Віктор Сівець: дешевої деревини не буде /Інтерв’ю газеті «Лісівник України»/

У новому 2011 році у лісовій галузі України відбулися зміни: Державний комітет лісових ресурсів України було реорганізовано в Державне агентство лісових ресурсів. Про стратегічні напрями розвитку лісового господарства, кадрову політику, українську деревообробку та не тільки ми почули з перш уст – від Голови ДержлісагенстваУкраїни Віктора Сівця.

– Вікторе Миколайовичу, багато нарікань викликає назва Державного агентства лісових ресурсів України. Кажуть, що ліси – це не тільки економічний ресурс, вони важливі й з екологічної точки зору також. Яка ваша позиція з цього питання як Голови Держагентства?

– Найголовніше – не назва, а суть. У положенні про Державне агентство лісових ресурсів України чітко зазначено всі необхідні функції, що дають змогу висаджувати ліси, доглядати за ними, створювати нові і якнайкраще використовувати ті лісові ресурси, які вже є у державі. Там багато всього необхідного для того, щоб працювати, так як у розвинених країнах світу. І я не бачу проблеми у назві Держагентства, адже головне, щоб виконувалися всі функції, необхідні у лісовому господарстві, а вже яка буде назва – не так важливо. Більше того, всі ті функції, які були у Державного комітету лісового господарства України, залишаються у Державного агентства лісових ресурсів України, тому назва нічого не змінює.

– Раніше було Міністерство лісового господарства України, його правонаступником став Державний комітет лісового господарства України, тепер Держкомлісгосп реорганізували у Державне агентство лісових ресурсів України. Чи не применшується значення лісової галузі в Україні?

– Ні, значення не применшується. Ми беремо за основу європейську модель, а в Європі ніде немає міністерства лісового господарства, є тільки агентства і служби, які працюють достатньо ефективно, наприклад, у Латвії, Швеції, США, Данії. Тому я не бачу жодного приниження у цьому плані. Найголовніше – ставлення держави до лісового господарства. І я би хотів сказати, що зараз лісовій галузі дуже велику увагу приділяють і Уряд, і Президент. Для лісового господарства у цьому році виділять додаткові кошти на будівництво лісових доріг, щоб створювати лісову інфраструктуру. Також виділять кошти на закупівлю техніки для ведення лісового господарства та протипожежну техніку.

– У Російській Федерації теж було створене таке Агентство і воно впровадило практику віддавати лісові масиви в оренду приватним підприємцям. Чи слід Україні очікувати чогось подібного?

– У Росії ліси справді віддали в управління губернаторам. Ті ж, своєю чергою, віддавали ліси в концесію підприємцям. Така практика тривала 20 років. Ми бачимо, які наслідки такої політики нині в Росії. Система лісового господарства в цій країні повністю зруйнована, зникли пожежні станції, інфраструктуру не розвивали – і, як наслідок, у 2010 році на 2 млн га – величезні пожежі. Чи варто говорити про втрати майна і людські жертви? Зараз Росія повертається до тієї системи, яка налагоджена в Україні і Білорусі.

Тільки держава вкладає гроші в створення лісів. Комерційні структури із задоволенням зріжуть ліс, перероблять його, але садити його ніхто не буде, адже урожай можна буде зібрати лише через 100-150 років. А якщо врахувати всі ризики (пожежі, шкідники тощо), то, певна річ, приватний бізнес ніколи не буде цим займатися, бо це не вигідно. Висаджувати нові ліси, доглядати за ними має держава. Тому в Україні передавати ліси в оренду підприємцям не планують.

– Які ж стратегічні напрями у Держлісагентства?

