Олександр Тимошенко: про особливості фотополювання у Малині

Шарик: Фу! До чего же дичь пошла бестолковая — я полдня за ней бегал, чтобы сфотографировать!Матроскин: Это ещё мало, теперь ты ещё за ним полдня бегать будешь.Шарик: Это почему же?Матроскин: А чтоб фотографию отдать.

Чомусь саме цей діалог згадується, коли дивишся на “трофеї” малинчанина Олександра Тимошенка, які останнім часом він публікує у Фейсбук. 

Та поговоримо про це серйозно.

Пане Олександре, відомо, що ви заядлий мисливець, звідки таке захоплення?

– Захоплення полюванням мені передалося від батька, діда та старших братів, які вчили і рушницю в руках тримати, і стріляти, і дичину шукати. Мисливцем став коли досягнув дозволеного законом віку для володіння зброєю, початок дев’яностих.

Як сталося, що до цього захоплення приєдналася фотокамера?

– Полювання в Україні перетерпіло багато змін, багато мисливських угідь стали приватними, з’явилися нові заборони, також зросла вартість даного захоплення. Зараз піти на полювання в приватні угіддя не так просто,навіть якщо ти живеш в тій місцевості, потрібно домовлятись, проситись, і це не факт що вам дозволять… Був час коли я практично перестав ходити на полювання…

Альтернативою мого захоплення стало фотополювання – це законно протягом усього року. Головне не добута дичина, а емоції які отримуємо від спілкування з природою. Купив камеру, не професійну, але з достатньою кратністю приближення (soni ciberchot) і вперед, на полісські простори.

Як все відбувається? Розумію, не кожен власник камери може прийти в ліс робити такі знімки?

– Відбувається все практично, як і на звичайному полюванні, нереалізованого досвіду в мене було достатньо, знадобилися знання повадок і біологічних особливостей звіра, підхід, витримка, фізична підготовка і знання місцевості…

Інколи приходиться десятки разів приходити на потенційне місце перебування звіра, а сфотографувати його не вдається, то злякаєш його раніше, ніж камеру ввімкнеш, то звір на відкриту місцину не виходить, чутно як тупає, а на фотосесію не йде. У такі хвилини адреналін зашкалює: стоїш, не дихаєш, чекаєш, було таке що хруст кісточки в нозі полохав звіра.

Хто чи що для Вас є натхненням?

Натхненням для мого захоплення є сама природа, можливість усамітнитись, подихати чистим киснем, побачити красу пейзажів, можливість впорядкувати свої думки, забути хоч на годину про буденність цивілізації. Щиро поринаю у звуки і запахи лісів

Для Вас краще кольорове фото чи чорно-біле? Яке з них показує більше?

Що до якості своїх знімків я не приділяю великої уваги, я не професіонал у світі фотографії, для мене важливий сам процес “розмови” зі звіром. Я його інколи приманюю, інколи даю можливість мене побачити, він стоїть, дивиться, цікавиться “що це за новий предмет з’явився в лісі”, і в цей час я роблю дуже цікаві знімки коли звір дивиться в камеру.

Чи плануєте Ви виставку? Чи брали участь у фотоконкурсах?

Про виставки поки що не думаю (хоча матеріалу накопилося чимало), але по можливості виставляю свої фотографії в інтернеті, в групах мисливців, місцевих(Малинських) та в групі в фейсбуці “телеканал “трофей”. У подальшому думаю змонтувати окремі відео та фото в фільм, а куди поширю його, буду ще думати.

Щоб порадили початківцям чи тим, хто хотів би себе спробувати в фото?

Порадити щось, як фотограф, я не можу, бо не професіонал. А як природолюб, як натураліст, початківцям можу сказати дещо — природа не любить нахабного втручання людини, зупиніться,  озирніться і подумайте з якою ціллю ви прийшли на її простори, а вже потім рухайтесь далі.