Солнце, ветер и мусор. Что ждет зеленую энергетику в Украине

Интервью с главой госэнергоэффективности – про зеленые аукционы, олигархов на рынке и плантации энергетической вербы вместо угля (укр.)

Зелена енергетика – вже не хіпстерство і не фантастика. Поки війну з Росією не закінчено, а кандидати в президенти досі маніпулюють тарифами на газ, питання енергонезалежності України буде боліти. Вирішують його все жвавіше. Амбітний план – довести долю енергії з відновлюваних джерел до 20% в найближчі кілька років. Зараз це лише 2%.

За розповсюдженою думкою, генерація електрики з відновлюваних джерел – забавка олігархів. Мовляв, це взагалі не бізнес, а витягування бюджетних грошей за рахунок зелених тарифів. Аргумент: перші сонячні об’єкти будувалися братами Клюєвими. А ДТЕК Ріната Ахметова, з урахуванням нової Нікопольської СЕС, зосередила в себе найбільшу долю українських сонячних і вітрових потужностей.

Та є і позиція, що ринок диверсифікується. Тільки за 2018 рік в Україні встановили “зелених” електростанцій на 813 МВт потужності. Рекордсменом по внеску є сонячні та вітрові станції. На них припадає генерація майже 86% усіх відновлюваних потужностей. Цього року в енергосистему України вже додалися кілька сотень мегават – а ще тільки березень.

Інвестори не забувають про інші напрямки: станції на біогазі та біопаливи, сміттєві полігони тощо. Це об’єкти порівняно невеликої потужності – до 5-10 МВт. Але, як вважає голова Держенергоефективності Сергій Савчук, саме за такими станціями – майбутнє України.

Кореспондент LIGA.net зустрівся із Сергієм Савчуком як раз на одному з подібних об’єктів – Корюківській ТЕС на Чернігівщині. Вона працює на деревній трісці і має потужність 3,5 МВт, забезпечуючи, за словами власників, річні потреби приблизно 3000 домогосподарств. Збудувала її компанія Clear Energy.

Крізь галас подрібнення відходів і аромат тирси голова держагентства розповів про найближчі плани галузі. 

– Сергію, перше питання – стосовно зелених аукціонів. За планами вони мають запуститися в 2020 році. Чи реально це відбудеться?

– Проект закону по запуску аукціонів пройшов перше читання. Пройшов комітет паливно-енергетичного комплексу. Останній підготовував його для того, щоб включити законопроект до порядку денного на друге читання. Сподіваюся, що це буде в найближчому кварталі. Тоді аукціони, відповідно до закону, який буде розглядатися, будуть запускатися з 2020 року.

– Які перепони можуть завадити?

– У парламенті треба назбирати 226 голосів (посміхається).

– Якщо коротко, як це буде працювати?

– Система відрізняється від зеленого тарифу. Наприклад, ця станція, де ми знаходимося, працює за зеленим тарифом. Тобто побудували, отримали зелений тариф і продають електричну енергію по 12,4 євроценти. Коли запрацює система аукціонів, то об’єкти, які виробляють електричну енергію в першу чергу із сонця та вітру, будуть мати річну квоту. Квота буде визначатися Кабінетом міністрів. Це приблизно 700-800 МВт на рік по всіх напрямках відновлюваних джерел. Але кожний об’єкт буде мати ще свою квоту.

Далі будуть визначатися точки, де можна буде встановлювати станцію. За цю точку з можливістю підключення буде боротися інвестор, граючи на пониження. Тобто це вже не буде зелений тариф, як у сонці – 16 євроцентів за КВт*год.

Хто дасть дешевшу електроенергію, той буде мати можливість заключити договір на 20 років на продаж електричної енергії. Але за ціною, яка буде визначена через конкуренцію.

– Є як мінімум дві протилежні думки. Перша – що такий механізм призупинить інвестиції в галузь. Друга – що навпаки підштовхне. Як вважаєте ви?

– Спочатку це може дещо призупинити, оскільки потрібна ще підзаконна база, яку буде розробляти Кабінет міністрів. Плюс, звісно, будь-яка система, яка буде запроваджуватися, буде мати якісь недоліки, які треба буде вирівнювати на ходу. Але потім вийдемо на нормальну динаміку. І будемо робити дешевшу енергію для споживачів.

– Просто є відгуки від ринку, що в нас може не виявитись так багато бажаючих змагатися за місце під станцію.

– Чому? Ринок хоче та чекає цього. Ми законопроект розробляли прозоро. І будь-яка нарада та засідання комітету проводилися в присутності всіх гравців ринку. Починаючи від великих, на кшталт Європейського банку реконструкції та розвитку, банків, які кредитують (наприклад, Укргазбанк), і таких великих компаній, як ДТЕК. І завершуючи асоціаціями відновлюваної енергетики, куди входять такі компанії, на території якої ми знаходимося, де всього 4 МВт. Тобто всі гравці ринку брали участь.

