11/02/2011
0Сьогодні у волинському лісі господарюють декілька користувачів: Волинське обласне управління лісового і мисливського господарства (ВОУЛМГ), «Волиньагроліс» Міністерства агропромислового розвитку, ліс Міноборони і навіть ліс ВАТ «Волинський рибгосп», хоч останнього вже немає. При цьому впевнено можна стверджувати, що третина лісових масивів області не мають справжнього господаря
ХТО СТАНЕ ГОСПОДАРЕМ «КОЛГОСПНИХ» ЛІСІВ?
В Україні вже давно постала резонна проблема: хто наведе порядок з власністю державного лісу і його користувачами, адже його третина перебуває в користуванні більш ніж 50 відомств і організацій різних форм власності зі специфічними умовами господарювання? Відсутність певних пріоритетів поділу бюджетних коштів у фінансуванні такої кількості суб'єктів призводить до їх розпилення, неефективного використання і, в цілому, заважає ефективно вести лісове господарство. Результати численних перевірок свідчать, що в абсолютній більшості суб'єктів, які не належать до структури Держкомлісу, відсутні необхідні засоби на утримання лісу в належному стані і його збереження. Про якусь розробку планів господарювання, проведення санітарно-оздоровчих засобів фауни і облік там навіть не йде мова.
Про долю таких лісів вкотре йшлося на недавній нараді у ВОУЛМГ. Співдоповідач – заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк – детально зупинився на тих проблемах, які свідчать, що впродовж багатьох років на Волині близько 200 тисяч гектарів лісу не мають юридичного господаря, а міжгосподарські і так звані комунальні лісгоспи не мають постійних користувачів і не мають першочергового права на користування землями, які належать державі. Постанова Кабінету Міністрів України від 2007 року «Про передачу комунальних лісів Державному комітету лісового господарства України» не виконується вже протягом чотирьох років, отож обласний керівник пропонує перевести, нарешті, їх у сферу користування ВОУЛМГ.
– У лісах, які колись належали колгоспам, відбуваються, м'яко кажучи, неконтрольовані процеси. Особливо там, де ліс зарахований до земель запасу, а це близько 200 тисяч гектарів. Цей ліс сьогодні без господаря і без догляду, – резюмував Віталій Карпюк.
Міжгосподарські лісгоспи були створені 45 років тому. У зв'язку з реформуванням аграрного сектора економіки України земля, яка рахувалась в користуванні колгоспів, поділена між селянами, а земельні ділянки лісового фонду паюванню не підлягають. Тому рішенням обласної ради №13 від 18 серпня 2000 року міжгосподарським лісгоспам і окремим колективним сільськогосподарським формуванням був запропонований дозвіл на виготовлення проектів відведення земель лісового фонду з оформленням в користування на правах оренди терміном на три роки. Щоправда, документально ці операції не були підтверджені, тому згадані землі потрапили в розряд земель запасу.
– Увесь ліс належить державі, а користувачі різні, тому його треба зібрати під один дах і його користувачем повинне стати обласне управління лісового і мисливського господарства. Крім цього, в його користування повинні увійти землі із самосівом лісу, які багато років не обробляються. В області таких, за різними даними, налічується від 6 до 10 тисяч гектарів, – сказав Віталій Карпюк.
КОМУ – ПНІ, А КОМУ – СТОВБУРИ
Прийнято вважати, що крадіжка і протизаконний обіг деревини – це коли «чорні» лісоруби без дозволу заїжджають в ліс, рубають дерева і продають їх. Але, як виявляється, основне казнокрадство відбувається не під покровом лісу. Велика частина тіньових доходів цього «бізнесу» прилипає до рук чисельних посередників, а також осідає на рахунках напівзакритих, а то й зовсім підпільних фірм, через які проходить крадіжка лісу. Незаконні рубки – це лише перший крок в кримінальному обігу деревини, яка складається з кількох етапів: заготівлі деревини безпосередньо в лісовому масиві, транспортування з використанням фальшивих документів і збут з допомогою таких же документів. Свист бензопили і глухі удари сокири приносять казкові доходи. З неофіційних даних, «рентабельність» краденого лісу становить 400-500%!
