти відповідності польським категоріям, але й засвідчує неспроможність авторів проекту кодексу привести власну класифікацію (модернізацію, уніфікацію) існуючих де-факто категорій захисності та особливо захисних ділянок лісового фонду, та її обґрунтування (додаток 1).
Деградація
З глави „Лісовпорядкування” жодним чином не витікає, що під час „лісовпорядкування” здійснюється „розробка проекту організації й розвитку лісового господарства”, а навпаки, стверджується, що вони здійснюються за різними Інструкціями (ст.36 ПЛК) і є різними процесами. Після лісовпорядкування залишаються „матеріали лісовпорядкування”, що „є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів на промисловій основі” (ст.41 ПЛК), а після складання „проекту організації та розвитку лісового господарства” залишається проект, де „враховується мета і напрямки лісівництва” „для кожної лісової ділянки, для кожного лісонасадження впорядкованого (!) об’єкту підприємницької діяльності з лісівництва” (ст.35 ПЛК). Окрім того „лісовпорядкування” проводиться „лісогосподарськими підприємствами” (ст.34 ПЛК), а „проект організації лісового господарства” розробляється „на замовлення” (ст.35 ПЛК).
Немає ніякої „системи лісогосподарських заходів” серед тих, що „здійснюються під час лісовпорядкування” (ст.34 ПЛК). Лісовпорядкування тільки теоретично можливе „за єдиною системою” в лісах різних користувачів, якщо площа їх лісового фонду відрізняється на порядок (ст.34 ПЛК). Кодексом не описано, як обґрунтований лісовпорядкуванням „поділ на групи і віднесення до категорій захисності” узгоджено із главою „Охоронні ліси” (ст.34 ПЛК). І нарешті, лісовпорядкування в Україні ніколи не проводилося лісогосподарськими підприємствами (ст.34 ПЛК) чи їх лісовою охороною (ст.105 ПЛК)!
В зв’язку з новим порядком, пропонується всім майбутнім „суб’єктам підприємницької діяльності” оформити право оренди, і складати „проекти організації й розвитку особисто”, „за спрощеною методикою” (ст.37 ПЛК). Гроші, витрачені на „погодження” таких проектів можна буде компенсувати в результаті їх виконання. Адже, „річні обсяги лісокористування встановлюють суб’єкти підприємницької діяльності промислового лісівництва самостійно у межах обсягів, затверджених у проектах організації й розвитку лісового господарства на ревізійний (!) період” (ст.38 ПЛК).
Не забули автори й про державні лісогосподарські підприємства, які в разі „невиконання встановлених проектом лісовпорядкування заходів” будуть „нести відповідальність згідно цивільного законодавства” (ст.40 ПЛК). Радує тільки, що Цивільний кодекс жодним словом не обмовився про відповідальність за несвоєчасне лісовідновлення, реконструкцію, догляд і охорону лісів, виконання заходів в галузі протипожежної безпеки тощо.
Малоросія
Плагіат
Цивільне законодавство України дозволяє автору твору „протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір” (ст.439 ЦК). Цікаво, виграли б автори Лісового кодексу Російської Федерації позив на укладачів цього кодексу щодо порушення їх авторських прав (за плагіат), якби закони були об’єктом авторського права (ст.434 ЦК)? Можливо, адже власних мозків вистачило на заміни зразка: «федеральный орган управления лесным хозяйством и его террриториальные органы» на „органи державної виконавчої влади”; «лесопользователь» на „суб’єкт підприємницької діяльності”; а щоб ніхто не сумнівався – «законодательство Российской Федерации» на „законодавство України”. Який срамъ!
Таблиця порівняння проекту Лісового кодексу України 2003 року (ПЛК) та Лісового кодексу Російської Федерації 1997 року (ЛК РФ).
ПЛК 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60
ЛК_РФ 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41
Порча
Очевидно, власна неспроможність щодо врегулювання порядку користування вигаданою категорією „земель лісогосподарського призначення” змусила авторів шукати сурогати. Як виявилося, для свідомих націоналістів найпростіше український закон перетворити на малоросійський. Оригінальний текст глави „Возникновение, осуществление, ограничение, приостановление, прекращение и защита прав пользования участками лесного фонда и прав пользования участками лесов, не входящих в лесной фонд” та глави „Аренда участка лесного фонда, безвозмездное пользование, концессия и краткосрочное пользование участками лесного фонда” були перенесені до проекту Лісового кодексу України як серцевина „підприємницької ідеології”. Разом з червоточиною.
„Права користування ділянками лісового фонду” не виникають „на підставі договору безоплатного користування ділянкою лісового фонду, договору концесії ділянки лісового фонду”. Згідно Земельного кодексу України право користування землею включає постійне користування, оренду, концесію землі (гл.15 ЗК). Земельні ділянки можуть слугувати об’єктом концесії (ст.94 ЗК), проте „лісове господарство” не входить до „сфер господарської діяльності”, об’єкти яких можуть надаватися у концесію (ст.3 Закону України „Про концесії”).
Державний акт на право постійного користування стає фікцією у розумінні цього кодексу. Суб’єкт підприємницької діяльності „має право за згодою власника передати право користування лісовим фондом”, „особі, яка не є його правонаступником, відповідно до договору” (ст.43 ПЛК). Договір між суб’єктом та особою стає важливішим за державний акт.
Що таке „публічний лісовий сервітут” у проекті не визначено. Земельне законодавство України терміну „публічний сервітут” не вживає, і далеко не всі читали російський кодекс.
