09/03/2011
0Холодний Яр — це не лише реліктовий масив на Черкащині, що має історичне та природоохоронне значення. За кількістю унікальних археологічних та історичних об'єктів урочище посідає перше місце в Україні. Що нині відбувається у Холодному Яру і які проблеми турбують його мешканців? У цьому спробував розібратися кореспондент агенції «ГолосUA».Паломництво до дуба і… корчми
Чи не найголовнішою пам'яткою Холодного Яру є Дуб Максима Залізняка. Науковці стверджують, що дерево-довгожитель росте на хуторі Буда щонайменше 1100 років і є ні ким іншим, як патріархом українських лісів. Під його гіллям відпочивали Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Максим Залізняк, Тарас Шевченко… Цьогоріч дуб отримав звання «Національне дерево України».
Кількість «паломників» до нього щорічно зростає. Як каже екскурсовод Нонна Дмитриченко, переважно приїздять організовані екскурсії з Києва та Черкас, люди, яким різні туристичні агенції організовують поїздки. Іноді бувають іноземці. Так, у 2010 році десь біля 50 тисяч людей відвідало дуб, у минулому — біля 20 тисяч. «З'явилася така тенденція — побути на природі, відпочити. А ще є традиція — хто один раз до дуба приїхав, обов'язково приїде вдруге. Бо навіщо їхати на якісь закордонні курорти, якщо в нас є Холодний Яр?!», – вважає екскурсовод.
До речі, просто біля Дуба Залізняка розміщена корчма «Дикий хутір». Ось уже три роки на хутір Буда приїздять із різних міст спраглі до екзотики відвідувачі корчми. Жителі хутора не в захваті від такого «паломництва». Кажуть, що люди через кілька годин посиденьок у корчмі виходять звідти справді “дикими” від кількості спожитого алкоголю. Два роки тому, за свідченнями хуторян, саме відвідувачі «Дикого хутора» сплюндрували маленького дубочка — прапраправнука дуба Залізняка. Молодий паросток виріс у травні 2009 року просто під дубом-патріархом. Проте вже на початку червня дубочка хтось безжалісно висмикнув із землі.
Власниця «Дикого хутора» Леся Островська будь-які компрометуючі свідчення проти своїх клієнтів заперечує: «Наші відвідувачі не могли зробити щось подібне. Серед моїх клієнтів є такі поважні люди як духовний гетьман українського козацтва Володимир Мулява, політик Левко Лук’яненко, письменник Василь Шкляр, кобзар Тарас Силенко, президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль та багато інших відомих людей. Це не ті люди, які будуть щось там виривати. До того ж, у мене на території працює відеоспостереження. Люди, які їдуть за багато кілометрів від міста, приїздять заради духовного насичення, тому що ми постійно проводимо якісь свята, вечорниці, у нас грають троїсті музики», – розповіла власниця «Дикого хутора».
Вона також зауважила, що в Чигиринському районі недостатньо розвинута інфраструктура. «Сюди дуже багато людей приїздять на екскурсії. І погодувати їх можна тільки в селі Суботів – там є два заклади. Потім була в Мельниках корчма «Яр», яка зараз закрилася. І далі – «Дикий хутір». І коли їдуть великі екскурсії по 50 людей із Києва, Обухова, з Івано-Франківська, з-за кордону, то ми надаємо їм всі необхідні послуги. Недавно губернатор збирав усі туристичні агенції і питав, чому погано розвивається зелений туризм. І всі чітко сказали, що людей немає де погодувати, інфраструктури немає. Тож що в цьому поганого, що під дубом знаходиться комплекс, де люди можуть всі необхідні послуги отримати?», – зауважила Леся Островська і пояснила, що не бачить нічого незвичного в тому, що корчма розміщена поряд із тисячолітнім дубом та братською могилою хуторян, яких під час війни вбили німці: «В Україні так завжди було – тут могила, поряд церква, а неподалік міг бути і шинок. І нікому це не заважало… До речі, ми зараз навпроти дуба розпочали будівництво козацької церкви імені Петра Калнишевського», – повідомила власниця «Дикого хутора».