– Що ви думаєте з приводу того, що зелені тарифи – така собі поблажка для “своїх”?

– Ні-ні. Це було до 2015 року, коли була місцева складова до 50%. І щоб отримати зелений тариф, треба було мати начебто своє виробництво. А оскільки своє виробництво було тільки в одного гравця, а, наприклад, для таких проектів, як біогаз, біомаса, турбіни взагалі не вироблялися, то на цей ринок ніхто не міг зайти. В 2015 році ми через закон зняли місцеву складову. Більше того, ми понизили сонячний тариф з 40 до 16 євроцентів. І навіть якщо ви подивитесь на динаміку, в минулому році було 800 МВт встановлених потужностей. Повірте, тут є і китайці, і представники датських фондів – наприклад, IFU, який входив у капітал кількох проектів. Тут є представники місцевого бізнесу. Це вже не олігархічний бізнес.

– Тобто історія про тарифи для Ахметова та Клюєвих – у минулому?

– Ми ж зараз не в Ахметова знаходимося на станції. І давайте подивимося. Це проста українська компанія, яка знайшла можливість викупити землю і поставити станцію. Я не бачу проблем із монополізацією.

– Як ви вважаєте, чи не занадто дорого нам обходиться зелена електроенергія? Зважаючи на те, що вона складає приблизно 2% у загальному обсязі. При цьому коштує майже всі 10%.

– А яка саме? Сонце, наприклад, бере багато – 16 євроцентів, і її потрібно ще балансувати. Так, дорого. При тому, що впали ціни на обладнання, дорого.

А якщо подивитися на цю (Корюківську – Ред.) станцію, то її не потрібно балансувати додатково. Сонце не світить, вітер не дме, а вона працює 24 години на добу. І дивіться, скільки тут робочих місць створено, скільки тут того, що мали викинути – бо це ж усе відходи переробки деревообробної промисловості або з лісу звезені. Це все мало згнити. А воно задіяне в економіці. Це, я вважаю, для економіки лише плюс.

Тому треба розрізняти. Але сонце – так. Через те і пропонується на 30% і зменшити для сонця зелений тариф, і запустити аукціони. Тим більше, що зелений тариф буде працювати для маленьких сонячних об’єктів. А все, що більше 1 МВт, має з 2020 року перейти на механізм аукціонів.

– Нещодавно я дізнався, що в нас скасований ПДВ на імпортні сонячні панелі, при цьому для українського виробника такої норми немає. Чи знаєте ви про цю норму і що з нею робити?

– Ця норма була ініційована не Держенергоефективності. І якщо вона вже діє для імпорту, то треба це синхронно робити і для вітчизняного виробника. Я за вирівнювання правил – і за вітчизняного виробника.

– З ким зараз ведуться переговори щодо нових станцій?

– По всій Україні. Ми недавно були в Данії, зібрали велику групу наших українських виробників. Датчани зібрали свої фонди, компанії, які працюють, представили наших бізнесменів, які працюють в галузі, їхні проекти діючі та потенційні. Проекти розглядаються по всій країні, самі різні.

Зараз працюємо з німцями, фінами. У нас є фінський фонд, куди ми відкрито залучаємо людей, щоб розробляти для них техніко-економічне обгрунтування, під які дають гроші NEFCO та інші фінські компанії. Тому їх багато.

У нас є інвестиційна карта UAmap. Ми її спеціально розробили з допомогою україно-датського енергетичного центру і GIZ. Можна зайти і подивитись – здається, зараз там 104 проекти. Понад 4 млрд євро, які вже готові для інвестування. Тому я не буду говорити про 1-2 проекти. Їх багато.

– Цікавить Чорнобильський проект, який був заявлений як масштабний і мав бути таким. Наразі там запущений тестовий 1 МВт. А що далі, які перспективи?

– Не моя парафія, не буду коментувати.

– Не знаєте?

– Не те щоб – просто я в той бік навіть не дивлюсь. Свою особисту увагу я б туди не інвестував. Бо увага – це теж актив.

– Зрозумів. Питання по збалансованості. Більшість електрики в нас наразі виробляється на півдні. При цьому на півночі об’єктів дуже мало. Чи впливає це на баланс в енергосистемі країни?

– Звісно, що впливає. І одним із факторів того, що ми переходимо на систему аукціонів, є потреба вирівнювати ситуацію. Особливо через систему Укренерго, яка забезпечує та балансує диспетчеризацію. При формуванні квот як раз географічні моменти будуть враховуватися.

Взагалі отакі невеликі станції на біопаливі – це майбутнє України. З урахуванням того, що всі станції, які виробляють електрику з вугілля, вони вже замортизовані – вони ж будувалися у 50-60 роках, і коефіцієнт віддачі там нижчий, ніж тут.

Підняти інвестиції, щоб побудувати станцію на умовні 800 МВт, як це раніше будувалося при централізованій системі енергетики, зараз неможливо. Тобто інвестор буде входити в невеличкі станції. Різні інвестори, станції по 5-10-15 МВт.

