10/09/2011
0Ми вже повідомляли, що в ужгородському видавництві «Гражда» на початку року побачила світ книга вченого–лісівника, інженера лісового господарства,кандидата сільськогосподарських наук, першого на Закарпатті заслуженого природоохоронця України Миколи Бігуна під назвою «Лісам Закарпаття зеленіти вічно».
Микола Юрійович, який практично все своє життя присвячує охороні, мудрому використанню і збереженню лісів Карпат, народився 1942 року в багатодітній сімї лісорубів у високогірному селі Руська Мокра Тячівського району, добре знаний і шанований не лише в рідному Закарпатті , але й далеко за його межами. Його численні газетні публікації, брошури, монографії , присвячені природоохоронній тематиці, пронизані непідкупною любовю і вболіванням автора за долю Отчого краю, за завтрашній день Срібної землі.
У своєму науково-популярному виданні автор акцентує увагу на науково-технічному та природоохоронному аспектах своєї багаторічної праці в лісовому господарстві Закарпаття на різних посадах, розвитку і проблемах лісової галузі – чи не основної галузі економіки Закарпаття.
Однак, цікаве видання ще й тим, що в ньому окремий розділ присвячено людям, котрі в епоху варварського нищення природи найбільше зробили для краю, аби зберегти для нащадків унікальний об’єкт природи –закарпатські ліси.
Варто зазначити, що вирішення питання лісокористування було і залишається на Закарпатті одним з головних критеріїв, за яким населення краю визначає ефективність роботи того чи іншого керівника краю.
Десятиліттями працюючи безпосередньо в середовищі лісників, лісорубів, тобто справжніх господарів лісу Микола Бігун очевидно має всі підстави давати аналіз роботи і характеристики очільників області.
Мабуть саме тому у третьому розділі, який має назву «Палкі патріоти краю і лісу» Микола Бігун з висоти свого багаторічного природоохоронного і життєвого досвіду й професійного аналізу виокремив всього чотири постаті керівників краю, яких закарпатці вважають справжніми господарями і патріотами краю.
Це добре відомі не лише верховинцям політичній управлінські фігури – Іван Грунянський, Юрій Ільницький, Михайло Країло та Іван Різак. Кожному з цих самобутніх і поважних керівників автор присвятив окремі нариси. Вони особливо цікаві тим, що характеристику керівникам дає політично не заангажований професіонал, науковець і чоловік критичного складу характеру, який, між іншим, « зїв не один пуд солі» у своїй царині лісокористування й охорони природи і не з одним міністром і керівником області.
Ось що пише у своїй книзі Микола Бігун:
«…
…Ще одну кардинальну проблему успішно й оптимально вирішило керівництво області на чолі з губернатором Іваном Різаком – доля колишніх колгоспних лісів. Протягом останніх трьох років ліси, що були в користуванні колгоспів,залишались, по суті, нічийними, що завдавало їм шкоди.
Нова влада у лютому 2003 року звернулася до міністерства аграрної політики України пр. створення в області державної вертикалі управління і ведення лісового господарства в лісах агропромислового комплексу. 7 березня 2003 року видано наказ, яким створено Головне державне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Закарпатагроліс». Розпорядженням голови ОДА від 8квітня передбачено передати ліси колишніх сільгосппідприємств у постійне користування новоствореному держпідприємству.»