– Першим стратегічним напрямом у Держагентства є збільшення площі лісів. Другий і не менш важливий – боротьба із незаконним обігом деревини у нашій країні. Третє стратегічне питання – це об’єднання всіх лісів України, тобто приєднання до лісів Державного агентства лісових ресурсів лісів МінАПК та Міноборони. Дуже важливим є створення умов для переробки круглого лісу в Україні і виробництва із сировини готової продукції, так як наша держава не може собі дозволити продавати деревину в круглому вигляді. Ще одним стратегічним напрямом є створення лісової інфраструктури, яка дасть змогу ефективно використовувати лісовий потенціал країни. Це особливо стосується Карпатського регіону, де немає достатньої кількості лісових доріг. Зараз ми будемо активно їх будувати, залучати до цього сучасну техніку. Ну і, звичайно, одним із стратегічних напрямів є боротьба із пожежами та вживання превентивних заходів, щоб не допустити лісових пожеж в Україні. Також потрібно навести лад і в мисливському господарстві. Зокрема, треба вносити зміни до закону про полювання, які дадуть поштовх розвитку мисливського господарства. Ось такі основні напрями, над якими ми будемо серйозно працювати.

–Яка кадрова політика чекає Держлісагентство?

– Вона буде дуже стримана і прозора. Лісове господарство – специфічна галузь. У керівництві обласних управлінь і лісгоспах мають бути тільки люди з фаховою освітою та значним досвідом роботи у лісовому господарстві.

Зараз ціни на необроблені лісоматеріали на світових ринках почали зростати. Зростуть вони на круглу деревину й у нас. Завдяки цьому ми зможемо погасити всі заборгованості у лісогосподарських підприємствах, а через півроку ті гроші, які заробимо, вкладатимемо у розвиток лісового господарства – на закупівлю нової техніки, будівництво лісових доріг, на вирощування якісного посадкового матеріалу. Є дуже багато заходів, які підлягають чіткому контролю Ми бачитимемо, як на долоні, роботу кожного директора. І якщо хтось не в змозі виконувати поставлені завдання, його звільнять, а на це місце прийде людина, яка виконуватиме поставлені завдання.

– Одним із стратегічних напрямів є об’єднання лісів. Яким чином здійснюватиметься передача лісів Міноборони та МінАПК Держлісагентству?

– Буде створена міжвідомча комісія з представників усіх відомств, у користуванні яких є ліси. Після прийняття відповідного рішення на такі підприємства чекає реорганізація, після чого їх прийме Держагентство.

– Чи встановлені чіткі терміни щодо об’єднання лісів під егідою Держлісагенства?

– Гадаю, що до кінця року навряд цей весь процес завершиться, оскільки це дуже складно. Потрібно провести реорганізацію, аудити цих підприємств і тільки після цього ми зможемо їх прийняти.

– Чи буде і надалі активно впроваджуватися електронний облік деревини?

– Як я вже казав, боротьба із незаконним обігом деревини – один із стратегічних напрямів діяльності Держлісагенства, і електронний облік деревини є її невід’ємною складовою, оскільки дає змогу бачити загальну картину по Україні. Є вже дуже багато напрацювань з цього питання і ми сподіваємося, що цьогоріч вдасться запровадити його у багатьох областях.

– Близько половини робіт у лісі виконують приватні підприємства та комерційні структури, послуги яких оплачують лісогосподарські підприємства. Агентство лісових ресурсів продовжуватиме цю практику?

– Практика показує, що коли це робить державне підприємство, собівартість деревини є дуже високою, оскільки працює багато людей та техніки. Це серйозні витрати і тому лісгоспи залучають приватні структури, які мають техніку та відповідний фаховий рівень для проведення робіт у лісі. Звичайно, проводяться відповідні тендерні процедури, тоді приватні структури виконують всі необхідні роботи, а лісгосп забезпечує контроль. Але приватні підприємства повинні ставати більшими, використовувати якіснішу техніку, а ми, у свою чергу, створюватимемо їм сприятливі умови для роботи. Проте 40% лісозаготівельних робіт все-таки залишиться за лісгоспами.