Обов’язки „владних землекористувачів земель лісогосподарського призначення” (ст.24 ПЛК) очевидно не поширюються на суб’єктів, що „здійснюють право користування ділянками лісового фонду” (ст.44 ПЛК). „Суб’єкти підприємницької діяльності здійснюють право користування ділянками лісового фонду вільно” (ст.44 ПЛК)!
Врешті-решт, для чого декларувати заборону на „втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів підприємницької діяльності лісового господарства по використанню ділянок лісового фонду” (ст.44 ПЛК), якщо саме для втручання в діяльність постійних лісокористувачів, до проекту були включені статті російського лісового кодексу щодо оренди, безоплатного користування, концесії.
Чи розуміють автори, що викривлено переклавши російську норму, вони позбавляють українські лісгоспи права на життя. Знайшовши „систематичне (більше двох разів) порушення Лісового кодексу” можна „примусово припинити право користування ділянкою лісового фонду” (ст.47 ПЛК) будь-якого лісогосподарського підприємства – „суб’єкта підприємницької діяльності”. В такій ситуації, положення про „здійснення захисту порушених прав користування ділянками лісового фонду у судовому порядку” звучить просто глузливо (ст.49 ПЛК).
Еклектика
Згідно земельного законодавства України орендодавцями земель лісового фонду можуть бути органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування (ст.57, 124 ЗК), але в жодному разі не „суб’єкт підприємницької діяльності лісового господарства” (ст.50 ПЛК). Оренда ділянки окрім короткострокової в проекті – не більше 5 років, може бути довгостроковою в Україні – не більше 50 років (ст.93 ЗК). Договір оренди ділянки лісового фонду підлягає державній реєстрації не згідно цивільного законодавства, а згідно закону України „Про оренду землі” (ст.51 ПЛК).
Дивина: „за договором оренди ділянки лісового фонду” можна надати або самі ділянки або „лісосічний фонд”. Що таке „оренда лісосічного фонду”? Згідно цього кодексу „лісосічний фонд” є „об’єктом купівлі-продажу деревини на пні” (ст.4 ПЛК). При чому тут оренда?
Поряд з орендою для ведення лісового господарства (ст.11 ПЛК) існує оренда для лісопромислової діяльності, яку ведуть відповідні суб’єкти (ст.50, 53 ПЛК)?
„Суб’єктам підприємницької діяльності з лісового господарства” рекомендуємо самостійно передавати в оренду „суб’єктам промислової підприємницької діяльності” „лісосічний фонд” і отримувати орендну плату (ст.50 ПЛК), випереджаючи вилучення і передачу в оренду „земельних ділянок лісогосподарського призначення (в т.ч. лісового фонду) за рішенням органів виконавчої влади спільно з органами місцевого самоврядування” (ст.11, 53 ПЛК). Переконувати „зацікавлених суб’єктів” в доцільності оренди саме „лісосічного фонду” слід на етапі „погодження” клопотання „про надання ділянок лісового фонду в оренду” (ст.53 ПЛК).
Дещо псують майбутню орендну ідилію необхідність „мати ліцензію на здійснення відповідної діяльності” та „врахування інтересів населення, що проживає на відповідній території” (ст.53 ПЛК). Що це за ліцензія, і хто її видаватиме? Можливо Держкомлісгосп, лісовий фонд підприємств якого стане об’єктом оренди? Чи місцева влади, що разом із ліцензією і буде передавати ділянки в оренду? Можливо, Мінприроди, що потім і буде контролювати як орендарі відповідають ліцензії?
Ну а необхідність „врахування інтересів населення” взагалі виглядає фіговим листком „підприємницького інтересу”. В світлі інтересів, перш ніж запроваджувати оренду в всеукраїнському масштабі слід запитати у населення Карпатського регіону та Росії про наслідки її впровадження.
Цікаво, якого рівня будуть територіальні органи державної виконавчої влади, що організовуватимуть лісові конкурси (ст.54 ПЛК)?. Показово, що в комісію для проведення конкурсу не включені представники органу державної влади з питань лісового господарства.
Конкурси з надання в оренду (ст.54 ПЛК) регламентуватимуться Правилами продажу деревини на пні в лісах України (ст.65 ПЛК)? Тоді, давайте називати речі своїми іменами.
Чомусь управління лісами на землях державної власності згідно проекту на диво нагадує управління колгоспом. Держлісгоспам, лісовий фонд яких виставлятиметься на конкурс, відводиться роль колгоспних лісників. Суб’єктам – орендарям, що будуть здійснювати промислову діяльність, – роль бригади шабашників-лісозаготівельників. Голові місцевої держадміністрації та підпорядкованого йому „органу виконавчої влади”, що буде вирішувати чи виставляти ділянки лісового фонду ліси на конкурс, пропонуються почесні ролі відповідно голови та правління колгоспу.
Утопія
Не обтяжені жодною відповідальністю і „втомлені” від щорічних лісових конкурсів, „органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть надавати зацікавленим суб’єктам підприємницької діяльності, юридичним чи фізичним особам ділянки лісового фонду в безоплатне користування на термін до п’ятдесяти років для здійснення одного або декількох видів лісокористування”. Шкода, тільки лісу не вистачить, щоб задовольнити бажання „зацікавлених суб’єктів” в „безоплатному користуванні ділянками лісового фонду”!
Не лякає авторів проекту навіть те, що „безоплатне користування земельними ділянками” не передбачене земельним законодавством України (гл.15 ЗК). Серед норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, визначених Земельним кодексом, немає лісокористування взагалі (ст.121 ЗК).
