Проблеми довкiлля. Палити чи не палити?

Президент України нещодавно пiдписав закон про змiни до статтi Адмiнiстративного кодексу України 77 щодо самовiльного випалювання сухої рослинностi та її решткiв. В цiй статтi пiдвищено вiдповiдальнiсть за самовiльне спалювання сухої стернi, залишкiв рослинностi. Суми штрафiв за цi дiї суттєво пiдвищенi – до 170-1190 гривень для приватних та посадових осiб.Проблеми довкiлля. Палити чи не палити?

Г. МАМОНОВ, “Київська правда” 2003.03.27

Президент України нещодавно пiдписав закон про змiни до статтi Адмiнiстративного кодексу України 77 щодо самовiльного випалювання сухої рослинностi та її решткiв. В цiй статтi пiдвищено вiдповiдальнiсть за самовiльне спалювання сухої стернi, залишкiв рослинностi. Суми штрафiв за цi дiї суттєво пiдвищенi – до 170-1190 гривень для приватних та посадових осiб. Цi змiни до Адмiнiстративного кодексу були пiдтриманi переважною бiльшiстю Верховної Ради України.

Ще в минулому роцi обласнi державнi адмiнiстрацiї надсилали до мiсцевих органiв влади листи з вимогою заборони самовiльних пiдпалiв сухих залишкiв рослин i про посилення контролю за недопущенням цього явища. Особливо стурбованi екологiчнi неурядовi органiзацiї спаленням стернi. Адже вогонь дiє безконтрольно, вигоряють лiсосмуги, загоряються стовпи електропередач, лiнiї вiдчуження, межi полiв та шляхiв, – усi мiсця, де зберiгаються багато видiв диких трав’янистих рослин i ховаються представники фауни.

Працiвники мисливського господарства стверджують, що вiд пiдпалiв суттєво зменшується кiлькiсть мисливських звiрiв i птахiв, що мешкають бiля полiв. Наприклад, майже повнiстю зникла цiнна мисливська дичина в Донецькiй областi з причини численних палiв стернi на сiльгоспугiддях. Зменшиться її кiлькiсть з цiєї причини i в нашiй областi. Тому мисливствознавцi виступають проти такої практики при сiльськогосподарськiй дiяльностi.

Прихильники спалювань сухої рослинностi на полях стверджують, що це полегшує наступну обробку грунту, у вогнi знищуються шкiдники рослин, зокрема хлiбнi жужелицi. Попiл спалених рослин, за їх ствердженнями, може бути мiнеральним добривом, i пiдживлює грунт для наступних посiвiв.

Спалення рослинностi на полях дiйсно практикується з давнiх часiв. В стародавньому свiтi це був звичайний метод землеробства. Але ж це примiтивний засiб. Його сьогоднiшнє застосування може бути ознакою деградацiї культури землеробства. При пожежах в степах, на луках, як показали спостереження зоологiв, багато мишовидних гризунiв вiдходить вiд вогню на вцiлiлi дiлянки. Навiть при загибелi бiльшостi мишей, полiвок, їх чисельнiсть швидко поновлюється пiсля припинення пожежi. Вогонь на поверхнi землi руйнує шар гумусу – поживного шару грунту, зокрема, гинуть кориснi мiкроорганiзми у грунтi, бактерiї, що вiдiграють велику роль у мiкробiологiчних процесах i допомагають рослинам засвоювати поживнi речовини. Пожежа, все ж таки, є травма для землi i природи. Приклад тому – залишки вiд вогнищ на мiсцях вiдпочинку серед трави у лiсi, згарища, якi не заростають травою роками, незважаючи на те, що попiл може бути добривом для рослин.

При постiйних палах змiнюється не тiльки структура верхнього шару грунту, зникає шар гумусу, вiдбувається ерозiя i вивiтрення незакрiпленого грунту, а й порушуються умови iснування фауни, руйнується природна рiвновага.

Яскравий приклад цього – великi пустелi i напiвпустелi на Пiвночi Африки, що колись, в давнину, були степами, зарослими травами, чагарниками. Але надмiрний випас худоби i регулярнi випалення трав мiсцевим населенням спричинили до руйнацiї поживного грунту, висихання землi, яка ставала малопридатною не тiльки для землеробства, а й для проживання на нiй людей та тварин.

Тим часом спалення стернi та iншої сухої рослинностi спостерiгається зараз частiше, нiж в минулi роки. Слiди пiдпалiв на значних дiлянках бiля дорiг, на околицях Києва. I чим далi вiд мiста, тим вони частiшi. Бiологи й мисливствознавцi вважають, що пiдпали рослинностi лише на дуже обмежених дiлянках за обов’язкового збереження лiсосмуг, меж полiв, лiнiй вiдчуження вiд тих мiсць, де iснує корисна дика фауна i флора. При цьому повинен бути контроль за вогнем. А чи завжди вiн є?

Новi адмiнiстративнi заходи, бiльшi штрафи, суворi заборони органiв влади, звичайно, справлятимуть стримуючий вплив на палiїв. Але ж постiйно контролювати вiддаленi поля, охороняти їх вiд пiдпалiв фактично нiкому i важко. Тiльки самi господарi можуть берегти свою землю, розумно на нiй хазяйнувати. Отже, всiм нам треба серйозно ставитися до цього давнього питання: “Палити чи не палити?” I господарники, i любителi природи (в тому числi й мисливцi) кожен випадок самовiльного пiдпалу мають сприймати як сигнал привоги.

“Київська правда” 2003.03.27