Юрій Марчук: Які законодавчі прогалин потрібно доопрацювати, щоб після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, ефективно запрацював ринок землі

16 січня 2019-го засідала робоча група з напрацювання пропозицій щодо проведення земельної реформи. На порядку денному стояло питання кредитування малого та середнього бізнесу щодо покращення їхньої можливості придбання землі після скасування мораторію на продаж земель с/г призначення.

     Верховна Рада продовжила мораторій на продаж землі, який триватиме до 2020-го року. Україна входить до шестірки країн світу, де діє заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення. До цього переліку, окрім України, входять Китай, Білорусь, Венесуела, Північна Корея, Куба.

    Голова Товариства лісівників України, член робочої групи з напрацювання пропозицій щодо проведення земельної реформи, завідувач кафедри ботаніки,  дендрології та лісової селекції НУБіП,  канд. с/г наук Юрій Марчук  про ринок землі і проблемні питання, які потрібно вирішити, щоб скасувати мораторій на ринок землі в Україні: 

  «В експертному середовищі йде активна робота над  законом про ринок землі, після прийняття якого цей ринок буде відкритим. Тепер дуже важливо розставити ті застереження, при яких:  а) земля не була б скуплена латифундистами; б) не була б скуплена іноземцями; в) щоб село в Україні залишилося з гідним  рівнем життя, а це є найважливішим.

     Існує  багато застережень і питань, які потребують окремого підходу, щоб скасувати мораторій на ринок землі.  Так, є власники паїв, які мають землю, але не можуть реалізувати своє право власності на неї, щоб її продати. Більша частина власників земельних паїв  – старі люди, яким не вистачає   коштів на життя, на ліки і вони готові одразу продати свій пай.  

   1 мільйон 100 тисяч га  (а за деякими оцінками, 1 млн.700тис га)  земля власників паїв, які померли,  земля їх експлуатується, вона в оренді, за неї ніхто нічого не платить у місцеві бюджети, які мають основний дохід саме з земельного податку. А наповнення місцевих бюджетів  є дуже важливою соціальною складовою.  Якщо ми говоримо про розвиток села, то, безумовно, той землевласник,  який живе у селі, зацікавлений, щоб тут була медицина, була школа, він зацікавлений і в розвитку цієї території. А чи зацікавлений латифундист, який має земельний банк у 600-700 тисяч гектарів землі, щоб село  було там, де він має землю  у той час, коли в нього є техніка, яка за день-два посіяла і за день-два зібрала урожай? Йому це село зовсім не потрібне, він не буде вкладати кошти у соціальну сферу, у розвиток цього села.

     У зв’язку з цим основні дискусії точаться навколо таких моментів:  

1)    Перше застереження. Скільки землі можна продати в одні руки?  Пропозиція є  –  200га. Я вважаю, що для фізичної особи, громадянина України це багато, бо 200 га згідно цін на землю,  коштуватиме 5,6 млн. грн. (при ціні 28 тис. грн./1 га).  Хто у селах має такі гроші?  Є думка знизити цю цифру до 50-ти га. 

2)    Хто в Україні може купити землю? На мою думку, цей громадянин України повинен проживати на території даного населеного пункту, чи даного району для того, щоб він був на очах у населення і щоб він був зацікавлений у розвитку цього населеного пункту. Якщо ж цей громадянин (землевласник) буде проживати на Печерських пагорбах,  він не буде зацікавлений у розвитку того села, де має землю.  

3)     Скільки років цей власник землі, цей громадянин України повинен проживати в Україні? Ми можемо отримати ситуацію, коли з відкриттям ринку землі купа народу отримає паспорти громадянина України. Ми повинні внести застереження, що власником землі має право бути громадянин України, який проживає на території даного регіону, як мінімум, 10 років.  

4)    Чи мають право на купівлю землі акціонерні товариства, які створені в Україні? Це складне питання. Акціонерні товариства створять конкурентне середовище у ціновій політиці, але є великі ризики, що ця земля через них може відійти іноземному капіталу. Тут є застереження: хто є акціонерами цих товариств? 

5)    Через  який період власники землі після її придбання мають право на її перепродаж.   Якщо у законі не буде застережень на кшталт того, що спочатку попрацюй на землі 5-10 років, тільки тоді зможеш її продавати, а не так: купив – і – тут – же – продав і хтось накопичив банк землі, бо скуповує її, тоді вся реформа втрачає сенс.  

6)    Дуже важливим є питання фінансування, або: звідки взяти гроші, щоб цей фермер, який купив, умовно кажучи, 50 га землі, зміг купити і техніку. Сьогодні лише 2 банки в Україні готові фінансувати фермерів, які мають землю у розмірі до 200 га. Говорити про ринок землі без фінансового ресурсу, без підтримки людей , які на цій землі працюють, дуже непросто.  

Це ті питання, які зараз обговорюються у цій робочій групі і які я буду виносити на наступне засідання у лютому місяці. Якщо ці проблемні питання не будуть обговорені і якимось чином не вирішені, цей проект закону немає ніяких перспектив.  

Лісівників хочу заспокоїти: лісові землі не є предметом розгляду даного законопроекту.  Якщо у когось є бажання висловити ґрунтовні позиції з цих питань, ми з радістю ці пропозиції приймемо до уваги і донесемо до депутатів.”