29/03/2011
0Ці слухання — апогей суспільної дискусії, в якій беруть участь прихильники негайного запровадження ринку сільгоспугідь та прибічники продовження дії мораторію на нього або ж скасування приватної власності на землю. В залі й на трибуні Верховної Ради — майже всі ті, хто останнім часом оприлюднював свою позицію в цьому питанні на круглих столах, брифінгах, науково-практичних конференціях, які проходили в столиці і регіонах, а також дістали відображення в засобах масової інформації. Це відомі вчені та аграрії, авторитетні голови сільських та селищних рад, народні депутати, посадовці виконавчих органів влади. Очікувалося, що ці слухання матимуть професійний характер, тобто вестимуться юридичною та економічною мовами, проте вони набули гуманітарно-соціального та політичного забарвлення. А може, це й правильно, бо перш ніж братися до розробки конкретних законів, треба визначити їхню мету: чи вони напрацьовуються заради розквіту села та добробуту людей, які живуть у ньому, чи лише для збільшення валу зерна, молока і м’яса, чи заради того й іншого, а може, задля збагачення олігархів та можновладців.
ДОПОВІДАЧ — перший заступник міністра аграрної політики і продовольства, президент НААНУ Микола Безуглий вважає, що метою земельної реформи є «створення найкращих організаційно-економічних умов для стимулювання довгострокової реалізації земельної продуктивності, результатом якої буде збільшення виробництва сільськогосподарської продукції». Соціальний аспект реформи полягає в тому, що вона реалізує права землекористувача: самому обробляти землю, здавати її в оренду, продавати або передавати у спадок родичам. Аби цього досягти, планується ухвалити закони «Про ринок земель», «Про державний земельний кадастр», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення контролю за використанням земель», «Про консолідацію земель сільгосппризначення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо застави прав на земельну ділянку сільгосппризначення», створити державний земельний іпотечний інвестиційний банк, державний фонд земель сільськогосподарського призначення, провести цілковиту інвентаризацію земель, довести до логічного завершення процес розмежування державних та комунальних земель, повністю переоцінити землі з урахуванням реалій сьогодення. Які ж економічні вигоди матимуть аграрії від упровадження обігу земель сільськогосподарського призначення? Найбільша з них — можливість одержувати щорічно понад 200 мільярдів гривень кредитних ресурсів під заставу землі з річними ставками до 10 відсотків, що, у свою чергу, дасть змогу технічно переозброїти АПК та запровадити сучасні технології, за рахунок цього підвищити продуктивність праці та одержувати високі прибутки.
Про ризики земельної реформи у доповіді не йшлося, проте інші виступаючі цей недолік компенсували сповна. «Для того, щоб оцінити всі загрози, ми повинні відповісти на запитання: а хто ж хоче купити землю і в якій кількості?» — говорив голова Комітету ВР із питань аграрної політики та земельних відносин «регіонал» Григорій Калетник. Мабуть, це стосується тільки великих агрохолдингів, бо фермерам, середнім та малим сільськогосподарським підприємствам придбання землі сьогодні не під силу, оскільки це призведе до вилучення обігових коштів із виробництва та до його згортання, вважає він. Аби забезпечити високотехнологічне інтенсивне виробництво, треба, щоб один господар купував землю суцільним масивом площею не менш як 1200-1500 гектарів (усю сівозміну), бо придбання ділянок по 5-50 га призведе до того, що кожне поле буде покраяне межами, адже його оброблятимуть кілька власників. Щоб придбати 1200 га землі по нинішніх цінах (12 тис. грн. за га), треба витратити 140-150 мільйонів гривень. Інвестувати такі кошти на купівлю землі, а потім ще й забезпечити ефективне виробництво на ній в Україні не кожному до снаги. Що вже говорити, коли ціна землі сягне 17-20 тисяч доларів за га? Отже, на основі зарубіжного досвіду треба розробити такі захисні механізми, щоб земля залишилася українською, дійшов висновку голова комітету. Таким чином, один із ідеологів земельної реформи фактично визнав, що у вітчизняному законодавстві, яке мусить забезпечити ринок землі, ще й кіт не валявся. Та чи вдасться виправити цю ситуацію до 1 січня 2012 року? Навряд, на це може піти кілька років.
