18/02/2011
0Усім нашим громадянам, яким доводиться перетинати Західний кордон, одразу ж впадає в око величезна кількість дичини, яку видно буквально з вікна автомобіля. Обабіч шосе походжають фазани, сидять зайці, а трохи далі — стада оленів, косуль і ланей. Тут же височіють мисливські вишки та годівниці. Дивина… І це при тому, що там практично нема, за невеликим винятком, заповідних у нашому розумінні, тобто повністю закритих для людей природних резерватів.
А секрет такого тваринного розмаїття за кордоном вже давно розкрили: опікуються дичиною в основному мисливці, адже для прихильника Діани нема важливішої справи, аніж збереження й примноження дичини, бо ж якщо не буде звірини — не стане й самого мисливця!
Шлях до усвідомлення цієї простої істини в різних країнах був різним. Скажімо, в Африці в минулому столітті дехто скористався огульною забороною полювання, що призвело до прямо протилежних очікуваним наслідкам. Популяції диких тварин, перед цим наполовину знищені браконьєрами, почали згодом деградувати через перенаселення та хвороби без науково-обґрунтованого цілеспрямованого селекційного відстрілу мисливцями та належного фінансового забезпечення з боку держави для біотехнічних та охоронних заходів. Від такої практики в більшості країн чорного континенту змушені були відмовитися, і тепер, завдяки грошам білих мисливців і розвитку культурного ловецтва, там відновлено природну рівновагу, і чисельність звірини сягнула оптимальної кількості й утримується на цьому рівні. Чималу вигоду від законних полювань мають також аборигени, бо ж м’ясо добутої дичини безкоштовно роздають місцевим племенам, школам і лікарням. Виручені ж за ліцензії гроші становлять чималий відсоток державного бюджету, частину з них також скеровують на охорону, примноження та розселення дичини в ті краї, де їх ще не досить.
Не оминули катастрофічні наслідки для дикої природи заборони полювання й Канади. На догоду організаціям «захисників тварин» і противників ловів там узяли й заборонили відстрілювати бобрів. Уже через кілька років там сталася справжня екологічна катастрофа. Бобри розплодилися настільки, що їхні греблі з розливами практично паралізували транспортне сполучення країни, почали затоплювати величезні лісові простори та сільськогосподарські угіддя. Згодом заборону полювання зняли, і тепер там планово полюють цього звіра ледь не цілорічно.
У нас таке відбувається, здебільшого, через екологічну необізнаність, а інколи, щоправда, й з метою заробити на цьому ореол непримиренного «захисника» природи. Наші можновладці та пересічні громадяни, здебільшого, не відають, чим відрізняється мисливець від браконьєра навіть попри те, що ці люди з рушницями є одвічними ворогами один одного, й їхні цілі прямо протилежні. Здається, не важко усвідомити, що браконьєр, на відміну від мисливця, винищувач усього живого, який на догоду своїм інстинктам винищує до ноги всю дичину, що потрапляє йому на мушку. Справжній же мисливець бере лише невелику частку від вирощеної ним дичини і дбає про збереження й примноження її поголів’я. Але, як свідчить дійсність, Україна йде нині шляхом помилок і огульних заборон саме культурного полювання, незважаючи на всесвітній досвід і те, що для трьохсот тисяч українців законні лови не просто відпочинок, а стиль життя.
Узяти бодай той галас, який підняли псевдозахисники природи довкола нещодавно внесеного групою депутатів Верховної Ради від БЮТ і Партії регіонів законопроекту, яким пропонують дозволити полювання на частині заповідних територій, тобто у зонах антропогенних ландшафтів, які, як правило, межують із населеними пунктами. Законопроект, зареєстрований під номером 7421, має назву “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” щодо зони антропогенних ландшафтів”.
Цей законопроект перебував на розгляді Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, який виніс рекомендацію Верховній Раді відхилити його прийняття у першому ж читанні.