Наведу деякі цифри з журналістського розслідування. Станом на 1 січня 2011 року в області налічується 744 рамних і стрічкових пилорами. За неофіційними даними, на приватних пилорамах області працюють до 10 тисяч волинських громадян. Це здорові люди, позаяк праця на такому об'єкті відноситься до важкої. Вони отримують зарплатню в «конвертах», а що від цього має держава, сказати важко. Вони, ці пилорами, міцно обліпили лісові райони області, як морські черепашки назавжди обліплюють старе океанське судно. Ще у 2007 році їх було 532. Арифметична прогресія!
Донедавна пальму першості за кількістю приватних пилорам тримав Олеський район Житомирської області (126 рамних і стрічкових пилорам), та кілька років тому її довелось «передати» Камінь-Каширському району: тут їх працює 162 і розвитку цього промислу ніщо і ніхто не заважає. У селі Стобихівка цього району їх зареєстровано 25 на 237 сільських дворів, у селі Залізниця Любешівського району – 35 – тут крадіжки лісу поставлені на промислову основу, у селищі Цумань – 20! За високими парканами цих «підприємств» процвітає «спеціалізація», як стверджують спеціалісти, виключно на краденій деревині. Міліціонер туди не зайде – потрібен ордер суду. Суд ордера не видасть – коло замикається.
Лісові комплекси цих районів є ведучими роботодавцями для жителів поліських сіл і вносять суттєвий внесок в бюджет району. ВОУЛМГ у 2010 році сплатило лише до Пенсійного фонду держави 42 мільйони гривень. А що, скільки і в чию скарбницю чи кишеню вносять ці «переробники» деревини, дізнатись автору не вдалось. 20 серп ня 2008 року на черговому засіданні РНБО України тодішній президент України Віктор Ющенко дав доручення Генеральній прокуратурі України припинити роботу підпільних пилорам. Своє рішення він мотивував тим, що в одній з областей, яка постраждала від повені, їх нараховується близько 1300! Все було «виконано» з точністю до навпаки: сьогодні ця область має вже 1900 таких «підприємств».
При цьому крадеться державний ресурс – наш з вами. А держбюджет при такому «господарюванні» ще й сплачує економічні і екологічні збитки! З цього приводу колишній голова Чернівецької ОДА колись промовив таку фразу: «Найпочеснішим видом транспорту в області є лісовоз: ні одну іншу машину не супроводжує такий великий міліцейський ескорт…». Функцію такого «супроводу» нерідко виконує і волинська міліція.
Варто сказати, що головний користувач лісу в області – ВОУЛМГ – створює лісу в 1,3 раза більше, ніж рубає. Згідно з програмою «Ліси України», лісистість області до 2020 року повинна бути доведена до 36%. Це стверджує про те, що Волинь повинна за порівняно короткий термін додатково створити ще 56 тисяч гектарів лісів. «Таке завдання нам під силу, – зазначає начальник лісового відомства області Богдан Колісник, – адже область лише у 1956 році висадила понад 15 тисяч гектарів молодих лісів». А взагалі у володіннях головного користувача на Волині створено 250 тисяч гектарів рукотворного лісу, чим не може похвалитися жодна область України.
ДЕЯКІ ТОНКОЩІ «ЕКСПОРТУ» ЛІСУ
Прикладом того, як заробляють на деревині, може служити одне з ковельських малих підприємств – МП «ПМК». Абревіатура його ні про що не говорить читачу. Лише відомо, що його власниками є колишній головний екологічний інспектор Волинської області Олег Кіндер разом зі своїм братом. А ще Олег Кіндер, як колишній депутат обласної ради п'ятого скликання, очолював її екологічну комісію.
Отже, як стверджують документи, брати є експортерами заготовок з деревини. Сировиною для виробництва пиломатеріалів для них слугують нібито зелені насадження тополі обабіч доріг населених пунктів, а офіційними постачальниками є Ковельське ДЕУ, ДП «Волинський облавтодор», комунальне господарство Ковельської міськради, Ковельське лісогосподарське товариство «Тур». У 2009 році МП «ПМК» переробило 1871 кубічний метр деревини тополі, берези та сосни і реалізувало на експорт 967 кубометрів пиломатеріалів. За 8 місяців 2010 року відповідно перероблено 1203 і відправлено на експорт 641 кубометр. Середня вартість деревини в 2009 році становила для братів-підприємців усього 96 гривень за метр кубічний, а в 2010 році – 77 гри вень.