Невже укладачі кодексу не бачать, що задоволення „цікавості суб’єктів підприємницької діяльності” – є економічним злочином проти держави та народу. Згідно Земельного кодексу „права постійного користування земельною ділянкою із земель державної власності набувають лише підприємства, що належать до державної власності” (ст.92 ЗК). Отже, районні державні адміністрації, що вилучили ділянку лісового фонду у одного лісгоспу, не можуть передати її в постійне користування нікому, окрім іншого державного лісгоспу. В разі оренди, тобто тимчасового користування земельними ділянками, істотною умовою договору оренди є орендна плата, що є принаймні грошовою компенсацією. „За договором безоплатного користування” органи державної виконавчої влади набувають права надавати ділянки лісового фонду абияким суб’єктам підприємницької діяльності, аби ті проявили до цього „цікавість”. Це ж не що інше, як розбазарювання державного майна.
Незрозуміло, чи стають при цьому власністю „суб’єктів” добуті лісові ресурси, як це було з орендою (ст.51 ПЛК)? Чи в зв’язку з формою передачі ділянок, вони залишаються власністю органів місцевої влади, що ці ділянки надає? Або ж згадаємо, що деревина – це ліс в однині, а „ліс в Україні є власністю держави” (ст.4 ПЛК). Можливо, таке чудове трактування дозволить державі проводити широкі реквізиції цієї самої деревини у суб’єктів підприємницької діяльності?
Напевне, глибоко осмисливши „власний досвід”, і не знайшовши там нічого подібного, укладачі кодексу пропонують запровадити концесії, як ще одну форму безоплатного користування землями лісового фонду (ст.56 ПЛК). При цьому, Кабінетові Міністрів України, як концесієдавцю (ст.57 ПЛК), пропонується негайно розпочати в Україні пошук ділянок лісового фонду, як правило не освоєних, без сформованої інфраструктури (ст.56 ПЛК). На жаль, окрім Чорнобильської зони, високогір’я та заповідників, в Україні неможливо знайти „не освоєних” ділянок лісового фонду. А от концесіонерам пропонуємо отримувати ділянки лісового фонду в концесію на один рік та вкладати „значні засоби та інвестиції для залучення цих ділянок і лісових ресурсів у господарських обіг” (ст.57 ПЛК).
Маленька незручність виникає з тим, що згідно Господарського кодексу „припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства” (ст.409 ГК). І нарешті, згідно визначення, концесія передбачає „надання об’єкта концесії з метою задоволення громадських потреб (ст.1 ЗУ „Про концесії”). Які та чиї громадські потреби задовольнятимуть концесіонери?
В зв’язку з широкою пропозицією авторів проекту безоплатно покористуватись лісовим фондом України, зауважимо, що Україна – не Росія. Кожна ділянка лісу в Україні легко може знайти свого постійного користувача.
Екологія
Трофічні рівні
Практика законодавства зобов’язує регулювати відношення між суб’єктами, що здійснюють різні форми користування землею чи лісом, шляхом укладання відповідних угод.
Кодекс виділяє користування трьома типами об’єктів: землями лісогосподарського призначення, землями лісового фонду і окремо лісами та лісовими ресурсами. Трьом типам користування відповідає дев’ять видів угод, без документу на загальне користування лісами.
Об’єкти Форма та мета користування
Землі лісогосподарського призначення Для ведення лісового господарства та надання послуг
Власність Постійне користування Оренда
Землі лісового фонду, і ділянки лісів, що не входять в лісовий фонд Промислова діяльність (здійснення лісокористування)
Оренда ділянок Оренда лісосічного фонду Безоплатне користування Концесія
Ліси і лісові ресурси Загальне користування лісами Спеціальне використання лісових ресурсів Побічні лісові користування
Впадає в очі штучність поділу на користування землями лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства та землями лісового фонду для лісопромислової діяльності, – рецидив хворобливого бажання відірвати лісокористування від ведення лісового господарства. Цікаво, що жодних критеріїв для вибору тієї чи іншої форми промислової діяльності у проекті немає.
Невже будуть проводитися лісові конкурси трьох типів для надання ділянок в різні форми оренди? Невже знайдуться охочі орендувати ділянки молодняків для спеціального використання лісових ресурсів?
„Російська” оренда ділянок лісового та лісосічного фонду не може здійснюватися на землях лісогосподарського призначення, до того орендованих для ведення лісового господарства. Бо це ж не що інше, як суборенда „ділянок лісового фонду”, заборонена цим кодексом (ст.50 ПЛК).
Очевидно, що безоплатне користування та концесія повинні здійснюватися із вилученням земель у постійних лісокористувачів. В протилежному випадку, лісова охорона постійних лісокористувачів повинна ще й охороняти ліси концесіонерів та неплатників.
Цікаво, що після передачі у безоплатне користування та концесію зникає необхідність „вести прибуткове лісове господарство” (ст.11 ПЛК), зокрема „виробляти” деревину (ст.23 ПЛК), „відновлювати ліси та лісові ресурси” (ст.24 ПЛК), а залишається право „здійснення лісокористування” (ст.55 ПЛК) та „користування лісовими ресурсами” (ст.56 ПЛК). Тобто, „підприємницький інтерес” у чистому вигляді.
Як відомо, жодні конкурси не потрібні органам місцевої влади для прийняття рішення про передачу земельних ділянок у власність (назавжди), постійне користування (без встановлення строку), безоплатне користування (до п’ятдесяти років). Чому вони полюблять і скільки коштуватиме безоплатне користування, конституційному власнику лісів знати не належить.
