21/03/2011
0За досягнуті успіхи у розвитку лісового господарства України Василь Дем’янович удостоєний почесного звання заслужений лісівник УРСР (1972 р.), нагороджений орденом Жовтневої революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом “Знак Пошани”, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, багатьма медалями. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого і одинадцятого скликання. Учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Василь Дем’янович Байтала народився 5 квітня 1922 р. в селі Пеньківка Ямпільського повіту Подільської губернії (нині Шаргородського району Вінницької області) у сім’ї селянина.
З юності захоплювався лісом. Після закінчення у 1939 р. Жмеринської середньої школи поступив до Київського лісогосподарського інституту, але у зв’язку з війною продовжив навчання у Воронезькому лісогосподарському. У 1944 р. одержав диплом з відзнакою інженера лісового господарства.
Молодого інженера направили на роботу старшим лісничим у Старокостянтинів Кам’янець-Подільської області, де згодом став директором лісгоспу.
Після закінчення у 1951 р. дворічних вищих лісових курсів у м. Пушкіно Московської області. В.Д. Байталу призначили директором технікуму лісового господарства та за сумісництвом директором навчального лісгоспу в Лубнах Полтавської області. Тут Василь Дем’янович займався дослідництвом: було закладено лісорозсадник, на 32 гектарах посаджено лісопарк. За шість років технікум підготував близько 1000 висококваліфікованих техніків-лісівників, багато з яких згодом закінчили вищі навчальні заклади і стали керівниками лісогосподарських підприємств України.
З листопада 1957 р. очолив управління лісових культур, лісорозведення і відновлення лісів Головлісгоспу Міністерства сільського господарства УРСР. З утворенням у 1966 р. Міністерства лісового господарства він перший заступник міністра, а з 1980 по 1987 р.р. – міністр лісового господарства УРСР.
Головним завданням лісового господарства цього періоду було збільшення площ лісів малолісних індустріальних і сільськогосподарських регіонів шляхом заліснення деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських та інших земель. За 1956-1988 р.р. загальна площа лісів зросла на 1 млн. 458,7 тис. га, вкрита лісовою рослинністю – на 1 млн. 488,8 тис. га. Це призвело до збільшення лісистості території країни на 2,2 %. Запас деревини у лісах збільшився в 1,8 рази і досяг 1,3 млрд. м3. Зокрема були заліснені Нижньодніпровські рухомі піски (понад 100 тис. га), піщані арени річки Сіверський Донець (55 тис. га), гірські схили у Криму (більше 50 тис. га), береги малих річок, ставків, водоймищ та каналів басейну Дніпра (близько 90 тис. га). Створено 32 лісомеліоративні станції для регулювання поверхневого стоку води на схилах сільськогосподарських угідь і захисту лісів від ерозії та дефляції.
До 1988 р. було створено 440 тис. га полезахисних лісосмуг, під захистом яких знаходилося близько 13 млн. га ріллі.
Працівники лісової галузі створили систему розсадників загальною площею 6,5 тис. га, де щорічно вирощувалося понад 600 млн. шт. сіянців. Була закладена база заготівлі насіння основних лісоутворюючих порід на селекційній основі загальною площею 1200 га.
Міністерство лісового господарства виконало значну роботу по раціональному використанню деревини, освоєнню недеревних ресурсів лісу. Випуск продукції зріс від 25 млн. крб. у 1960 р. до 135 млн. крб. Рівень механізації робіт підвищився у 32 рази. Вихід ділової деревини від рубок головного користування досяг 94,3 %, використання деревини від рубок догляду – 90 %, доступних відходів – 99,5 %. Виробництво Міністерством лісового господарства УРСР харчової продукції із дикорослої лісової сировини досягло 7,6 тис. тонн. Це становило 33,2 % від загального обсягу виробленої продукції всіма підприємствами системи Держлісгоспу СРСР за незначного відсотка лісів республіки від загальної площі лісів країни (0,5 %).
Позитивну оцінку отримав досвід роботи галузі щодо використання лісосировинних, харчових, кормових та лікарських ресурсів на 17-й зустрічі керівників лісового господарства і лісозаготівельних органів країн-членів РЕВ, що проходив у вересні 1985 р. на базі Мінлісгоспу УРСР.
З 1987 р. Василь Дем’янович – радник Президії НАН України з питань лісу, старший науковий співробітник Інституту географії НАН України. Його наукова діяльність багатогранна як за напрямами дослідження, так і за видами діяльності.
В Інституті географії НАНУ Василь Дем’янович спрямовує свої зусилля на вивчення питань збереження лісових екосистем, вирішення проблем реорганізації галузі в нових соціально-економічних умовах, раціонального використання лісу як важливого фактору створення передумов переходу України на модель сталого розвитку.
Василь Дем’янович переймався надзвичайно актуально проблемою у XXI ст. – можливим потеплінням клімату, звертав увагу на необхідність стабілізації вуглецево-кисневого балансу в країні, необхідність подвоєння до 2025 р. площі лісів як найбільш ефективного еколого-економічного захисту.
В.Д.Байтала брав активну участь у обґрунтуванні концептуальних положень щодо раціонального лісокористування в Українських Карпатах, опрацював методи поліпшення стану та використання лісів зеленої зони Києва, формування концепції сталого розвитку міста, неодноразово готував доповідні записки щодо вирішення проблем збереження лісів та раціонального використання лісових ресурсів до Президії НАНУ, Держкомлісгоспу України.
Помер Василь Дем’янович 15 грудня 2006 р.
У квітні 2007 р. в с. Пеньківка з ініціативи Вінницького обласного управління лісового господарства, ДП “Жмеринське ЛГ”, вінницького земляцтва у Києві відкрито меморіальну дошку пам’яті В.Д.Байтали. А 15 квітня 2010 р. на території місцевої школи з ініціативи ВОУЛМГ закладено алею імені та пам’яті Байтали В.Д.
Висловлюю щиру подяку відділу зв’язків зі ЗМІ та громадськістю Державного Агентства лісових ресурсів України, редакції “Лісового і мисливського журналу”, особисто головному редактору Валентині Максименко, внуку Байтали В.Д. Ігорю Олександровичу за допомогу, надану при підготовці даного матеріалу.
На фото: 1. Байтала Василь Дем’янович; 2. Твердохліб Павло Тимофійович, Байтала Василь Дем’янович, Грабовий Іван Григорович; 3. Байтала Василь Дем’янович з дружиною Людмилою Максимівною, сином Олександром, донькою Тетяною, внуком Ігорем, правнуком Микитою; 4. Віталій Рихальский, Борис Лук’янов, Василь Байтала. Старокостянтинівський лісгоссп, 1949 р.; 5-7. 15 квітня 2010 року: начальник ВОУЛМГ Бондар Анатолій Омелянович, директор ДП “Жмеринське ЛГ” Бендера Петро Володимирович, головний лісничий ДП “Жмеринське ЛГ” Мацюк Сергій Олександрович, лісничий Ярошинського лісництва Сайчук Федір Васильович, директор Пеньківської ЗОШ Чепка Галина Володимирівна на закладці Алеї імені та пам’яті Байтали В.Д.