Майбутнє за родовими поселеннями
Нонна та Михайло Дмитриченки три роки тому переїхали сюди з Нікополя (Дніпропетровська область) і оселилися на хуторі Буда, біля тисячолітнього Дуба Залізняка. Сьогодні вони опікуються власним родовим помістям і докладають чимало зусиль для того, аби в Холодному Яру було створено національний парк, а також для того, щоб на власному прикладі продемонструвати людям переваги життя у гармонії з природою. Нонна працює екскурсоводом у заповіднику. Разом із Михайлом вони виховують двох синів, збираються будувати будинок, а ще — хочуть засадити своє помістя «живим парканом» із різноманітних дерев.
«А коли я розраховувалася із роботи в Нікополі, мені казали: «Що ж це ти їдеш в глушину, коровам хвости крутити?». Рішення переїхати у нас було виправдане тим, що я цього хотіла десь із 2000 року. Ця ідея викладена в книжках Володимира Мегре. Там ідеться про родові помістя. Це можливість повернутися до природного способу життя, жити у гармонії з навколишнім світом, мати можливість харчуватися тим, що сам виростив», – пояснює Нонна.
У Дмитриченків є не просто своє бачення появи та розвитку родинних помість в Україні. Родина має також аргументи для можновладців, прагне достукатися і пояснити всі переваги утворення якомога більшої кількості помість. Чого тільки вартує розповідь Михайла про те, що в Білогородській області (Росія) після прийняття закону про родові помістя народжуваність збільшилася на 60 %!
«Є такий прецедент у Росії – на рівні Білгородської області прийнятий закон про родові помістя. Губернатор підписав такий закон. І я їздив у позаминулому році в Москву на перший Міжнародний фестиваль родових помість, то там люди аплодували стоячи цьому губернатору. Адже після прийняття цього закону на 60 % зросла народжуваність у регіоні», – розповів Михайло Дмитриченко. Зараз уже розроблено стратегічний план розвитку хутора Буда, з яким хуторяни хочуть піти спочатку до голови Чигиринської райдержадміністрації Володимира Калашникова, а потім записатися на прийом до голови облдержадміністрації Сергія Тулуба. «Ми розповімо йому про його колегу з Росії. Скільки людей із вдячністю тепер згадують цього губернатора. А це дуже важливо, щоб про людину думали добре, це її енергетика. І якщо Сергій Тулуб зрозуміє це, і зробить щось подібне… Так, у нас є закон про особисті сільські господарства. Але можна на рівні області зробити такий собі пілотний проект. Бо що потрібно губернатору? Статистика, показники, а якщо збільшуватиметься кількість родових помість, у нього всі показники будуть зашкалювати — народжуваність, приріст населення і все інше», – переконує Нонна.
До речі, міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк, нещодавно перебуваючи з робочим візитом у Черкасах, заявив, що в Міністерстві розглядається проект, який дозволить українцям створювати родинні господарства. «Є багато скептиків, які сперечаються, чи треба задіювати таку кількість населення у виробництво сільськогосподарської продукції, наскільки це буде рентабельно, але ми зобов’язані враховувати наші національні особливості. Якщо в інших країнах люди не хочуть жити в сільській місцевості, то в нас живуть. І це 32 % людей. 14,5 мільйона населення нашої країни проживають у сільській місцевості. І вони готові – або в силу звички, або в силу спадщини, -але готові вести і утримувати своє господарство. Звичайно, ми зараз один із проектів відпрацьовуємо таким чином, щоб можна було надати можливість приватним особистим господарствам створювати так звані родинні господарства по вирощуванню свиней та корів, по виробництву молока. Ми в пошуках, бо розуміємо, наскільки це важливе питання», – зазначив Микола Присяжнюк.
Національному парку історії та природи Холодного Яру — бути!
