29/01/2011
0Одного святкового дня, яких у січні було чимало, я хаотично перемикав телеканали. Зацікавила передача на ТВІ, де природоохоронці та екологи жваво обговорювали гострі проблеми довкілля та на конкретних прикладах песимістично прогнозували нерадісне майбутнє флори і фауни України.
Саме з уст гостей студії вперше почув про те, що у Верховній Раді може з’явитися законопроект, який дозволить мисливцям полювати навіть у заповідниках. Виявляється, один із народних обранців підкріпив таку ініціативу «залізними» аргументами. Мовляв, на територіях, які охороняє держава, природна популяція звірів давно вийшла з-під контролю, і тільки люди з рушницями зможуть виправити ситуацію.
Хоча мене ніколи не приваблювало багатокілометрове ходіння полями чи лісами з дубельтівкою, все ж маю деяке уявлення про сучасне мисливство. Зокрема – про ту фанатичну одержимість пристрелити косулю, вепра чи сіроманця, на яку хронічно хворіють чимало відомих державних мужів та політиків. Саме вони часто не зважають на всілякі сезонні чи територіальні заборони, відсутність ліцензії та інші прописані для «рядових» любителів полювання правила. І трагічний випадок з нині покійним Євгеном Кушнарьовим, і мисливські «пригоди» колишнього нардепа Лозинського та його елітних компаньйонів – усе це, як на мене, ланки одного ланцюга вседозволеності і громадянського нігілізму. Заповідник чи мисливські угіддя, сезон полювання чи ні, будень чи свято, не важливо, хто потрапив під приціл, – «ба-бах!» дуплетом у живу мішень. Тепер же усі вони хочуть узаконити своє поки що не ліцензоване право вбивати. Будь- де, будь-кого.
На думку захисників природи, законопроект, про який іде мова, має усі шанси бути успішно проголосованим в українському парламенті, адже найбільше VIP-мисливців є серед депутатів двох найчисельніших фракцій Верховної Ради – Партії регіонів та БЮТ. То навіщо ж відмовляти собі? Навіщо зважати на такі «дрібниці», як застороги екологів про щорічне катастрофічне зменшення дичини на заплавах чи звірів у лісах?
З цього приводу у народі кажуть: «Не дай, Боже, свині роги, бо всю череду поколе». Іншими словами, не можна пустити «людину з рушницею» туди, де вона обов’язково завдасть непоправної шкоди природі. Тим паче тоді, коли заповідних територій в Україні і так мізер – заледве відсоток від загальної географічної площі країни.
Дивлячись телепередачу, так і не зрозумів, чому її учасники раптом заговорили про те, що мисливці, які полюбляють «ходити на вовка», страждають різними статевими розладами. Мовляв, лише можливість підстрелити сильного і хитрого звіра дозволяє їм утвердити себе у житті та забути про проблеми при спілкуванні з протилежною статтю.
Не впевнений, що ці спостереження спеціалістів мають українське коріння, бо насправді у нас найкращими ліками від неповноцінності зазвичай є високий ранг службовця чи мандат слуги народу – така собі ліцензія на відстріл усіх, хто заважає досягти задоволення від безмежної влади. Але це вже тема зовсім іншої розмови.