Життєві форми
Господарський кодекс України пропонує не вживати термінів „суб’єкт підприємницької діяльності” та „підприємницька діяльність”. Натомість „учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання” (ст.2 ГК). „Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних та соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями” (ст.3 ГК). Отже, найчастіше вживане словосполучення проекту лісового кодексу має бути відповідним чином змінено.
Проте напрочуд дивно звучатиме словосполучення „підприємці владні землекористувачі”, „підприємці з лісового господарства”, чи „підприємці з лісівництва”. А поки що спробуємо класифікувати тих суб’єктів, що зустрічаються у проекті.
Суб’єкти Типи та види
Суб’єкти лісових відносин
Суб’єкти ПД* владні землекористувачі Власники Постійні лісокористувачі Орендарі
Суб’єкти ПД з лісового господарства
Суб’єкти ПД з лісівництва Суб’єкти ПД промислового лісівництва Суб’єкти лісогосподарської діяльності промислового лісівництва
Суб’єкти промислової ПД Суб’єкти з лісозаготівельного виробництва Суб’єкти лісопромислового підприємництва Суб’єкти лісової промисловості
Суб’єкти господарювання Господарюючі суб’єкти Суб’єкти з інших напрямків господарювання
* ПД – підприємницької діяльності
Відразу відзначимо унікальний для законотворення факт – жодна множина суб’єктів в проекті кодексу не визначено явно! Хто криється в личині того чи іншого суб’єкта можна тільки здогадуватись.
Приміром, суб’єкти верхнього ешелону ієрархії – „суб’єкти лісових відносин” вперше зустрічаються при характеристиці Правил продажу деревини на пні в Україні (ст.73 ПЛК). Лише з контексту можна зрозуміти, що це або суб’єкти підприємницької діяльності з лісового господарства, або ж суб’єкти владні землекористувачі. Однак слід мати на увазі, що ці дві категорії відрізняються одна від одної, оскільки оренда може не мати своєю метою ведення лісового господарства.
Ще можна здогадатись, що деякі суб’єкти вважаються взаємозамінними – наприклад, „суб’єкти лісопромислового підприємництва” та „суб’єкти лісової промисловості”. Частина суб’єктів може змінювати свою орієнтацію: приміром, якщо не знайдеться охочих орендувати ділянки молодняків для проведення освітлень чи прочищень, „суб’єкти з лісового господарства” стануть „суб’єктами лісопромислового підприємництва”, в підтвердження чого їм буде видано „лісорубний квиток”. А деякі суб’єкти виникли як продукт схрещування популяцій різних суб’єктів: приміром, „суб’єкти лісогосподарської діяльності промислового лісівництва” очевидно породжені „суб’єктами з лісового господарства” та „суб’єкточками з промислового лісівництва”.
Етіологія
Аналіз тексту проекту показав, що в намаганні „обрізати” лісове господарство, укладачі не уникнули принципової правої помилки. По-перше, українському „суб’єкту підприємницької діяльності лісового господарства” в російському оригіналі спочатку відповідає «лесопользователь», котрий потім стає „суб’єктом промислової підприємницької діяльності”, а „суб’єкт підприємницької діяльності лісового господарства” виявляється «лесхозом федерального органа управления лесным хозяйством».
Цей кодекс Лісовий кодекс РФ
ст.43 ПЛК „суб’єкт підприємницької діяльності лісового господарства” «лесопользователь» ст. 24 ЛК РФ
ст.50 ПЛК „суб’єкт підприємницької діяльності лісового господарства” «лесхоз федерального органа управления лесным хозяйством» ст. 31 ЛК РФ
ст.50 ПЛК „суб’єкт промислової підприємницької діяльності” «лесопользователь» ст. 31 ЛК РФ
Інший її прояв в тому що, автори не проводять різниці між „правом користуванням лісосічним фондом” та „правом використання ділянок лісового фонду” (ст.42 ПЛК).
В теорії лісового права розрізняють „суб’єктів права лісокористування” та „лісокористувачів” . „Суб’єктом права лісокористування визнається особа, що володіє лісовою правоспроможністю, тому до числа суб’єктів права лісокористування відносяться учасники лісових відносин, що володіють на основі закону абстрактною юридичною можливістю користуватися лісами. Правоспроможність суб’єктів права лісокористування виникає з моменту їх виникнення і припиняється лише тоді, коли сам суб’єкт права закінчує своє існування. В відповідності з Лісовим кодексом РФ суб’єктами права лісокористування є юридичні особи, що здійснюють ведення лісового господарства і (або) використання лісового фонду. Юридичні особи, яким надані права користування ділянками лісового фонду, тобто безпосередньо отримали в користування ділянку лісу для використання лісових ресурсів, є лісокористувачами. Правоспроможність лісокористувачів виникає і закінчується в момент надання і призупинення права використання лісових ресурсів.” В українському проекті лісового кодексу ці групи суб’єктів лісових відносин ототожнюються, що є теоретичною помилкою в галузі лісового права.
Неолісівництво
Не ресурси
Зі складу „спеціального використання лісових ресурсів” виключені побічні лісові користування та заготівля другорядних лісових матеріалів, порівняно з діючим лісовим кодексом (ст.50 ЛК). Отже, окремо є „загальне використання лісів” (ст.62 ПЛК), „спеціальне використання лісових ресурсів” (ст.63 ПЛК), „побічні лісові користування” (ст.82 ПЛК), та всілякі „заготівлі” (ст. 80, 83, 85-88 ПЛК). При цьому, згідно означення, „живиця”, „другорядні лісові матеріали”, „деревні соки, дикорослі плоди, горіхи, гриби, ягоди, технічна сировина”, „лісова підстилка” не входять до складу „лісових ресурсів” (ст.4 ПЛК); а згідно форм використання описані в главі „Використання лісових ресурсів” та відносяться до спеціального використання лісових ресурсів за лісовим квитком. Для усунення відповідного протиріччя авторам необхідно буде переробити не тільки означення „лісових ресурсів”, а й переписати всі статті, де це означення вживається, – майже весь кодекс.