«Хай там що, було би не обєктивно не сказати протодішнього губернатора краю Івана Різака кілька приємних та добрих слів, про справи, які він робив для лісу, для природи і краю в цілому, як істинний закарпатець, справжній патріот краю. Жодний із губернаторів не зробив стільки добрих справ ля лісу,при роди і краю в цілому, як Іван Михайлович Різак. Найперше він ліквідував комісію з розподілу лісосічного фонду, яка діяла при голові облдержадміністрації ( очолював її перший його заступник) і ділила лісосіки сотням комерсантів, звичайно, не за красиві вічка. Однак лісникам припало до смаку ділити і віддавати лісфонд в рубку приватникам,бо мали з того чималий зиск – за те, де виділити лісосіку, близько чи далі, якої вона якості тощо…
Щоб узяти під контроль влади екологічну ситуацію та природокористування в області, саме Іван Михайлович Різак створив при облдержадміністрації спеціальну громадську раду з питань екології та раціонального використання природних ресурсів, яку сам особисто очолив…
Ще один приклад конкретної дієвої роботи Різак як губернатора і голови ради. Виступаючи на засіданні ради я звернув увагу на проблему природо згубного методу трелювання ( транспортування)деревини з гір,який базується на важких гусеничних тракторах, по суті – танках, бо вінна й дешевше. Шкоду, які ці трактори наносять природі, особливо зим родючого грунту та знищення підросту, ніхто не враховує. Доречно сказати, що для утворення одного сантиметра родючого шару грунту у природному процесі необхідно 300 і більше років, а гусеницями тракторів він знищується сотнями тисяч тонн, упливаючи з розвитком ерозії у річки і потоки та знищуючи там усе живе, бо саме трелювання деревини проводиться по гірських потічках. Мене в цьому питання підтримали професори Комендар, який у той час був заступником голови екологічної ради, Бойко та інші члени ради. Мені було дано головою ради протягом тижня разом з іншими членами ради та відповідними працівниками облдержадміністрації підготувати з цього питання спеціальне розпорядження голови облдержадміністрації за поданням ради. Протягом десяти днів вийшло-таки спеціальне розпорядження губернатора, яке було надто некомфортним для комерсантів, бо переходити на трелювання лісу легкими колісними тракторами, що могли брати вантаж деревини у2–3 рази менший, аніж гусеничні, таповітряним транспортом – канатно-підвісними установками вимагало чималих додаткових витрат. Згодом було прийнято і спеціальний Закон України про заходи по боротьбі з ерозією грунту та їх застосування на лісозаготівлях у гірських лісах Карпат, який офіційно забороняв проводити трелювання деревини з гір гусеничними тракторами.
І це, повірте, велика заслуга саме Івана Михайловича Різака як губернатора – великого закарпатського патріота, звичайно, разом з іншими природо охоронцями краю.
Хочу відзначити, що усім людям, особливо керівникам високого рангу, властиво десь в чомусь помилятись. Але у ставленні до лісу, природи в цілому, заради справедливості,потрібно віддати належне саме губернатору різаку. Впевнений, що це оцінили і будуть завжди цінувати закарпатці, будуть його згадувати не злим, тихим словомі дякувати. Бо він зробив те, чого не зробили усі губернатори краю разом узяті,бо вони не турбувалися про ліс,природу,її чистоту, і, якщо хочете, про людей взагалі.»
Як професійний господар лісу з величезним фаховим і життєвим досвідом Микола Бігуну своїй книзі дав обємну й різнопланову характеристику багатьом керівникам краюі відомим політичним і господарським діячам області.
Серед тих,кому у книзі «дісталося» від поважного автора чи не найбільше – саме екс-губернатор Закарпаття Іван Різак. Мабуть саме тому у третьому розділі, який має назву « Палкі патріоти краю і лісу»,ніби узагальнюючи свою оцінку губернаторської діяльності Івана Різака, Микола Бігун присвятив Івану Михайловичу окрему щиру і теплу замальовку:
«РІЗАК ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
Колишній голова Закарпатської ОДА – справжній реформатор
Народився у селі Бобовище, що на Мукачівщині, корінний закарпатець, який усім серцем і душею любить і шанує свій рідний край, його людей та унікальну красу природи, його могутні ліси. Працюючи в обласній державній адміністрації, а згодом ставши губернатором краю, самовіддано і наполегливо працював над розвитком області, поліпшенням соціальної сфери та побуту людей. Не одна школа, лікувальний заклад та дошкільна установа була збудована за часів керівництва областю.