Це називається “енергетична децентралізація”. Я бачив дуже багато таких проектів у Фінляндії, де багато лісу. Там вони забезпечують і альтернативну енергетику, і нормальну роботу систем – на відміну від сонячної та вітрової.

– У нас із колегами ще виникало питання, щоб на отаких станціях на біопаливі на всіх вистачило сировини. Щоб не почали пиляти дерева.

– Дивіться, ділова деревина все одно йде по іншій ціні. Вона дорога. Сьогодні є такий міф, що енергетики заберуть усю сировину. Це неправда. Оскільки, якщо і є зловживання деревиною, то це, як ви знаєте, йде точно не на енергетику. Є інші канали збуту ділової деревини. І нехай із цим боряться інші органи – і упереджуючи, і ловлячи. А енергетики займаються відходами. І будуть брати відходи. Інакше вони по собівартості не зможуть виробити дешеву електричну енергію. Не попадуть у ринок.

Тим більше, що в Україні 4,5 млн га – це так звані землі малої родючості. Там можна вирощувати енергетичні культури. Такі проекти в Україні вже є: енергетична верба на тій самій Волині, у Львівській області. Вона вирощується в середньому 20 т з гектара на рік і коситься. Ця верба йде на виробництво тепла у Волинській та Львівській області, а частина йде на експорт у Польщу, де поляки її спалюють для виробництва електричної та теплової енергії. А в нас і в Рівненській, і Житомирській області безліч земель, які не використовуються в сільському господарстві. Роблять таке також у Данії, Польщі, Швеції.

– Тут же важливо, щоб малородючі землі потім не перетворилися на взагалі не родючі.

– Навпаки – потім вони стають надзвичайно родючими. Цикл виробництва енергетичної верби – я цим особисто займався і знаю – 20 років. Раз в три роки коситься. Залишається дуже багато гумусу. І ця земля, коли через 25 років викорчовують цю стару вербу, стає золотою з точки зору родючості.

– Тобто користь з усіх боків?

– З усіх боків.

– Якщо ми вже заговорили про енергосировину. У різних країнах є електронні майданчики з продажу сировини для станцій. Чи планується така штука в нас?

– Держенергоефективності вже розробило відповідний проект закону. Він є у нас на сайті, ми направили його в Міністерство регіональної політики. Чекаємо на погодження. План – створити майданчики для торгівлі біопаливом. Це дасть можливість прозорого доступу виробникам електричної і теплової енергії до сировини з лісгоспів, а лісгоспам дасть гарантований прозорий збут. Сьогодні контракти заключаються на рік. А якщо говорити про фонди чи банки, які дають фінансування на такі проекти, звісно, вони з більшим бажанням відкриють фінансування, коли побачать, що доступ до сировини забезпечені через електронні майданчики. І туди постійно стікається сировина.

– А що стосовно переробки сміття? Вона до нас, наче, дійшла, але поодинокими випадками.

– За минулий рік – 11 нових біогазових станцій. У тому числі – полігони. Але треба швидше зайнятися енергетичною утилізацією сміття. Держенергоефективності теж опрацювало нову концепцію. Але є проблеми, які ми маємо вирішити на законодавчому рівні. І тоді маємо будувати великі станції waste-to-energy.

– Тобто переробка саме сміття?

– Так, енергетична утилізація сміття. Такі проекти є в Німеччині, Данії, Швеції, Великобританії, Польщі. Нам потрібно це розвивати.

Сміття – це золото під нашими ногами. Тільки треба його вміти достати.

– Щодо приватних домогосподарств. Скільки часу в середньому може зайняти підключення приватної станції? Скільки в середньому в це треба вкласти?

– Ми вже маємо 7500 приватних домогосподарств. Підключення швидке, оскільки темпи введення в експлуатацію – приблизно 30% зросту з кварталу у квартал.

– А якщо в абсолютних цифрах, це тижні, місяці?

– Залежить від домогосподарства. Це недовго. Я вам точно не скажу, бо інженери займаються цим питанням. Але, я думаю, що це місяць-два – не більше. По вартості – $5000-6000 може коштувати. Але з урахуванням того, що вони продають у мережу частину електричної енергії, це окупність десь 5-6 років. Ці проекти йдуть. І вони потрібні, оскільки домогосподарству це як раз стимул як виробляти, так і споживати.

– $5000-6000 – це з урахуванням обладнання і всього іншого?

– Так.

– І останнє. Наскільки я знаю, в середньому, щоб збудувати 1 МВт “сонця”, треба інвестувати приблизно $1 млн.

– Для “сонця” менше – $700 000.

– Добре. Який ваш прогноз: наскільки буде падати ця цифра, якщо в нас буде масштабуватися місцеве виробництво панелей?

– Буде знижуватися. Знижується ціна на сонячне обладнання в світі.

– Якщо ми беремо саме українське локальне виробництво?

– Вони ж теж мають окупитись. Але якісь 5-10% зниження буде.