03/02/2019
10Нам, випускникам 1974 року, повезло більше ніж багатьом іншим. У нас було двоє факультетських Батьків: перші три курси – доцент Георгій Володимирович Дубінін, а на двох заключних – доцент Василь Степанович Наконечний. Обидва ветерани Другої світової війни, офіцери-орденоносці, патріоти галузі, випускники факультету, добре знані лісівничій громаді України та далеко за її межами.
За 40 років роботи на факультеті доцент В. С. Наконечний підготував цілу плеяду лісових спеціалістів, для понад тисячі він став духовним батьком. Багато з них нині займають високі керівні посади у лісовій галузі. Проте, незалежно від посад, усі, від простого лісівника і до Міністра, з вдячністю згадують щирого, по-батьківськи доброго, по-дитячому безпосереднього і доброзичливого Василя Степановича, нашого другого Декана.
В. С. Наконечний народився 7 (записаний 10) січня 1923 р. в селі Степанці Канівського району Черкаської області, у селянській родині. У 1941 р. він закінчив 10 класів Степанецької середньої школи і з початком війни був призваний на військову службу, яку проходив у 1-му Київському артилерійському училищі. З наближенням ворога до Києва училище було евакуйовано до м. Красноярська. Тут, далеко від боїв, Василь Степанович попросився на фронт і був направлений до м. Ташкента, де саме формувалася бригада, з якою у грудні 1941 р. він узяв участь у боях під Москвою. В одному з боїв В. С. Наконечний був важко поранений і до березня 1942 р. лікувався у шпиталі. З квітня до грудня 1942 р. він продовжив навчання у Київському артилерійському училищі (там-таки у Красноярську), а, отримавши звання лейтенанта, був направлений на Сталінградський фронт. У складі 4-ї Гвардійської стрілецької дивізії Василь Степанович пройшов усю війну, яку закінчив у м. Відні. Був командиром взводу, начальником розвідки дивізіону, командиром артилерійської батареї. Демобілізувався В. С. Наконечний у 1947 році у званні гвардії капітана. За звитягу у війні його нагороджено орденами Вітчизняної війни першого та другого ступенів, орденом Червоної зірки і 12-ма медалями.
У 1949 р. В. С. Наконечний вступив на лісогосподарський факультет Київського лісогосподарського інституту, який закінчив у 1954 році і був залишений асистентом кафедри загального лісівництва Української сільськогосподарської академії. У 1962 р. він захищає кандидатську дисертацію, а з 1963 р. працює доцентом і до 1966 р. завідує кафедрою. З 1972 по 1982 рр. обіймає посаду декана факультету. У 1977 – 1987 рр. завідує кафедрою загального лісівництва. З 1987 р. по 1994 р. Василь Степанович знову на посаді доцента кафедри.
Будучи деканом і проживаючи поруч із гуртожитком, він провідував студентів частіше решти співробітників факультету. При цьому міг прийти як вранці («розбудити та налаштувати на робочий лад»), так і наприкінці робочого дня, інколи біля півночі, аби «побажати спокійної ночі». Я в той час, будучи аспірантом, а пізніше – асистентом, теж проживав у рідному студентському гуртожитку. Як вихователю гуртожитку мені не раз діставалося від декана на горіхи. Але я не можу пригадати жодного випадку, аби після відвідин Василем Степановичем гуртожитку доходило до організаційно-адміністративних висновків. Це аж ніяк не свідчить про слабкість декана, швидше – про інше, бо вартувало значно більше і діяло краще. Для кожного він знаходив найпотрібніше слово. Такий підхід неабияк єднав суб’єкти навчально-виховного процесу і робив його ефективнішим.
Наукові інтереси В. С. Наконечного були пов’язані з розробкою раціональних способів ведення лісового господарства у грабових дібровах Правобережного Лісостепу України. До основних його наукових праць, які не втратили і сьогодні свого наукового і практичного значення, належать: «Природне насіннєве відновлення граба в дібровах Правобережного Лісостепу УРСР і способи його використання», «Лесоводственные свойства граба обыкновенного и его роль в повышении продуктивности дубрав» та низка інших. Загалом В. С. Наконечний опублікував понад 70 наукових статей та 18 навчальних і методичних посібників з лісівництва.