Справжнім пам`ятником йому залишаються побудовані за його участі та суворого контролю за ходом і якістю робіт унікальний комплекс залізничного вокзалу та обласного кардіологічного центру в Ужгороді. За трьох попередніх губернаторів області кардіоцентр, а точніше – самі стіни – десяток років стояли у графі довгобудів і, по суті, розвалювались. Іван Різак як керівник краю взявся цей об`єкт фактично заново побудувати за якийсь рік, оснастив його сучасною необхідною апаратурою – нині цей лікувальний заклад в обласному центрі є кращим, тут успішно лікують і радують хворих людей на серцеві хвороби.
Незважаючи на величезну зайнятість, він постійно приділяв значну увагу проблемам екології, охороні природи та ефективному використанню природних ресурсів рідного краю. На першому місці у нього був головний природний ресурс області – ліс, його збереження, примноження та раціональне, невиснажливе використання в інтересах людей краю.
Щоб тримати питання екології та природокористування і насамперед лісокористування в області на постійному контролі, за ініціативою тодішнього губернатора краю при голові облдержадміністрації була створена спеціальна громадська рада з питань екології та раціонального використання природних ресурсів Закарпаття. Задля авторитетності та дієвості її подальшої роботи очолив раду сам губернатор – Різак Іван Михайлович, а секретарем ради було призначено його першого заступника Ревака Степана Степановича. До складу ради було включено найавторитетніших людей нашого краю, зокрема: членів –кореспондентів Національної академії наук України Мікловду Василя Петровича – декана економічного факультету Ужгородського національного університету, Шпеника Отто Бартоломійовича – директора Інституту ядерних досліджень, докторів економічних,медичних, біологічних наук – професорів, кандидатів наук – лісівників, директорів Карпатського біосферного заповідника та природного національного парку \"Ужанський\". Відзначу, що і мені пощастило бути членом такої поважноїі відповідальної ради, як кандидату наук і заслуженому природо охоронцю України, (до речі, першому в області). Ця авторитетна екологічна рада обов`язково щомісячно засідала і розглядала найактуальніші проблеми охорони навколишнього природного середовища та організації раціонального природокористування. Одними із найбільш значимих питань, що розглядалися радою, були проблеми лісу, його збереження та мудрого використання в інтересах усіх людей краю. Пригадую, на одному із засідань екологічної ради мною було порушено проблему лісозаготівель,чисельність структур, майже усіх приватних, які займаються розробкою лісосік без будь-якого досвіду, наявності спеціалістів та ще й природо згубною технологією. Словом, тоді \"лекарів\" і \"пекарів\", що наживалися на лісі, було близько 400 організацій, як правило – приватних, та навіть окремих підприємців. Проблема ця серйозна, і з цього приводу було видано розпорядження щодо упорядкування лісорозробок та удосконалення транспортування деревини з гір природо ощадливими технологіями. Авторитет та ефективність роботи ради зумовлювались тим, що з важливих питань природозберігаючих чи то лісу, чи земляних та водних ресурсів, повітря, надр тощо видавались спеціальні розпорядження губернатора і вони ставали обов`язковими для виконання, їх реалізація на практиці була на контролі. Пам`ятаю, що після виходу розпорядження по лісу половину комерсантів, які займалися розробкою і використанням лісових ресурсів, було із лісу вигнано, особливо тих, що не мали а ні досвіду, ані природоощаних технологій.
Із приходом нового губернатора ця, вкрай потрібна еколого-природоохоронна рада, на превеликий жаль, перестала існувати. Було також ліквідовано випуск спеціальної газети \"Природа\", яка була заснована за особистою ініціативою губернатора Івана Різака і висвітлювала найактуальніші проблеми природо збереження, – вона містила критичні статті проти природогубів, включаючи і окремих керівників районів та області.
Словом, за всю історію незалежності України так багато для природи, лісу і краю в цілому, вкрай важливого для розвитку області, не зробили усі попередні і нині діючі керівники області і, в першу чергу, губернатори, разом узяті. І це увійде в історію, про це повинні знати усі краяни, усі ті, кому дороге і рідне Закарпаття, його ліси, гори,природа в цілому. І слава Богу, щирі патріоти є, хоча їх не багато, на жаль. До них у повній мірі належить і Іван Різак, хоча згодом був звільнений і навіть тимчасово заарештований виключно через замовні політичні мотиви.»