Неоправила
Види і способи рубок в проекті регламентуються щодо нині існуючих груп лісів та категорій захисності (ст.67 ПЛК), але жодним чином не пов’язані з новітніми „охоронними” лісами (ст. 33 ПЛК). При цьому, групи лісів, очевидно в уяві авторів, але не в тексті законі, пов’язані з напрямками лісівництва. Незважаючи на те, що стаття „Види і способи рубок” переписана із діючого лісового кодексу (ст.53 ЛК), власне способи рубок відсутні.
Стаття „Правила вилучення деревини” декларує не більше, не менше, ніж те, що „вилучення має місце”, „спрямовується на забезпечення використання продуктивної здатності лісових земель”, та містить цілий абзац попередньої статті (ст.68 ПЛК). А от про правила жодного слова. В статі з’являються „рубки, пов’язані з веденням лісового господарства”. Тому можна припустити, що стаття була введена для регламентації вилучення деревини постійними лісокористувачами та орендарями, що ведуть лісове господарство, на залишках земель, які не передані в оренду, безоплатне користування, концесію для проведення користувань.
У кодексі не знайдено жодних посилань на які-небудь Правила рубок головного чи проміжного користування, що регламентують вилучення деревини суб’єктами ПД промислового лісівництва. Натомість догляд за насадженнями, що очевидно включає рубки догляду та санітарні рубки (проміжне користування – ст.66 ПЛК), регламентується Правилами рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства та інших рубок, що затверджуються центральним органом виконавчої влади з лісового господарства (ст.71 ПЛК). Порядок проведення заготівлі лісових матеріалів (шляхом головного та під час проміжного користування – ст.66 ПЛК) та видачі лісорубних квитків (ст. 65 ПЛК) встановлюються Правилами продажу деревини на пні в лісах України, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст.73 ПЛК). Як же так, що одні й ті ж рубки догляду регламентуються різними Правилами, затвердженими різними органами? Чи Правила продажу пов’язані з Правилами ведення лісового господарства? Якщо так, то в правому відношенні „теорія лісового господарства без рубок” виявилася недолугою.
Herbalife
Підприємницький ухил знайшов свої відображення навіть в нівелюванні поняття розрахункової лісосіки. „Розрахункова лісосіка – це щорічна норма вилучення деревини в порядку головного користування” (ст.76 ПЛК). „Лісосічний фонд – „це обсяги деревини, на ділянках, призначених для вилучення (?) і продажу суб’єктам лісопромислового виробництва для заготівлі лісових матеріалів шляхом головного чи проміжного користування” (ст.78 ПЛК). Не допускається перевищення „розміру заготівлі лісових матеріалів в порядку головного користування розміру лісосічного фонду” (ст.75 ПЛК), що є сумою обсягів головного та проміжного користування (ст.78 ПЛК). З іншого боку, не зазначено, що „при здійсненні” не допускається перевищення розміру розрахункової лісосіки (ст.75 ПЛК). Інакше кажучи, можна збільшувати розмір головного користування за рахунок відповідного зменшення обсягів проміжного.
Нове панство
Порядок та умови здійснення побічних лісових користувань (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання грибів, ягід, лікарських рослин, технічної сировини, лісової підстилки та очерету) встановлюються органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування (ст.82 ПЛК)?! Ніяких державних інструкцій та державних лісових органів. „Я чув ваш „голова” добрий, – дозволяє і гриби збирать, і худобу до лісу ганять; не те що наш безсовісний, не має на нього управи!” Панове, майте повагу до простих громадян.
Поради населенню
Пам’ятайте, що ви можете „вільно перебувати в лісах”, а також „збирати при цьому гриби та ягоди для власного споживання” (ст.62 ПЛК), навіть в лісі за приватним парканом. Проте, перш ніж скористатися правом загального використання лісів, ви маєте пересвідчитися, чи не є випадково цей ліс місцем перебування тварин; а також заміряти висоту дерев у насадженнях, щоби вона перевищила 4 метри, бо в той ліс, „вхід постійно заборонено” (ст.89 ПЛК). Взагалі остерігайтесь табличок „Вхід заборонено” (ст.89 ПЛК).
Не варто також намагатися їздити до лісу. Відтепер в’їзд в ліс транспортними засобами або упряжками законослухняних громадян дозволяється тільки побічними дорогами, а виїзд на лісові дороги допускається тільки тоді, коли вони позначені дорожніми знаками, що дозволяють по них рух. Стоянка транспортних засобів в лісі дозволяється виключно в позначених місцях (ст.91 ПЛК). Панове, приїхали в ліс, позначте місця стоянки, якщо це не зробила до вас лісова охорона.
Якщо вже наважились, рекомендуємо їздити в ліс сім’ями та з подругами. Тоді якщо вас спіймали, коли їдете по лісі не розбираючи знаків, відразу спасайте здоров’я ваших супутників, і жодні обмеження щодо в’їзду в ліс вас не обходитимуть. Або ж поправте здоров’я ліснику.
Не забувайте, що тепер в лісі головна місцева влада. Вона може вводити тимчасову заборону входу в ліс, якщо виникли ознаки деградації лісонасаджень, або деградації лісового покриву (ст.89 ПЛК). Без сумніву ознаки деградації лісового покриву будуть, оскільки як виявилося, мета, з якою надаються державні та комунальні ліси населенню, є саме збір лісового покриву (ст.90 ПЛК). Пошук насаджень з ознаками деградації міській владі порекомендуємо розпочати навколо своїх заміських віл.