Чи не найбільшим глашатаєм непримиренних борців за заборони ловів в Україні виступає Володимир Борейко — директор Київського еколого-культурного центру. Зокрема, основним аргументом він називає те, що за роки незалежності України до 70% дичини, нібито, вибили мисливці! Якщо ж взяти серйозні документи, як, наприклад, відповідна звітність Держкомстату, цифри якої перевірені на достовірність екологічною інспекцією, то побачимо, що, згідно з даними точного наукового обліку, з 1990 по 2009 роки популяція хутрових звірів в Україні збільшилася з 2 млн 134, 2 тис. голів до 2 млн 245, 6 тис., пернатої дичини — з 5 млн 98 тис. до 10 млн 15,2 тис., а копитних зменшилося лише з 254, 6 до 232, 2 тисячі, голів (парадоксально, але не останню роль у незначному зменшенні популяцій копитних відіграло збільшення в Україні саме заповідників, які не мають достатньо коштів на боротьбу з браконьєрством!) Ці дані з щорічного обліку дичини, це серйозні документи державних органів, які не раз перевірені на достовірність багатьма контролюючими органами.
«Захисники» природи нині доволі вміло дотримуються основного принципу пропаганди своїх ідей: одні факти вони навмисне афішують, натомість інші замовчують. Взяти хоча б ситуацію зі зубром, у зменшенні чисельності якого знову звинувачують мисливців. При цьому чомусь не звертають увагу на висновки зоологів, які свідчать про те, що популяція зубрів в Україні просто деградувала через те, що стада були локалізовані на окремих територіях і не мали притоку “свіжої крові”. Ще трохи, і вони просто виздихали б через близькоспоріднене схрещування і, як наслідок, нежиттєздатне потомство. Ця ситуація дуже добре проглядається на прикладі Національного парку «Сколівські Бескиди», де основні втрати зубрового племені, не враховуючи поодиноких випадків браконьєрства, були зумовлені саме цими причинами. Показовим у плані відродження зубрового покоління є те, що справою завезення зубрів із-за кордону нині опікується саме Управління лісового та мисливського господарства.
Обманом громадськості є заяви «захисників» природи про, нібито, необхідну охорону вовка та зменшення популяції лисиць. І це робиться в той час, коли у ЗМІ постійно з’являються повідомлення про збільшення вовчого тероризму та зростаючу небезпеку поширення скажених лисиць, особливо на півдні України та Закарпатті.
Мисливці вважають, що згодом ситуація може дійти й до повного абсурду, і, не виключено, таким же чином ці «охоронці» природи завтра візьмуться за комунальників, які, вивозячи сміття вночі, не дають розкошувати щурам і тарганам.
Нема жодної гарантії, що культурні українські мисливці вже невдовзі матимуть змогу хіба що їздити на лови до сусідньої Білорусі, а ті, у кого не вистачить грошей, поповнять ряди браконьєрської братії.
Коментарі:
Голова Львівського обласного товариства мисливців і рибалок «Лісівник» Василь Олійник: «Єдиним застереженням у цьому плані є необхідність посиленого контролю за веденням мисливського господарства в заповідниках із боку держави, щоб не було зловживань. А загалом же давно пора дозволити справжнім мисливцям взяти під свою опіку заповідні території, адже за великим рахунком нікому іншому нема діла до збереження й примноження розмаїття місцевої фауни. У держави, як завжди, нема грошей, галасливі «зелені» люблять природу лише на словах, а реальні кроки роблять лише мисливські товариства. У ведення ловецького господарства вкладають реальні кошти мисливців, які, окрім того, ще й власною трудоучастю будують біотехнічні споруди, заготовляють корм та борються з браконьєрством.
Громадський екологічний інспектор Львівської області Роман Депа: «Перед тим, як прийняти поправку щодо мисливства в заповідниках, варто внести відповідні зміни до законодавства щодо посилення покарання браконьєрів, бо ж є приказка: „У родині не без виродка”, і серед мисливського гурту все-таки знайдеться паршива вівця, що може перейти межу, за якою починається браконьєрка. Нинішні нові стотисячні штрафи та кримінальна відповідальність за серйозні порушення правил полювання — доволі дієвий інструмент покарання, але цього не достатньо. Варто взяти приклад щодо цього зі сусідньої Польщі: там назавжди позбавляють полювати права того, кого бодай раз застукали на браконьєрстві”.