По життю Василя Степановича супроводжувала його вірна дружина, землячка з Черкащини, лікар за фахом Галина Мусіївна. Разом з нею вони виростили двох синів-красенів Володимира та Олександра – самодостатніх і успішних у нинішні нелегкі часи.
Після виходу Василя Степановича на пенсію, за наполяганням Галини Мусіївни, вони переїхали жити на природу. Звісно, обрали рідну і благодатну Черкащину та оселилися в родинній оселі дружини в с. Боярка, що розкинулося вздовж однойменної річки у Лисянському районі. Протягом 1648–1670 рр. Боярка, на чолі з сотником Іваном Валобородьком, входила сотенним містечком до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорізьке. Поселення зі славною історією за своєю назвою В. С. Наконечному нагадувало рідну Боярську ЛДС, якою він не тільки предметно опікувався, працюючи деканом факультету, а й на теренах якої він проводив практику зі студентами, вивчав природне поновлення сосни, закладав стаціонари з рубками догляду різної інтенсивності.
Після виходу Василя Степановича на пенсію я, працюючи деканом, директором чи завідувачем кафедри, щонайменше двічі провідував його (як і інших ветеранів війни та праці): після Новорічних свят – привітати з днем народження, і на День Перемоги. Він завжди жваво цікавився справами на факультеті, в інституті, сердечно дякували разом з Галиною Мусіївною і щиро запрошували приїхати влітку до них у Боярку. Одного разу така нагода трапилася. Після похорону нашого однокурсника Віктора Макарчука (колишнього директора Лисянської лісомеліоративної станції) ми, п’ятеро однокурсників (Віталій Білоус, Василь Карпенко, Володимир Матлах і Петро Соколюк), поверталися до Києва і не змогли, минаючи Боярку, не завітати до нашого рідного Декана, який учив і в добру, і лиху годину триматися гурту. Сумна звістка застала Василя Степановича та його вірну дружину зненацька. Тим паче, що Віктор, працюючи директором, заїжджав і допомагав чим міг родині Наконечних. Господиня накрила стіл, ми пом’янули Вітю і довго-довго вели бесіду, згадуючи студентські роки. Віднайшли хвилинку часу, аби допомогти зібрати врожай на городі і в садку (була середина літа) і вже затемна довго прощалися перед від’їздом до столиці.
Таким добрим і хлібосольним був Василь Степанович та його родина. До останніх своїх днів він жив проблемами галузі, факультету кафедри, колег і випускників. Таким по-батьківськи добрим, безпосереднім і доброзичливим залишиться він у нашій вдячній пам’яті.
Не стало Василя Степановича 21 серпня 2009 року. Поховано його на Лісовому цвинтарі м. Києва.
10 коментарів
forester18
я навів просто приклад пан Чечелюк про вибір ..комусь поїсти..комусь попити ..комусь дівчину завести в кіно..масштаб цін -наприклад 75 порцій морозива вершкового……але відносно стипендії і те як відреагували на неї тогочасні студенти ..то тут такі слова звісно адмін не пропустить…доречі тоді ходили слухи що забираючи стипендію у студентів -викладачі додавали собі…щодо пива ..то на Васильківській по -22 копійки бокал…воно було Божественним…
Lssnyk
Василь Степанович звичайно це людина колоритна. Він старався тримати імідж строгого керівника, але не був вредною людиною. Тому багато з його розпоряджень та виступів студенти сприймали по філосовськи, тобто з гумором і все йому прощали, як декану.