– Чи буде змінюватися через адміністративну реформу прийнята у 2006 році концепція реформування розвитку лісового господарства?

– Основні положення концепції розвитку лісового господарства залишаться без змін, адже заходи в лісовому господарстві планують на 100 років. У нас є проблеми зі шкідниками, пожежами, потрібно створювати нові ліси та розвинуту інфраструктуру лісових доріг. І найближчим часом їх потрібно вирішувати. Всі заходи щодо цього записані в концепції. Тому вона буде удосконалюватися, але основні її напрями в жодному разі змінюватися не будуть.

– Вікторе Миколайовичу, як ви можете прокоментувати інформацію про підготтовку законопроекту, за яким обласні управління лісового і мисливського господарства переходять у підпорядкування губернаторам областей?

– Справа в тому, що аграрні ліси вже були у підпорядкуванні губернаторів і місцевої влади. Бачимо, що з цього вийшло, які серйозні проблеми є в агролісах. За останні 15 років середній запас деревини в лісах Держлісагенства зріс з 170 до 229 кубометрів на гектар. В лісах Мінагрополітики цей показник зараз ледве сягає 120 кубометрів на гектар. Виконати функцію управління державними лісами в областях, на жаль, не зможуть. І ми ніколи не зможемо розвивати серйозний деревообробний бізнес, до нас не прийдуть серйозні компанії. Чому? Бо інтереси цих підприємств не обмежуються однією областю. Якщо будувати сучасне потужне переробне виробництво з новітніми технологіями, то потрібно, щоб ця компанія мала змогу купувати деревину, як мінімум, у трьох областях.

Зараз ми вивозимо пиловник хвойний у круглому вигляді в Туреччину і Китай. А три великі компанії хочуть побудувати в Україні три потужні підприємства, які перероблятимуть по 500 тис. м3 деревини на рік. І для цього потрібно, щоб кілька областей постачало туди деревину. Ці підприємства купуватимуть деревину на аукціонах на ринкових засадах, але якщо кожна область почне диктувати свої ціни, свої умови, то ніколи в Україні сучасної переробки не буде. Це по-перше.

А по-друге, серйозні кліматичні катаклізми у нашій країні продовжуватимуться. Якщо пам’ятаєте, у 2007 році у Херсоні горіло 7,5 тис. га і якщо б тоді всі 24 області країни не надали по 200 осіб зі своєю технікою, то ця пожежа була б не на 7,5 тис. га, а 50–70 тис. га і постраждали б люди. Власними силами Херсонська область не могла протистояти такій пожежі, тільки разом ми змогли її подолати. На ліквідації цієї пожежі працювало 2,5 тис. лісівників з усієї України і за 4 місяці ми оперативно ліквідували наслідки пожежі. Якщо б цього не зробили, то на згарищі з’явилися б шкідники, які б перекинулися на здоровий ліс і попросту його б з’їли. Цей приклад показує, що система, яка діє в Україні та Білорусі, ефективна. В нас постійно в галузі зростає реалізація, заробітна плата, площа лісів, ми даємо дохід в бюджет. Якщо б цього не було, тоді систему потрібно міняти. Наразі вона працює ефективно, тому шукати щось краще не потрібно. А отже, і обласні управління лісового господарства не доцільно підпорядковувати місцевій владі.

– Багато лісових господарств займаються власною переробкою. Що з нею буде?

– Після розпаду СРСР багато деревообробних комбінатів закрили, практики експорту деревини ще не було, і тому лісгоспи були змушені займатися переробкою деревини. Потім почав розвиватися приватний бізнес, який працює в переробці набагато краще й ефективніше. В Україні є підприємства, які виробляють фанеру, ДВП, в Коростені запрацює виробництво МDF. Нам ще залишається побудувати три потужні підприємства для переробки хвойного пиловника. У Вінниці вже працює компанія, яка переробляє твердолистяну деревину і робить з неї готову продукцію. Тому з часом власна переробка деревини у лісгоспах припиниться сама по собі.