На переконання президента Асоціації фермерів та приватних землевласників України Миколи Миркевича, продаж землі прискорить зубожіння людей, призведе до того, що чорноземи скуплять грошові мішки, а Україна перетвориться на резервацію якоїсь іншої держави. Ніхто з селян не зможе придбати землю, бо вони й так ледве зводять кінці з кінцями. Земля ж за короткий час знеціниться, бо пропозиція в багато разів переважатиме попит. Цим буде знищено сільську поселенську мережу, бо через п’ять років дві третини площ чорноземів опиниться в руках сотні аграрних олігархів, яким для обробітку своїх угідь буде достатньо всього 300 тисяч найманих робітників. Отже, ті 15 мільйонів людей, які нині живуть на селі, будуть приречені на жалюгідне животіння та поступове вимирання, вважає голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України Іван Томич. Український селянин стане кріпаком на землі, яка буде належати невеликій групі іноземних та наближених до влади українських олігархів, котрі вже давно в Україні не живуть, переконаний народний депутат України Василь Кравчук. Що станеться з українським селом та його соціальною інфраструктурою? Вже сьогодні в засобах масової інформації так звані ефективні інвестори висловлюють думку, що українському селу немає місця в майбутньому. Вони хочуть побудувати за бюджетні кошти так звані соціальні містечка та зосередити в них населення із п’яти-шести навколишніх сіл.
Кожен виступ був яскравим, емоційним і тривожним, ніби удар набатного дзвону. Більшість промов зводилась до однієї думки: земля — наше найбільше національне багатство, з його втратою позбудемося незалежності, пустимо з торбою по світу українське село. З окремих міркувань, ніби з пазлів, складалася єдина мозаїка майбуття. Треба сказати, що загалом картина вималювалась дуже похмура, гнітюча, але водночас і рішуча, бо на її перший план досить виразно проступало: «Ні — продажу землі!» Переважна більшість промовців, окрім доповідача, якому за посадою належало захищати ринок землі, та директора Інституту економіки НААНУ Петра Саблука, висловилася або ж категорично проти ринку землі, або за його відстрочення.
Що ж пропонували учасники дискусії? Представники АФЗУ та інші учасники слухань вважають, що питання купівлі-продажу землі має вирішуватися на Всеукраїнському референдумі. Збіглися думки і щодо продовження дії мораторію на запровадження ринку сільгоспугідь доти, доки законодавці не знайдуть правильні відповіді на всі ризики, що можуть виникнути внаслідок земельних новацій. Ні в кого не виникло заперечень щодо пропозиції новоборівського селищного голови Володарсько-Волинського району Житомирської області Григорія Рудюка про необхідність обмеження граничних площ земельних ділянок, що перебувають у власності однієї особи або фінансових груп, та розмежування земель державної і комунальної власності з урахуванням перспективи розвитку сільських населених пунктів.
Стратегія держави в земельній та аграрній сферах має бути спрямована на розвиток ефективної оренди, адже на землі можна вирощувати небувалі врожаї, вважає директор виробничого сільськогосподарського кооперативу «Синюха» Новоархангельського району Кіровоградської області Ольга Голобородько. Оплески залу викликали кілька промовців, які висловили думку про те, що виключне право купівлі землі має належати лише державі. Виконкомам місцевих рад слід надати реальні права для розв’язання земельних проблем, запропонував голова фермерського господарства «Златопіль» Глобинського району Полтавської області Михайло Колісник. Голова Аграрного Союзу Геннадій Новиков ознайомив учасників зібрання із позицією цієї авторитетної організації в земельному питанні: треба вилучити із законодавчих та нормативно-правових актів України і проектів, що розробляються, норми, за якими можна офіційно або через будь-які тіньові чи напівлегальні схеми набувати прав власності на сільськогосподарські вгіддя юридичним особам чи іноземним громадянам; держава має бути першим покупцем землі; слід розробити законодавчі гарантії збереження ефективно господарюючих суб’єктів. На думку народного депутата України Романа Ткача, Закон «Про ринок земель» можна ухвалити вже цього року, але слід відстрочити його впровадження на кілька років, щоб суспільство мало змогу його як слід обміркувати. Директор Інституту економіки та прогнозування НААНУ Валерій Геєць передав законодавцям пакет пропозицій щодо реалізації соціальної функції землі в процесі впровадження її ринку.
Треба сказати, що ці пропозиції суперечать проекту рекомендацій слухань, які спрямовані на форсування ринку землі відповідно до вказівки Президента України. Навряд чи зуміють законодавці поєднати непоєднуване. Цілком очевидно, що в суспільстві назріває серйозний конфлікт. Автор цих рядків помилявся, коли писав, що Земельного майдану не буде. Ой, таки може бути! Його може влаштувати найактивніша частина селянства — фермери, власники дрібних та середніх сільгосппідприємств, наймані працівники. Бо ринок землі у тому вигляді, який пропонується владою, знищує існуючий аграрний бізнес, докорінно змінює землекористування, ліквідовує близько 80 відсотків робочих місць в АПК. Чує моє серце, що будуть на Майдані Незалежності не лише трактори, комбайни та селяни зі своєю худобою, а й городяни, які зрозуміють, що земельна афера може призвести до нового голодомору. Та хотілося б, звичайно, щоб у суспільній дискусії навколо земельного питання переміг здоровий глузд.