Щодо економії на стипендіях з метою збільшити заробітні плати викладачам, то це в радянські часи навіть теоретично не можливо. Справа в тому, що як стипендії так і фонд ЗП тоді формувався з державного бюджету і будь які зміни в статтях витрат тоді кваліфікувалися, як порушення фінансової дисципліни. Тобто хлопці з БХСС вже були б на місці і винні спокутували б свою вину на будовах соціалізму.
forester18
ну пане Lssnyk …я працював в ті часи -тому чітко памятаю що за рахунок економії у одному місці -можна було додати у іншому -але це повинно укладатись в загальний бюджет організації…щоби Ви знали -особисто мені це казали ті люди..які були вхожі у ректорат до пана проректора У…хоча це були слухи???..а от урізання на -20% стипендій то факт ..навіщо було це робити ???..і головне ці пропозиції публічно та наполегливо направлялись деканатом у керівні органи Мінсільгоспу ..чи Мінлісгоспу???..вже точно не памятаю…
popkov
Жизнь и люди окрашены в разные тона. Мне самому интересно, как подбирал материал Виктор Мельхиорович: выбирал только хорошее или показывал человека с разных сторон. Пока я не читал очерки: прочитаю – пойму. Интересно, есть ли преподаватели, о которых он вспоминать не захотел?
PETRO Checheliuk
Людина, а тим більше велика людина – вона багатогранна як діамант, тому дуже ризиковано і нерозумно по якомусь одному аспекту з її життя давати їй оцінку. Потрібно оцінювати результат того, чого досягнула та чи інша людина впродовж життя. Наполеон в час Французької Революції віддав наказ стріляти по людях з картечі, а потім ще було багато війн і крові. Але кодексом полководця користуються в судах цієї держави і інших держав по сьогодні. І не тільки кодексом. Тому я з приводу ложки дьогтю Форестера18 в бочку меду дуже сумую, що талановитий сьогодні троль, а в минулому студент Юра Неживий, навчаючись в Українській сільськогосподарській академії і закінчивши свою кар’єру на посаді майстра лісу, у студентські роки не випив кілька зайвих кружок пива. Якраз частина фрази “…чи 10 днів пива попити…” як у дзеркалі показує сутність людини, її нутро. А Віктору Мельхіоровичу дякую за вдячність тим людям, які його виводили не широку дорогу життя. Побільше б таких матеріалів. Це те, чого сьогодні так бракує…
popkov
Петро Чечелюк: “Якраз частина фрази “…чи 10 днів пива попити…” як у дзеркалі показує сутність людини, її нутро.”…
Я посыпаю голову пеплом…и почему-то вспоминаю, получение своего диплома… Накануне вернулись из лагерей… Ехали из Лосвиды (Белоруссия) с ведрами раков и конечно водкой и пивом… Утром в ректорате, посмотрели на мою щетину, понюхали перегар, дважды перерыли здоровую папку дипломов и не без издевки сказали: “Твоего нет, наверное отчислили и поделом…Иди отсюда – выясняй…” Я уже было пошел… Благо товарищ, – Ваня Литвяк, выручил: он уже успел опохмелится и был намного сообразительней чем я… ” А почему Вы только в синих дипломах ищите, Вы в красных посмотрите”… В стопочке из трех корочек, моя была верхней… Нашелся…
Возможно с точки зрения многих Петр прав, но… Как скучна и бедна была бы жизнь и пуста литература, если бы все думали, как он… Конечно это для него это не аргумент… но… Зайду с другой стороны…
…по свидетельству Эдинбурга в перерыве Второго съезда РСДРП , то ли в Брюсселе, то ли уже в Лондоне, весь “народ” ринулся в буфет, заказывать сельтерскую, и только Ленин взял себе пиво…
Zibtsev
Миша! Я запомнил этот факт – и узнал его от тебя же во время субботника под руководством Пастернака и Твердохлеба где то 1985-86 по уборке сухостоя в Даниловском лесничестве. Ты еще тогда показывал чем человек отличается от обезьяны при движении. Женщины были в восторге. В дальнейшем (90-е), факт руководителя с человеческим лицом – про который мы узнали от тебя на субботнике (а тогда можно было и загудеть за такие разговорчики про вождя) -не подтвердился, так как он не только пил пиво но и кровожадный был.
