10/02/2019
0Знаете, я понял чего мне не хватает в замечательных очерках Виктора Маурера. Очень мало внимания уделено научным и профессиональным взглядам его героев… Это очень важно… И это значит, что у книги должно быть продолжение…М.П.
Однією з головних рис Анатолія Івановича була непересічна любов до фахових видань, хоча не менше була йому до вподоби українська, російська та зарубіжна класика. Жодне нове видання не минало його уваги. Не дивно, що список використаних літературних джерел рукопису його докторської дисертації містив понад дві тисячі найменувань, а квартиру, в якій проживала родина Котових, сміливо можна було назвати квартирою-бібліотекою.
Анатолій Іванович Котов народився 14 грудня 1907 р. в селі Шабликіно, райцентрі Орловської області, в родині вчителя початкової школи з більш як 40-літнім стажем. Батько, як писав Анатолій Іванович у автобіографії, походив з селян-середняків. Мати померла у 1908 р.
З 1915 р. по 1922 р. А. І. Котов навчався у сільській початковій школі, після 7-го класу якої вступив до Карачевського педагогічного технікуму Орловської області, який закінчив у 1925 р.
У вересні 1925 р. Анатолій Іванович, після успішного складання вступних іспитів, стає студентом лісового факультету Воронізького сільськогосподарського інституту, який закінчує з відзнакою у 1930 р.
З червня 1930 р. до липня 1932 р. дипломований інженер А. І. Котов працює за державним направленням спеціалістом лісового господарства Іманського ліспромгоспу Хабаровського краю.
У серпні 1932 р. він повертається на євпропейську частину СРСР і протягом шести місяців працює науковим співробітником Шиповського досвідного лісгоспу.
З березня 1933 р. до серпня 1938 р. Анатолій Іванович працює на Березовському деревообробному комбінаті в селищі Бір Воронізької області, спочатку техноруком, а потім завідувачем виробництва.
Напередодні свого 31-річчя А. І. Котов поступає до аспірантури Брянського лісогосподарського інституту і за сумісництвом виконує обов’язки асистента кафедри лісової таксації.
З березня 1942 р. до кінця листопада 1945 р. А. І. Котов в рядах діючої армії у складі 113 мінометного полку воює з фашистськими загарбниками на різних фронтах: Західному, Брянському, 1-му Білоруському. За ратні подвиги Анатолія Івановича нагороджено двома орденами Червоної Зірки та п’ятьма медалями.
Після демобілізації з лав Радянської армії Анатолій Іванович повертається до Брянського лісогосподарського інституту і з грудня 1945 р. працює спочатку асистентом, потім старшим викладачем (1949), доцентом (1950) кафедри лісовпорядкування. У 1949 р. А. І. Котов успішно захищає кандидатську дисертацію на тему «Исследование роста сосново-березовых насаждений высшей производительности».
У листопаді 1951 р. А. І. Котов обирається за конкурсом на посаду завідувача кафедри економіки та організації лісового господарства Київського лісогосподарського інституту. З вересня 1954, протягом 12-и років, працює доцентом кафедри лісової таксації. З жовтня 1954 р., після обрання за конкурсом, працює деканом лісогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії.
Особливо плідною була робота Анатолія Івановича на посаді завідувача кафедри лісовпорядкування та геодезії, на яку його було обрано в жовтні 1966 р. За одинадцять років (до серпня 1976 р.) роботи на посаді завідувача кафедри А. І. Котов, разом зі своїми колегами і соратниками спромігся перетворити кафедру в одну з кращих серед профільних у СРСР. У 1977 р. він обирається на посаду професора кафедри, а з 1981 р. працює професором-консультантом.
Анатолій Іванович з родиною жив у професорському будинку поблизу першого навчального корпусу. В його трикімнатній квартирі розміщалася чи не найбільша в Україні особиста фахова бібліотека. Стелажами з книг були заставлені практично всі приміщення, починаючи від вітальні і закінчуючи спальними кімнатами. Очевидно ця фахова розкіш та близькість до місця роботи стали причиною частих зібрань на його квартирі колег по роботі професорів П. Г. Кального, Т. Т. Малюгіна, О. О. Салганського, С. М. Козьякова, проректора, доцента О. М. Чернеги та багатьох інших. Такі зібрання ставали одночасно і центром дозвілля, і місцем продовження роботи. Це були не формальні конференції-семінари фахового напряму науковців з різних напрямів лісогосподарської діяльності. Тут вирішувалися поточні виробничі питання та проводилися чемпіонати з шахів і преферансу.
Вперше на квартирі у Анатолія Івановича я побував під час дипломного проектування, коли зі своїм товаришем по навчанню Михайлом Шахворостовим прийшли до нього, аби отримати перевірені ним чорновики наших дипломних робіт. Вдруге, – коли я поступив до аспірантури і прийшов на традиційне зібрання колег-професорів проконсультуватися з шановними вчителями з приводу теми дисертаційної роботи «Захист лісових культур від потрави дичиною». Тоді я почув у відповідь від Олексія Олександровича Салганського, незаперечного авторитета з лісової зоології та мисливствознавства, вислів, який став крилатим: «Молодой человек, не культуры надо защищать от дичи, а дичь – от культуры!»
Під час навчання в аспірантурі заходив частіше – попитати, чи є в нього книжки, які мене цікавили. Нерідко в його теці були перлини, відсутні в університетській бібліотеці. Вже будучи на пенсії, Анатолій Іванович запросив мене додому і подарував мені декілька фоліантів з власної бібліотеки (нині вони знаходяться у кафедральній бібліотеці з особистих зібрань класиків-лісівників).
На якій би посаді не працював Анатолій Іванович, чи деканом факультету, чи завідувачем кафедри або професором, він залишався звичайною, простою, надзвичайно спокійною та врівноваженою людиною, доступною для колег і студентів. З особливою вдячністю його згадують аспіранти і дипломники, які на собі відчули батьківське тепло, життєвий досвід та енциклопедичні знання, якими він щедро ділився з кожним із них.
Не стало А. І. Котова у 1988 р. Поховано на Лісовому цвинтарі м. Києва.