Чи не найважливішим питанням, яке турбує холодноярців, є створення національного природного парку. Цієї зими мешканці хутора Буда вдалися до такої собі громадської експертизи — пішли до лісу, щоб зафотографувати, як там вирубуються двохсотлітні дуби. За словами Нонни Дмитриченко, якщо поглянути на карту Холодного Яру ХІХ століття, а потім відкрити карту сучасну, то там можна побачити, скільки вже вирубано лісу. «Ще бабусі-старожили казали, що до них у город ведмеді та кабани заходили, а зараз жодного ведмедя і вовка немає. Юрій Горліс-Горський пише у «Холодному Яру», що повстанці по лісовій стежці йшли до монастиря і заблукали, бо не було дороги. За минуле століття найбільше було винищено лісу. Кожного лісівника запитайте і він скаже: та ви що, дуб же не росте просто так, його треба посадити, не викошувати біля нього. Тобто, основний ворог лісів на Україні — це Держлісгосп. Це на державному рівні ведеться винищування лісів. Цю ситуацію можна змінити саме створенням національного парку», – переконана Нонна.
Але вона також наголошує на тому, що перш за все мусить змінитися свідомість людей. Бо всі мешканці мають розуміти, що створення Національного парку дасть змогу зберегти Холодний Яр. Тим часом, якщо жителі Буди всіляко підтримують цю ідею, то в селі Мельники люди не розуміють навіщо потрібен Національний парк. Їх найбільше турбує те, що не буде де взяти дров. «Але ж рубки в лісі переважно суцільні, а не для опалення осель – все на дошки, на деревину, яка йде на Київ», – стверджує Михайло Дмитриченко.
За словами начальника служби охорони культурної спадщини Черкаської облдержадміністрації Миколи Сухового, ініціативі створення національного природного парку в Холодному Яру вже щонайменше 10 років. «Ми цю ініціативу підтримуємо і вже розпочали процес втілення її в життя. Бо громадські організації не все можуть зробити власними силами, адже необхідно виконувати цю роботу на рівні обласної та районних державних адміністрацій. Гальмує процес відмова об'єднання «Черкасиліс» приставати на цю ідею. Тому що це товарне лісокористування і вони цього не сприймають. Але є досвід у Чернівецькій області зі створення такого національного парку без вилучення земель у землекористувачів, у тому числі — й у державних лісництв. Цей досвід ми візьмемо на озброєння, і зробимо парк у Холодному Яру за таким зразком», – запевнив Микола Суховий.
За його розрахунками, для виконання всіх необхідних процедур потрібно буде щонайменше рік. «Я думаю, що року нам для цього буде достатньо. Тому що це досить таки тривала процедура – з погодженнями, розроблення документації, погодження із землекористувачами. Навіть якщо без вилучення проходить ця процедура, то все одно треба погодження із тими землекористувачами, які на цій території розташовані. Цей процес уже почався. Ми дякуємо за ініціативу громадськості, зокрема, жителям хутора Буда. Цій ідеї уже більше десяти років. Але зараз вона розглядалася більш широко, йшлося про включення до парку всієї прибережної зони — у тому числі Канівський район, потім землі над Тясмином і аж до Чигирина», – сказав посадовець.
Ми поцікавилися, чи не вплине такий проект (створення без вилучення земель у землекористувачів) на якість майбутнього парку. «Ні. У будь-якому заповіднику є різні режими експлуатації цих земельних ділянок. Одні суворого режиму використання, тільки для збереження рослинного і тваринного світу, інші – для господарського використання, треті ж можна і для відвідування відкривати. Має бути не тільки «ідея ради ідеї», парк ради парку, а людині туди не можна ходити. Тобто, всі режими можна використати в цій структурі. Тим паче, що досвід такий уже є і ми до нього звернемося», – зазначив начальник служби охорони культурної спадщини Черкаської облдержадміністрації, маючи на увазі створений у січні минулого року національний природний парк “Хотинський” у Чернівецькій області.