Нарешті, громадяни, попавши до лісу, пам’ятайте, що вам заборонено „розкопувати землю, розгрібати та збирати лісову підстилку, портити гриби і грибниці, збирати плоди лісового покриву, в заборонених місцях”. Ведіть себе благопристойно, не слід „залякувати, гнатися, захвачувати та вбивати тварин, крім випадків полювання” (ст.92 ПЛК). Не „гуляйте вільно з собаками, крім випадків полювання”. Не „користуйтесь відкритим вогнем”. А головне „не слід робити шум” (ст.92 ПЛК).
Економіка
Idem per idem
Плата справляється за встановленим законодавством податками та таксами, або у вигляді орендної плати чи доходу одержаного від реалізації лісосічного фонду (ст.110 ПЛК). Очевидно, що суб’єкти владні користувачі земель, а також, можливо, безоплатні користувачі та концесіонери мають сплачувати податки. В разі спеціального використання лісових ресурсів, всі лісокористувачі, окрім орендарів, справляють плату у вигляді такс, орендарі – у вигляді орендної плати.
Отже, у найгірше фіскальне становище поставлено постійних користувачів земель лісового фонду. Вони повинні сплачувати два види плати: спочатку податок за користування земельними ділянками, а потім і плату за використання лісових ресурсів. Звичайно, на тих ділянках, де лісосічний фонд не реалізований місцевою владою на конкурсних умовах. Переможці конкурсів з надання в оренду виграють, теж двічі: вони не сплачують податку за користування земельною ділянкою, і принаймні отримують в користування ті ресурси, за які боролися на аукціоні. До чого цікаво: постійні користувачі apriori державні лісгоспи, а от орендарі – суб’єкти підприємницького інтересу всіх мастей.
При цьому, державні постійні користувачі справляють податок до державної казни, орендарі ж змагаються як би наповнити місцевий бюджет. Оскільки у разі оренди, орендна плата за користування земельними ділянками лісового фонду надходитиме до районних бюджетів. Орендодавцями ж згідно земельного законодавства виступають районні державні адміністрації.
„Платежі за використання лісових ресурсів у розмірі вісімдесяти відсотків зараховується до бюджетів органів місцевого самоврядування і двадцять відсотків – до державного бюджету” (ст.112 ПЛК). Стає геть незрозуміло. Якщо ділянка не здана в оренду, і постійний державний користувач проводить рубку проміжного чи головного користування (ст.26 ПЛК), він вносить плату до бюджетів місцевого самоврядування . Але яке відношення мають бюджети сіл, селищ міст районного значення, районів в містах до проведення рубок державними користувачами на державних землях? Можливо, хтось знову плутає Ради з Радянською владою.
За землі лісогосподарського призначення пропонується справляти податок відповідно до Закону України „Про плату за землю” (ст.113 ПЛК). Цікаво, що згідно цього закону, „податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством” (ст.10). Отже, оподаткування в проекті кодексу, не що інше як тавтологія.
І навіщо було вводити статтю польського кодексу (art.62 UL) про „звільнення від податку на землі лісогосподарського призначення” тих земель, де рубки майже не проводяться, а отже плата за використання лісових ресурсів, а в її складі і податок, будуть мізерні (ст.114 ПЛК).
Перпетуум-мобіле
Напевне автори проекту не дочитали до кінця відповідну статтю-прототип Лісового кодексу Російської Федерації (ст.108 ЛК РФ), яка зазначає, що витрати на весь перелік статті „Фінансування утримання лісів” „финансируются за счет федерального бюджета”, а не за „власні кошти” суб’єктів ПД з лісового господарства (ст.115 ПЛК). Це „витрати на здійснення заходів щодо охорони лісів, виконання робіт, пов’язаних з будівництвом лісогосподарських доріг, насінництвом, веденням моніторингу лісів, лісового кадастру і обліку лісового фонду, дослідно-конструкторські і проектні роботи, а також капітальні вкладення в охорону та захист лісів”. Цікаво, чому навіть в Росії, охорона лісів, створення лісової інфраструктури, передбачається за рахунок державного бюджету, а в Україні за „власні кошти”? Не слід обманюватися авторам кодексу, при таких „капіталовкладеннях” в охорону лісів матимемо відповідні результати.
В разі, якщо у суб’єктів з лісового господарства, якась „власна копійка” залишиться, укладачі-економісти пропонують витратити її на справу державної ваги – ведення лісового кадастру і обліку лісового фонду. Як відомо, у цивілізованих країнах результати названих заходів є власністю держави і самі заходи проводяться за державний кошт.
Нарешті, зрозуміло чому повинна складатися „щорічна статистична звітність про стан лісів в використання лісових ресурсів” для місцевих органів влади (ст.115 ПЛК). Аякже, останні повинні оцінити, що в першу чергу виставляти на аукціон чи конкурс.
Описана картина пояснює стан державних лісів, утримання яких „проводиться за рахунок доходів отриманих від ведення лісового господарства” (ст.116 ПЛК). Понад те, державні лісогосподарські підприємства повинні також утримувати державні органи лісового господарства (ст.116 ПЛК). Розмір відрахувань до спеціального фонду ведення лісового господарства встановлює Голова Державного комітету лісового господарства (ст.115, 118 ПЛК), напевно по кожному підприємству, „що перебуває в сфері його економічних інтересів”, окремо.
