09/02/2011
0Кореспондент «Високого Замку» цікавився, за наявності яких фінансових статків жителі гірського району вважають себе заможними.
Люблю їздити у відрядження на Старосамбірщину, особливо в гори. Чудові краєвиди, свіже повітря, а й повертатися звідти не хочеться. Та не перестаю дивуватися, як і за що живуть у бідних селах люди. Довкола ні підприємств, ні фермерських господарств – рук нема до чого докласти. А люди ж якось живуть, за газ-світло платять…
Баба Марія – типова жителька гірського села. Каже, що не бідує, бо разом з чоловіком мають більш як півтори тисячі гривень пенсії, цими грошима діляться ще й з дітьми. Мають корову – благо є де пасти і накосити сіна. Мають порося і майже 70 арів городу, яблуневий сад. Продуктами себе забезпечують – капуста, морква, буряки, цибуля – вистачає всього і для себе, і для дітей, які у містах живуть і час од часу приїжджають. З одягом найпростіше. Нове і гарне вбрання баба Марія тримає собі та чоловікові лише до церкви, а інше необхідне купують на секонд-хенді. І от з такими статками вважає, що її сім’я, за селянськими мірками, є заможною. Відпочивають, каже жінка, лише тоді, коли час од часу в лікарню лягають. Але тоді уся хатня робота падає на одні руки. Тому довго у шпиталі не затримуються.
Звідки ще беруть гроші горяни? Наприклад, можна вкрасти якусь деревину у лісі і переробити її на пилорамі, яких у районі багато, та продати. Це незаконно, але, як сказав мені селянин з бензопилою у руках, наші діди з лісу жили, і ми мусимо так само жити. Колись був файний зимовий бізнес на новорічних ялинках, але тепер, кажуть, невигідно, бо упіймають – штрафу більше, ніж заробітку. Влітку горяни часті гості у лісах: гриби збирають – і свіжі на ринок, або сушать і тоді перед Різдвом продають значно дорожче. Молоко, сир, масло теж везуть на ринки у міста, але особливо на цьому не заробиш. Лісових ягід не збирає тільки останній лінюх. Суниці, малина, чорниця щороку ростуть у ціні. Цікавий вид сільського бізнесу – збирання каміння. Особливо після паводків вода наносить багато каменюк. І хоч збирати їх не рекомендують, бо ті ж каменюки від майбутніх паводків бережуть, але чого не зробиш заради грошей. У деяких селах, сам бачив, ледь не біля кожного обійстя гори каменя. Приїжджають ті, хто хати будує. Дітлахи влітку іншим підприємництвом на річках займаються – збирають невеличкі плоскі камінці, якими модно тепер фундаменти будинків обклеювати, і теж чекають на забудовників.
Голова Старосамбірської районної ради Володимир Горбовий, коментуючи проблеми працевлаштування та доходів горян, сказав, що в усі часи район мав з цим біду. Багато земляків облюбували собі право на залізниці. Це вигідно, бо добу працюють, дві – відпочивають. І гроші чималі є, і вільний час для хатньої роботи. Ті, кому пощастило працевлаштуватися у бюджетній сфері, хоч невеликі зарплати мають, але стабільні. Через численні болячки, нажиті роками, чимало горян виробили собі групи інвалідності – і це теж стабільна грошова інвестиція. Так само, як соціальні допомоги на дітей. Традиційно горяни виїжджали на заробітки чи то у Східну Україну, чи в Росію, і там працювали на будовах, зароблені гроші вкладаючи у свої статки. Останніми десятиріччями заробітчани підкорюють Європу. І ось традиційний вид сільського підприємництва – тваринництво та рільництво – починають поволі забуватися. З одного боку, не дуже економічно вигідно, з другого – старші люди, які добре знаються на цій праці, помирають, а молодь зі сіл виїжджає, тож займатися цим просто нікому. Говорити про якісь райдужні фінансові перспективи у такій ситуації – самих себе обманювати. Хоча навіть в таких умовах горяни, з якими спілкувався на цю тему, бідними себе не вважають. Може, тому, що запити у них невеликі, а може, просто не знають, що вони бідні.
Старосамбірський район