Что касается Василия Степановича – то это была харизматическая личность с очень внимательным взглядом, импонирующим студенту, задающая риторические и не риторические вопросы студенту и аудитории, и студенты слушали его внимательно. Мне он лесоведение читал и был у меня в комиссии ГЭК. У нас на кафедре ему приписывают фразу “уйду к свиньям на кафедру” (тут нужно правильно знак препинания поставить – имеется в виду из деканата, где все достало – на кафедру лесоводства).
popkov
Сереж, сейчас по обезьяньи мне уже сложновато… Но по человечески походить ещё хочется, хрен с ним, пусть с одышкой :)…
Конечно, Василий Степанович, которого я тоже немного знал, не имел ни малейшего отношения к понижению стипендий, по той простой причине, что это не в компетенции ни декана, ни ректора. И , конечно, он был яркой личностью, как и очень-очень многие тогда… Посмотри на список героев книги Мельхиоровича… Преподаватели УСХА были собраны со всего Союза.Причем отбирали их люди с хорошим вкусом: выбрали лучших или одних из лучших…. О нынешнем составе, извини, я этого сказать не могу…
Кстати, я узнал,что в книге перечислены не все преподаватели времен, подаривших отрасли не только Маурера, но и многих других видных лесных деятелей Украины… Были те кого он не пожелал вспоминать. Не много, но были…
Что касается Вождей, то мы о них слишком мало не знали, а старшее поколение не любило рассказывать – оберегало… Но уже тогда задувал свежий ветер… Помнишь Коржавина…
Всё обойтись могло с теченьем времени.
В порядок мог втянуться русский быт…
Какая сука разбудила Ленина?
Кому мешало, что ребёнок спит?
https://www.youtube.com/watch?v=URwUF9VYJdw
Конечно и в быту истинное отношение к Вождям проскальзывало… Вспоминаю… Умер Леонид Ильич… Страна в трауре… Вечер… В четвертом корпусе почти никого… Мы компанией,- Ваня Басанец, Надя Дидовик, кажется Володя Ворон и ещё кто-то, тихонечко пьем разведенный спирт, для конспирации выключив свет в комнате…Общаемся, шутим… Свет-светом, а смех-то по этажу слышен… Стук в дверь – на смех пришел Петр Степанович… Надюша -комсорг, член КПСС и один из присутствующих, – кандидат в члены… готовы выпрыгнуть в окошко… Реакция Пастернака: ” Поминаете? Молодцы…Только не долго и потише”…
Кстати, немногие знают, что Петр Степанович, был в одном шаге от того, чтобы стать зав.кафедры лесоводства в нынешнем НУБиП…
Ты не знаешь, но в своё время мне не раз предлагали “повзрослеть” и ориентироваться на членство, которое тогда было безальтернативным и открывало путь к карьерно-зарплатному росту… Я включал “дурочка”, кивал и говорил, что работаю над собой, но ещё не готов… и т.п. Думаю зря отказывался… Почти 30 лет прошло, а страною и отраслью руководят все те, кто звал меня в КПСС…или мелькал где-то рядом…
Lssnyk
До речі про пиво. Колись один знайомий інтелектуал казав, що пиво придумала дуже розумна людина. Ну як мінімум кадидат наук.
forester18
Я вчився в УСГА -коли факультетом керував Наконечний В.Степанович..памятаю його лекції ..екзамен…але нажаль найбільше мені закарбувалась в памяті така деталь…як під керівництвом Наконечного …студентам лісникам знизили стипендію з 50 руб…до 40руб…причому ініціатором цього зниження був деканат лісогосподарського факультету!!!…10 рублів тоді були величезні гроші..можна було нормально -7-10 днів харчуватись..чи 10 днів пива попити…чи 10 разів з дівчиною в кіно сходити…нерозумію я до цієї пори цього тупого та ганебного вчинку…
Comments are closed.