Врешті решт, завдання створення спеціального лісового фонду, суперечать одне одному (ст.118 ПЛК). З одного боку, фонд створюється для „викупу лісів, лісорозведення, заходів боротьби з пожежами, шкідниками та хворобами, проведення лісовпорядження, створення захисних насаджень, проведення науково-дослідних робіт, освоєння лісів у випадках загрози стійкості”, тобто надання бюджетних дотацій (ст.117 ПЛК). З іншого боку, „кошти спеціального лісового фонду використовуються на відшкодування фінансових потреб лісогосподарських підприємств, що мають несприятливі економічні умови лісового господарства, або інші непередбачені збитки” (ст.118 ПЛК), тобто на зміну економічних умов лісгоспів.
Цікаво, що головний розпорядник фонду – Державний комітет лісового господарства, щоб використати кошти на лісове господарство, має отримати погодження двох міністерств (ст.118 ПЛК). Очевидно, що Міністерство економіки буде вишукувати дотації на викуп лісів, а Міністерство охорони навколишнього природного середовища звертатиме увагу на утримання заповідників, охорону рослин і тварин (ст.117 ПЛК). А віз і далі буде там.
Законодавче зібрання
Пантеон
Колектив авторів проекту Лісового кодексу дуже шанований. Більше того, це люди щирі в своїх переконаннях, і тому, насамперед, засвідчую їм свою повагу.
На жаль, і самі ж автори, напевно, погодяться зі мною, що ніхто з них не займався лісовим правом професійно, а тим більше лісовим господарством. Можливо виняток можуть скласти пан Кармазін, Голова підкомітету Комітету з питань правової політики; та пан Заєць, що є першим заступником Голови Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Припустимо, бажання юриста Кармазіна стати лісовим законодавцем продиктоване на диво частим вживанням в проекті кодексу словосполучення „суб’єкт підприємницької діяльності”, для яких він розробив засади державної регуляторної політики . А можливо й ні, оскільки саме Юрій Анатолійович пропонував вилучити із статті 82 Земельного кодексу про право власності на землю юридичних осіб слова „для здійснення підприємницької діяльності” . Відстоюючи інтереси громадян України при внесенні змін до закону „Про оренду землі” громадянин Кармазін закликав „не роздати сьогодні наше державне майно просто так аби кому” . Чому ж тоді він не згадав свої слова при написанні проекту цього кодексу, де державні ліси пропонуються здавати в оренду саме „аби кому”? На предмет законності впровадження у Львівській області австрійського концесійного проекту „Карпатиленд” депутат Кармазін подавав депутатський запит. Тим не менше, в власному проекті лісового кодексу перший з його авторів пропонує концесію ділянок лісового фонду, котра, що безумовно відомо Голові підкомітету Комітету з питань правової політики, досі заборонена земельним та цивільним законодавством України.
Депутат Заєць завжди послідовно виступав за охорону природи. Аж до створення окремої категорії земель екологічної мережі . Цікаво, чи будуть на землях екологічної мережі землі лісогосподарського призначення згідно, після того як вони з’являться на землях природно-заповідного фонду згідно проекту лісового кодексу?
Депутат Порошенко як Голова комітету з питань бюджету при розгляді Державного бюджету на 2004 рік справедливо звертав увагу на проблему місцевих бюджетів . Проте навряд чи можна наповнити місцеві бюджети за рахунок плати за оренду державних лісів.
Відома провідниця гендерних ідей пані Білозір привнесла їх і в лісовий кодекс. „Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю по відношенню до жінок з явними ознаками вагітності”.
Навіть не зважаючи на численні протиріччя в собі, принаймні здивування викликає те, що народні обранці підписалися під документом, який скоріше за все не пройшов елементарної юридичного експертизи на предмет відповідності законодавству України.
Дуже сумнівно, щоб народні депутати України були в захопленні від запозичення положень Лісового кодексу Російської Федерації 1997 року. Це було б неприродно для національно налаштованих патріотів, і нелогічно для проросійських законодавців. Адже існує новий проект лісового кодексу Російської Федерації датований тим же місяцем того ж року що й український проект. Невже це панам з Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції до вподоби перекладати з російської? Краще б вчили англійську мову та політекономію.
Писар
Оскільки до сих пір йшлося про лісовий кодекс та законодавство, то залишилося лише визначитися причому тут ренегат Бобко?
По-перше, Бобко: тому, що при після викачування проекту Лісового Кодексу з сайту Верховної Ради, серед атрибутів отриманого файла проекту Лісового кодексу знайдено прізвище одного автора, а не групи шановних авторів – Андрія Бобка. По-друге, ренегат: не тільки тому, що своє ренегатство щодо українського лісового господарства Бобко відкрито виявляв в статтях, типу, „Деградація лісовпорядкування”, „В лісі законодавчих парадоксів”, „Повзуча екологічна диверсія в лісах України”, а й тому що остаточно його затвердив як „автор” оцього проекту Лісового кодексу.
