25/02/2011
0Уже календарна зима прощально змахнула крильми. Озонно дихає небо… Це тішить.
— Як багато різних пташок у садку поруч нашого житла, — зауважила моя доня.
— Бо зима була легкою, — відповідаю їй.
… Десь на початку грудня на примерзлі грона калини впала зграйка омелюхів. Вони прилинули в передгір’я Карпат з північних просторів сусідньої держави. Та за декілька днів зникли. Куди полетіли? Десь південніше чи вернулися в Росію?
Весна на порозі, а калина і досі горить. Бо наші карпатські чи, може, і сусідські червоногруді снігурі не змогли повністю «обмолотити» рясні кетяги. У скипень і сніговінь вони зранку та надвечір навідувалися сюди постійно. Молодших можна було розрізнити від старших з рудувато-цегляних плям на грудях. Завжди, коли перелічував цих пташок, чітко зазначалось, що і взимку прилітають вони в місто парами: порівну було самців і самок.
Ну, а рідні українські синиці — велика, чубата, гаїчка, блакитна і навіть довгохвоста перезимували з мінімальними втратами, бо не лише крутилися біля дятлів, що підліковували старі стовбури, а й смакували насінням соняшнику, вівса, навіть крихти білого хліба навчилися їсти. Та й шматочки свіжого сала їм вивішували на балконах ревні природолюби. Тому влітку буде кому розмножуватися в наших садах та гаях.
Що здивувало?! Зграйки зябликів. Вперше бачу протягом усієї зими на Прикарпатті їх у такій великій кількості. В попередні роки цих барвистих пташок помічав переважно напровесні, бо регулярно зимують на півдні і на нашому Закарпатті. А тепер… Глобальне потепління внесло корективи і в їхній спосіб життя. Птахам-синантропам не хочеться далеко відлітати з давно обжитих місць.
Чорних дроздів бачив у дворі в дні січневих похолодань. За містом у чагарнику зимували, де вистачало їм кормів. Поменшало їх близьких родичів – крапчастих дроздів. Серед дрібних зимуючих удома пернатих — поодинокі звичайні вівсянки. Ще десять років тому цілі їх зграйки виблискували золотом серед пташиного розмаїття біля наших осель.
Не бракує щиглів, бо тепер на полях сухостійних бур’янів – хоч косою коси. Їх насіння рятує цих барвистих невеличких красенів від голоду в морозно-засніжені місяці.
Добре перезимували домашні й польові горобці. Хоч західноукраїнські орнітологи стривожені скороченням їх чисельності у зв’язку з розширенням урбанізації, але є ще «оази», де цвірінькотливих – цілі колонії.
Нещодавно, будучи у рідному Долішньому Лужку на Дрогобиччині, на черешеньці помітив «рясне гроно» горобців, що почали творити рапсодію весні. Хором. Як дзвеніли їхні голосочки!
— Та вони курям не дають нормально поснідати. Спритно зернята поперед них вихапують, — стурбовано мовив брат.
— Бережи їх! Улітку вони врятують твій сад від шкідливих комах і жуків, бо потомство вигодовують їхнім «м’ясцем». А виводяться двічі за літо, — застеріг я досвідченого педагога.
Під деревами аличі в заморозь можна помітити костогризів, де вони розлущують кісточки. Пара, яка тут постійно харчується, вперто відганяє зі своєї території інших єдинокровних братів.
Граків на Західній Україні – розкішні колонії. Ці корисні чорнокрилі вже в березні у міських парках і скверах на деревах намощують десятки гнізд. Уподобали собі міста і сірі ворони, де їх у холоднечу можна побачити серед напівдиких «перонських» безпорідних голубів, яким допомагають доїдати все, що насипали їм міські жителі.
Круки хоч і не належать до синантропів, та навідуються в студінь у міста. Ось їх дві пари знижують лютневий шлюбний літ – і стрімко падають на територію великого заводу, де лунає гул верстатів і скрегіт металу.
— Падаль уздріли, — каже мій сусід, що непогано знається на птахах.
Так воно й було. Десь через півгодини замурзані кров’ю круки знову піднялися в небо і взяли курс на Карпати.
— А що роблять на Прикарпатті в час льодоставу сірі чаплі? – чую голос знайомого журналіста.
— Зимують, Василю! Як і багато лебедів-шипунів, диких качок, бо відчувають, що можуть дати собі раду вдома. Не без допомоги людей.
«Наймужніші» перелітні пернаті останніми роками стають осілими або кочуючими. Чужина їх уже не вабить.
Світ птахів – цікавий світ. Легше вивчати їхні «характери» взимку, коли вони – поруч людини.
P.S. На початку другої декади лютого, коли вдарили сильні морози, омелюхи знову з’явилися у Старому Самборі. Звідки прилетіли? Невже з Півночі? Чи втекли з південніших країв, де 12 лютого зимова негода наробила багато лиха?
Фото Ігоря ТАБІНСЬКОГО