Позаяк усе пізнається в порівнянні, то середня вартість такої ж одиниці пиломатеріалів на експорт у 2009 році становила 70 євро, а у 2010-му – 74 євро. Щоб ще більше просвітити нашого читача, мушу втомлювати його цифрами: мінімальна державна ціна пиломатеріалів – 250 гривень за метр кубічний. Якщо хтось скаже, що автор займається підрахунком грошей в чужій кишені, то смію заперечити – це гроші сільських громад Ковельського району. Це, так би мовити, теоретично, а практично – розумієте, чиї.
Як відзначив на нараді лісівників області Віталій Карпюк, Ковельський район побиває усі рекорди по кількості так званих експортерів деревини і виробів з неї. Їх налічується аж 118 і вивезли вони у 2010 році за межі України 59,2 тисячі кубів пиломатеріалів! Нехай читач уявить собі залізничний потяг довжиною з півтори тисячі вагонів. А 320 експортерів області вивезли за кордон у 2010 році 123 тисячі м куб. пиломатеріалів. Характерно, що експортують ті, хто не є виробником продукції. Це нагадує ситуацію, якби головний лісокористувач області експортував у Тулу самовари, яких він не виробляє.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Нещодавно обласна державна адміністрація з ініціативи заступника її голови Віталія Карпюка видала розпорядження «Про забезпечення контролю за експортом деревини», в якому відповідно до статей 6, 13, 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» з метою забезпечення контролю за експортом лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів, а також надходжень до державного бюджету, головному лісовому відомству області заборонена видача сертифікатів для здійснення експортних операцій суб'єктам підприємницької діяльності, в яких відсутні лісопереробні підприємства. Таке розпорядження – останній інструмент, з допомогою якого влада Волині намагається реально регулювати правопорушення в лісовій галузі.
Ліс перестане дивувати нас своїм шепотом і таємничістю, даючи усім життя на планеті, якщо не приборкати лісових злодіїв і не захистити цю галузь зі сторони держави. Розповідають, що продавати за кордон пиломатеріали волинського дуба і сосни вигідніше, ніж мити золото. Ось і повертається український ліс до нас з Польщі, Італії, Австрії, тільки вже у вигляді розкішних меблів і за ціною, помноженою на 20-30. То ж недаремно в «пилорамних» селах Волинського Полісся ростуть палаци, які нагадують дачі керівників невеликих соціалістичних держав недалекого минулого.
А де ж прокуратура і так звані правоохоронці? – питав я у голів сільських рад і керівників «лісових» районів. Щоб за крадіжку лісу потрапити за решітку, треба красти вагонами, – так трактує ККУ. В судах обчислюються збитки по фактичній вартості вкраденої деревини, виходячи з кількості пнів, залишених після порубки, які становлять копійки порівняно з тими збитками, які були нанесені лісу.
Ось як популярно пояснив суть цієї правової колізії один «лісовий підприємець»: якщо ти вкрав до 40 кубів дуба, то тебе просто пожурять і справа закінчиться символічним штрафом. Якщо понад 40 кубів, то може бути кримінал. Ось така градація «відповідальності» в ККУ для крадіїв лісу. Тому переважно й крадуть по 5-10 кубів. Злодії – вони люди досвідчені…
Часта зміна голів колишнього Комітету лісового і мисливського господарства України і політика «прилаштування» цього відомства до різних міністерств, зіштовхуючись з реальністю, не завжди витримує екзамен на міцність з крадіями. Реформа лісового господарства, орієнтована на пріоритет поточної комерційної вигоди, а не правового захисту лісу, створила механізми, які не забезпечують необхідний рівень його охорони. То ж чи не провести спеціалізований лісовий конгрес чи саміт з участю перших осіб держави, прокурорів, суддів усіх інстанцій і всіх інших, причетних до галузі, які ось так байдуже ставляться до долі лісу? І не десь у кришталевому палаці, а на пнях вкраденого лісу.
