07/02/2019
0Якщо протягом навчання в академії у нас, випускників 1974 року, було двоє батьків-деканів Георгій Володимирович Дубінін і Василь Степанович Наконечний, то заступником у них обох був доцент Петро Іванович Герасименко – заступник декана і водночас захисник лісового студентства як у прямому, так і переносному значенні цього слова.
Народився П. І. Герасименко 14 серпня 1922 р. в селі Малий Бузуків Смілянського району, що розкинулося на правому березі головного судноплавного стародавнього річища Дніпра, в родині селян. Батьки займалися землеробством. У передвоєнні роки батько працював робочим на підприємствах м. Сміли.
1930 р. Петро Іванович пішов у перший клас Малобузуківської початкової школи. 1934 р., у зв’язку з переїздом батьків до м. Сміли, продовжив навчання в місцевій середній школі №2, яку відмінно закінчив у 1941 р. Навчаючись у школі, 1937 р. вступив до лав комсомолу, тричі обирався секретарем комсомольської організації школи та членом Смілянського райкому комсомолу.
З вересня 1941 р. до червня 1942 р. навчався в Урюпинському військово-піхотному училищі, після закінчення якого був направлений на фронт. Брав участь у бойових діях спочатку у складі 31 стрілецької дивізії, а з 1943 р. – в частинах 317 стрілецької дивізії на Південному, Північно-Кавказькому, І, ІІ і ІІІ Українських фронтів. Війну Петро Іванович закінчив у званні капітана, у складі військових частин Забайкальського фронту, куди була передислокована його дивізія в травні 1945 р.
За героїзм Петро Іванович був нагороджений орденами Вітчизняної війни другого ступеня та Червоної зірки, медалями «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.», «За победу над Японией» та багатьма іншими.
Після демобілізації, з жовтня 1946 р. до вересня 1947 р., П. І. Герасименко працював у Смілянській СШ №4 (за місцем проживання батьків) вчителем фізвиховання та початкової військової підготовки.
З 1947 до 1952 р. Петро Іванович навчався на лісогосподарському факультеті Київського лісогосподарського інституту. Під час навчання, впродовж трьох років очолював студентський профком інституту та обирався до складу партбюро факультету.
Протягом 1952 – 1955 рр. проходив аспірантську підготовку на кафедрі лісової меліорації під керівництвом класика вітчизняної агролісомеліорації, професора В. О. Бодрова.
Після завершення навчання в аспірантурі Петро Іванович з 1955 р. працює асистентом кафедри лісової меліорації. У 1956 р., у зв’язку зі зменшенням педагогічного навантаження кафедри, П. І. Герасименко переходить працювати інженером у Боярський навчально-дослідний лісгосп. Роботу в лісгоспі поєднує з викладанням на факультеті за погодинною оплатою праці.
У 1959 р., після успішного захисту кандидатської дисертації на тему «Обобщение опыта создания культур дуба на госполосе Белгород-Дон» та отримання наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук, Петра Івановича повертають на посаду асистента кафедри лісової меліорації. З цього часу до виходу на пенсію він продовжував працювати асистентом (1959 – 1964 рр.), доцентом (1964 – 1975 рр. та 1987 – 2003 рр.) і завідувачем кафедри лісової меліорації (1975 – 1987 рр.). З 1967 р. до 1974 р. доцент П. І. Герасименко за сумісництвом працював заступником декана лісогосподарського факультету.
Основним напрямком роботи кафедри у час, коли її очолював П. І. Герасименко, був пошук шляхів підвищення ефективності захисних властивостей лісомеліоративних насаджень за рахунок районування та вдосконалення їхніх конструкцій. Кафедра під його керівництвом була ініціатором проведення Всесоюзної (1977) та Республіканської (1984) науково-практичних конференцій з питань вирішення Продовольчої програми.
Петро Іванович особливу увагу приділяв науково-методичній роботі. Як співавтор він брав участь у підготовці та виданні навчальних посібників: «Лесная мелиорация с основами лесоводства» (1972, 1975); «Система мероприятий против эрозии почв» (1984); «Землеробство з основами ґрунтознавства, меліорації та лісівництва» (1982); «Меліорація з основами геодезії» (1983); «Лесная мелиорация» (1990). Усього Петро Іванович опублікував понад 100 наукових та навчально-методичних праць.
Працюючи Українській сільськогосподарській академії та Боярському учбово-дослідному лісгоспі, Петро Іванович брав активну участь у громадському житті: очолював профбюро, неодноразово обирався членом і секретарем партійного бюро факультету, входив до складу профкому закладу, Вчених рад і методичних комісій.
Талановитий педагог і педантичний методист вищої школи, який щедро ділився своїм багаторічним досвідом з молодшими колегами (працюючи заступником декана, деканом, директором інституту у складні часи я неодноразово звертався за порадою до Петра Івановича і отримував щирі та доброзичливі рекомендації-підказки).
Згадую випадок, який стався вже після захисту дипломних проектів за участі нашого заступника декана П. І. Герасименка в кінці липня 1974 р., коли ми, хлопці нашого курсу, повернулися з Великополовецького навчального військового центру після літніх зборів. Біля третього навчального корпусу нас зустрів Петро Іванович з портфелем, у якому були наші дипломи інженерів лісового господарства (тоді випускникам дипломи вручали після військових таборів). Ми щиро любили толерантного, витриманого і завжди доброзичливого заступника декана, тому дуже зраділи, що саме він зустрічає нас. Оточили його, а він одразу засипав нас питаннями про військовий збір, останнє з яких було: «Де будемо вручати дипломи?». Я був серед найближчих до нього і він звернувся до мене та запитав: «Маурер, ти як футболіст напевно хотів би, аби дипломи я вручив на стадіоні?» Я ствердно хитнув головою і сказав, що не тільки я, а і всі хлопці не проти. Тож дипломи про закінчення УСГА, після щирих батьківських побажань успіху, урочисто нам були вручені під липами на стадіоні, в теплій родинній атмосфері, прекрасною, мудрою і дуже доброю людиною, яка нас захищала від усіляких життєвих негараздів і яку ми ніколи не забудемо.
Не стало Петра Івановича 20 листопада 2011 року. Поховано його на Байковому цвинтарі.
