У ТАКІЙ БОЧЦІ КАПУСТИ НА ВСЕ СЕЛО ВИСТАЧИТЬ!

Колишній колгоспний будівельник продовжує старовинне ремесло бондарства.

Біля його масничок, бочок і бочечок, цеберок на ринку в Колках, куди виїжджає зі своїм товаром, завжди багато народу. І якщо жіноцтво цікавлять діжки для соління капусти, масниці, то чоловіки прицмокують біля барилець для вина, бочок для саун і парилень, що вміщують до тисячі літрів води. Таких велетенських і майстерно виготовлених ще треба пошукати. Тож і в Луцьку, куди приїхав Сергій Михайлович Соловей зі своїм товаром, відбою не мав від покупців.
Популярність своїх виробів майстер із села Чорниж Маневицького району пояснює тим, що бондарів зараз у селах одиниці. Молодь неохоче займається цим ремеслом, а потреба у дерев'яних ємкостях є. Адже вони надають особливого смаку солінням. Капуста у них – хрустка, а які яблука, помідори! У дерев'яних бочках заквашені овочі й фрукти краще зберігаються, не пліснявіють, бо у деревині є фітонциди, ефірні масла, які й не дають розмножуватись бактеріям. Наші діди-прадіди це розуміли. Та й нинішні господині починають вже повертатися до дерев'яного посуду.
– Особливо росте попит на бочки для саун, черпаки,- розповідав майстер. – Замовляють дерев'яні місткості не лише волиняни, а й люди із Львівщини, Рівненщини, Прибалтики, Росії. Адже приймати водні процедури у них – одне задоволення. До того ж вони мають ще й лікувальний ефект. Коли перший раз налити у дубову бочку гарячу воду, вона червоніє, бо в неї переходять дубильні речовини. У такій міні-сауні добре паритися хворим на радикуліт, іхтіоз, інші хвороби.
Декотрі волиняни замовляють з лікувальною метою ще й дубові ванни. Майстер наловчився і їх робити. Від звичних нам вони відрізняються не лише матеріалами, а й розмірами – трішки довші й ширші. Інакше не стягнеш обручем.
Замовлень зараз багато, то ж бондар уже подумує, чи не пора махнути рукою на хазяйство і зайнятись бондарством. До речі, Соловей не забував про бондарство і тоді, коли працював у колгоспі бригадиром будівельників. У вільний від роботи час залюбки ремонтував старі бочки, діжки, які приносили односельці. І синів, а їх у нього троє, привчав до бондарства, бо ж був переконаний, що, маючи в руках ремесло, завжди зароблять собі на хліб.
– Мої хлопці вміють зробити і бочку, і відро, й інше начиння, – розповідає Сергій Михайлович. – Допомагають мені. Але, бачу, не лежить у них душа до бондарства. Більше техніку люблять. Бондарство – клопітка робота, вимагає великого терпіння.
А ось він полюбив це ремесло з дитинства. Змалечку допомагав батькові, коли той чаклував над деревиною, а з часом і сам почав робити начиння. Перший свій виріб – цебрика – пам'ятає й досі, бо ж намучився з ним добряче.
– Виготовляючи його, допустив помилку,- згадує майстер. – Намазав обруч з обох боків і ніяк не міг набити його на основу. Насаджу, а він вжик – і вже впав. Довелося потім відмивати його і знову набивати.
На все життя запам'яталося відро, яке зробило його інвалідом. Коли стругав дошки, задумався, опустив руку на верстат – і залишився без пучок пальців. Та каліцтво не відбило його від бондарства. До речі, для обробки деревини користується ще дідівською стругівнею, інструментом, якому більше 150 років. Для виготовлення своїх виробів майстер використовує деревину різних порід. Але найбільше любить працювати з дубом. Бочка, виготовлена з нього, слугує людям п'ятдесят і більше років. Правда, не кожен дуб годиться для роботи.
– Сучкуватий, як і молодий, – не підійде, – ділиться секретами майстерності бондар. – Аби виготовити якісний виріб, дерево має бути гладеньким і мати не менше ста років.
Майстер найчастіше сідає за роботу ввечері, а закінчує аж вранці. А перед тим треба вибрати деревину, привезти її, поколоти, підсушити. З колод зробити заготовки, добре висушити. Майстер бідкається, що матеріал нині подорожчав. Через те й вироби недешеві. Особливо великогабаритні. Скажімо, за комплект для сауни, що складається з бочки, відра для води, черпака, сходинок, бондар просить майже чотири тисячі гривень. Але люди платять, бо розуміють, що справді якісні вироби коштують дорого і служать довго.
В останні роки Соловей захопився ще й бджолярством. У селі його знають як гарного пасічника. Хоча має лише дев'ять бджолосімей, зате медом забезпечує всю сім'ю, і з сусідами поділиться.