По великому рахунку, інколи ренегатству можна знайти виправдання, однак не було і немає виправдання некомпетентності. Саме думки про форми некомпетентності щодо лісового законодавства відвідали пана Бобка ще навесні минулого року, і він розгорнуто висловив їх в статті „К вопросу реформирования лесных отношений и развития лесного бизнеса в странах СНГ” . Не відмовимо собі в задоволенні процитувати вирок, який він собі виніс:
„Некоторые авторы высказывают даже публично мысль о том, что “украинские законодатели в силу объективных и субъективных причин не смогут подготовить Лесной кодекс нового типа” . По их мнению, украинские законодатели еще “не доросли” до способности разработать основной лесной закон страны на положениях действующей в Европе лесной политики, поскольку он “требует определенного уровня общественной заинтересованности лесными проблемами и оценку рисков”. (Какова риторика?!). Такое утверждение переворачивает проблему “с ног на голову”. Хотя бы потому, что не законодатели разрабабывают проекты Лесного и других кодексов, нормативных актов. Поэтому перенесение политической ответственности за несовершенство лесного законодательства на законодателей можно объяснить, в лучшем случае, некомпетентностью, в худшем – злоупотреблением. Тем более, со стороны научных работников, которые принимают прямое участие в разработке таких проектов. Об этом говорит само название учреждения: Научно информационный центр лесоуправления Держкомлесхоза Украины. Однако, важно уже то, что ведомство все же признает несовершенство Лесного кодекса. И за это необходимо возблагодарить Всевышнего, что Он ниспослал во втором году третьего тысячелетия на нашу давно обетованную землю плоды просвещения и надежды.”
Хочеться додати, – Господи, помилуй нас, грішних… І поставити свічку…
ГЛОСАРІЙ
Лібералізм – ідейна і суспільно-політична течія, що виникла у європейських країнах у 17-18 ст., що проголосила принцип цивільних, політичних, економічних свобод. Сучасний лібералізм (неолібералізм) виходить з того, що механізм вільного ринку створює найбільш сприятливі передумови для ефективної економічної діяльності, регулювання соціальних і економічних процесів; разом з тим необхідно постійне втручання держави для підтримки нормальних умов функціонування ринку, конкуренції.
Нігілізм (від лат. nіhіl – ніщо), заперечення загальноприйнятих цінностей; ідеалів, моральних норм, культури, форм громадського життя. Одержує особливе поширення в кризові епохи суспільно-історичного розвитку.
Космополітизм (від грец. kosmopolіtes – космополіт, громадянин світу), ідеологія т.зв. світового громадянства. У сучасних умовах космополітизм виступає у виді різних соціально-політичних орієнтацій – від взаємодії і зближення народів і держав до нігілістичного відношення до національної культури і традицій.
Теорія пізнання (гносеологія) – розділ філософії, у якому вивчаються закономірності і можливості пізнання, відносини знання до об’єктивної реальності, досліджуються ступіні і форми процесу пізнання, умови і критерії його вірогідності й істинності.
Антиномія (від грец. antіnomіa – протиріччя в законі) – логічна проблема, що стосується двох термінів, що відносяться до одного й того ж предмету, однаково переконливі, але суперечать один одному.
Гомологія (від грец. homologіa – відповідність) –
1) біологічна – подібність органів, побудованих за одним планом, що розвиваються з однакових зачатків у різних тварин і рослин; такі гомологічні органи можуть бути неоднакові за зовнішнім виглядом і виконувати різні функції.
2) математична – у проективній геометрії взаємно однозначне перетворення проективної площини в себе, при якому зберігається прямолінійне розташування точок і залишаються нерухомими всі точки деякої прямої.
Синонімія – одне з найважливіших понять логічної семантики, що виражає тотожність значень мовних виражень. Два вираження вважаються синонімічними, якщо мають те саме значення.
Омонімія (від грец. homos – однаковий) – властивість мовних виразів мати кілька значень чи виражати кілька понять, ніяк не пов’язаних між собою; напр., слово “цибуля” може виражати як поняття про рослину, так і поняття про зброю. Омонімія здатна приводити до помилок у міркуваннях, тому при створенні наукової термінології прагнуть до однозначності мовних виражень і виключенню омонімії.
Апорія (від грец. aporіa, буквально – безвихідність) – важка чи нерозв’язна проблема, що пов’язана з виникненням протиріччя, з наявністю аргументу проти очевидного, загальноприйнятого; висування та обґрунтування положення, що явно суперечить досвіду.
Софізм (від грец. sophіsma – виверт, вигадка, головоломка) – мнимий доказ, у якому обґрунтованість висновку удавана, породжується чисто суб’єктивним враженням, викликаним недостатністю логічного чи семантичного аналізу.
Еклектизм (еклектика) (від грец. eklektіkos – що вибирає), механічне з’єднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, художніх елементів і т.п. ; в архітектурі й образотворчому мистецтві сполучення різнорідних стильових чи елементів довільний вибір стилістичного оформлення для чи будинків художніх виробів, що мають якісно інші зміст і призначення (використання історичних стилів в архітектурі і художній промисловості 19 ст.).
Парадокс (від грец. paradoxos – несподіваний, дивний) –
1) несподіване, незвичне, розбіжне з традицією твердження, чи міркування висновок.
2) в логіці – протиріччя, отримане в результаті логічно формально-правильного міркування, що приводить до взаємно суперечних висновків.
Трофічні рівні – групи організмів складного природного комплексу, які отримують свою їжу від рослин за однакове число етапів.
Етіологія (від грец. aіtіa – причина і …логія) – причина хвороби, розділ патології, що вивчає проблему причинності в медицині. У відношенні ряду захворювань встановлені специфічні етіологічні фактори.
Тавтологія (від грец. tauto – те ж саме і logos – слово) –
1) змістовна надмірність висловлення, що виявляється в чи сполученні повторенні тих самих чи близьких за змістом слів (“щира правда”, “цілком і цілком”, “ясніше ясного”).
2) явне коло у визначенні, доказі й ін. (лат. іdem per іdem – те ж через те ж).
Ренегат (середньовік., від лат. renegatus, від renego – відрікаюся) – людина, що зрадила своїм переконанням, що перейшла в табір супротивників; зрадник, відступник.