– У листопаді 2010 року була створена «Українська спеціалізована лісова біржа». Є багато нарікань, що надання їй права на торгівлю необробленими лісоматеріалами суперечить чинному законодавству і вона сприятиме монополізації ринку необроблених лісоматеріалів.

– Справді, деревообробники вважають, що відбувається монополізація ринку, оскільки це єдина структура, через яку реалізовуватиметься деревина. Але хочу їх заспокоїти: не буде однієї біржі в Україні. Ми ще у 2007 році щокварталу проводили аукціони. В кожному регіоні є своя біржа і там будуть проводити торги, де можуть взяти участь місцеві підприємці. А щодо великих компаній, які закуповують більше 5 тис. м3 деревини на квартал, то для них створюють спеціалізовані торги в Києві, де вони зможуть купувати ту сировину, яка їм необхідна для виробництва фанери та плит.

– А що робитиме агентство, якщо вітчизняні деревообробники не зможуть купувати деревину за цінами, які є зараз на ринку? Чи будуть встановлювати пільгові ціни?

– Усі хочуть, щоб в Україні було більше лісів, сучасні лісові дороги, більше звірини у лісах. Як це зможе зробити лісове господарство, якщо продаватиме деревину за пільговими цінами? Це шлях в нікуди. Ми можемо продавати деревину за пільговими цінами тільки за умови дотацій від держави. Якщо деревообробники не платитимуть ринкової ціни за ліс, то лісові підприємства недоотримають прибуток і не зможуть охороняти ліси від незаконних рубок, будувати лісові дороги, створювати нові ліси та доглядати за ними. Як наслідок, ми отримаємо дуже серйозні проблеми у лісовому господарстві і екології країни і, в кінцевому результаті, самі ж деревообробники не зможуть купити деревину в потрібних обсягах. Розвинена інфраструктура, більша площа лісів дасть нам змогу заготовити більше стиглої деревини, до якої зараз немає доступу. Моя думка така, що деревообробники повинні направити усі свої сили на модернізацію своїх підприємств, для того, щоб собівартість деревини в виробах складала не більше 20%.

Ціна на деревину для закордонних компаній в 2,5 рази вища, ніж на внутрішньому ринку. Але вони не лише купують у нас технологічну сировину, виготовляють продукцію, а й знову привозять її в Україну, продають і мають на цьому прибуток. Це свідчить, що за кордоном компанії постійно модернізують свої підприємства, вкладають гроші в енергозбереження, нове обладнання, сучасні технології. Тому вартість деревини немає для них вирішального значення. А наші підприємці завдяки дешевій деревині розраховують отримати прибуток. І це шлях без майбутнього.

Свого часу Україна купувала газ за 50 $/м3 і всі думали, що так буде завжди. І металургійні підприємства, які не провели модернізації енергозбережних технологій, з подорожчанням газу опинилися у дуже скрутному становищі. Тому зараз великим деревообробним підприємствам потрібно швидко перебудовуватися, брати кредити, залучати нові інвестиції у власне підприємство, модернізовувати виробництво. І тоді вони зможуть купувати деревину за ринковими цінами. Коли одна компанія купує деревину за 100 грн, а інша – за 200 грн, це неякісна конкуренція, але коли всі умови для всіх однакові, ті, хто вкладає кошти в своє виробництво, мають змогу купити деревину, виробляти продукцію й отримувати прибуток, ті, хто цього не робить, рано чи пізно збанкрутують. Але тримати їх за рахунок недоотримання прибутку державними підприємствами, які вкладають кошти в розвиток лісового господарства України, я вважаю, це не державницька політика зі сторони деревообробників.

«Лісівник України», додаток до газети «Деревообробник» №4 (262) 15-28 лютого 2011 р.

www.dklg.kmu.gov.ua