Оберіг для кожного дому

Їдучи до зимового лісу, сподівався побачити незаймане сніговисько та спляче царство дерев. Взимку рідко хто наважується на подорож лісовими заметами. А тут застав цілий кортеж автівок, біля лісничівки на господарів лісу чекало зо два десятки поважних чоловіків. Виявилося, у цьому лісовому масиві, який ще називають Ляхівською дачею, знаходиться один із найкращих на Волині лісорозсадників, де вирощують новорічні ялинки. І увесь цей люд – покупці лісових красунь. Хтось приїхав по ялинку для школи, хтось – для дитячого садочка, дехто – для власної оселі… По правді кажучи, я дещо розгубився. Це не пройшло повз увагу лісокультурниць Тетяни Марчук та Марії Студинської.

– Запрошуємо вас на лісовий чай! – посміхнулася Тетяна Іванівна, щоб зняти напругу. – Не відмовляйтесь. Такого більше ніде нема. Ми заварюємо його на цілющому зіллі та помічних плодах трилісся. Вони тут мають особливу силу.

Чай подивував своїм ароматом та незвичним смаком. Лікувальні зела й плоди шипшини лісокультурниці збирали з трьох місцевих лісів, які тут називають чомусь дачами – Павлівською, Завидівською і Ляхівською. Я майже одразу відчув цілющу силу чаю, а головне з’явилась та благодатна атмосфера, що сприяє розмові. Я дізнався, що Тетяна Марчук – авторитетна, заслужена, усіма шанована людина. Цьогоріч із Днем лісівника її особисто привітав сам очільник українського уряду прем’єр-міністр Микола Азаров. Було це у Києві, де Тетяна Іванівна ще з трьома лісівниками представляла Волинь. Марія Студинська – хоч і вважається у силу штатного розпису сезонним працівником, при першій потребі – на робочому місці. Обоє закохані у своє зелене господарство. Тут росте близько трьох мільйонів сіянців та саджанців різних важливих для лісівництва деревних та чагарникових порід, декоративних насаджень. Рівненькими рядочками на сніговищі вишукувались ще рудолисті дубки, зелені ялинки та модрина, самшит, туя, ялівець… Неозброєним оком видно, що лісові культури мають гарних доглядальників, тому й ростуть як на дріжджах. Очолює Павлівське лісництво, якому підпорядкований лісорозсадник, молодий і енергійний лісничий Микола Єдинак. Він родом із сусіднього Завидова, розпочав свій трудовий шлях робітником лісництва, закінчив Шацький лісовий технікум, працював майстром лісу, нещодавно обійняв посаду лісничого. Продовжує навчатися у Львівському лісотехнічному університеті.

– Наш колектив хоч невеличкий, та дружний, – розповідає Микола Дмитрович. – Працює не шкодуючи сил, має потрібні професійні навики та знання, а головне любить свою справу. Тому й цей лісовий розсадник – гордість всього держлісгоспу. Зараз площа посівного відділення невеличка – близько п’яти гектарів, а раніше лісорозсадник займав 70 гектарів. Звідси мільйони сіянців і саджанців розійшлися по всій Волині, доповнюючи старі і творячи нові ліси. Колись тут, на Ляхівщині вирощували навіть саджанці тополь, якими обсаджені всі дороги нашої області.

Про ці часи береже спогадку і найстаріший працівник Павлівського лісництва Євген Голодюк. Цей майстер лісу ще пам’ятає, як на місці багатьох теперішніх борів колосилися хлібні лани. Але з’явився розсадник і довколишні землі вбрались у зелені шати, з’явилося сотні гектарів новолісся. Він і сам садив дубочки, модрину, ялини, щовесни перевозив на ділянки тисячі деревець. За його участі створено десятки гектарів лісу. Тепер там гніздиться співоче птаство, живе дикий звір, росте цілюще зілля. У його лісочках вже збирають гриби його діти. Вже й сам розсадник став лісом. Тепер тут його обхід. Чи не щодень об’їжджає лісові урочища. Обхід займає більше тисячі гектарів і потребує уваги, догляду, праці. Багато важкої фізичної роботи. Виручає його улюблениця Машка. Ось і цього дня звично приїхав на лісорозсадник конячкою. Ні мотоцикл, ні автівка, каже, не можуть замінити цей гужовий транспорт. Зручно вмостившись на возі, Євген Миколайович сіпає за віжки і Машка везе нас до плантації новорічних ялинок. Дорогою переживає за конячку: «Через кучугури важко тягти воза. Але й сани у таку відлигу на кожній проталині гальмують. А сановоза щось ніхто не придумав». За двадцять шість років роботи у галузі він з’їздив усі довколишні ліси. Його конячка знає всі стежки-дороги, а він безпомильно може сказати, де який деревостан росте, що за звір у ньому водиться. Ці бори та діброви мужніли на його очах і часто починалися саме із цього лісорозсадника. Звідси молоді дубки, ялинки, модрини перебирались на лісові наділи.

Євген Голодюк, скільки пам’ятає себе, мріяв про лісівничий фах. Він народився у селі Лемешів, тут закінчив школу і вступив до Шацького лісового технікуму. Відслужив строкову і став служити лісові. Його перший обхід займав триста гектарів поблизу сіл Самоволя і Грушів. У Самоволі молодий лісівник зустрів свою суджену – дівчину Галю, яка стала йому вірною дружиною, народила доньку Олену, синів Василя і Сашка. Він садив, як і личить лісівникові, кожен раз на їх честь молоденькі діброви і бори. Росли діти, а разом із ними мужніли й ліси. Нещодавно його донька закінчила Львівську комерційну академію і пішла на власні хліби, влаштувалась на роботу в Іваничівське відділення «Приват-банку». Середульший йде шляхом доньки, уже третьокурсник тієї ж комерційної академії, а молодший Сашко – тільки восьмикласник. Ще невідомо, який фах вибере, але ліс любить, як і батько. Євген Миколайович часто бере сина з собою, передає йому власний досвід і знання. Він має що розповісти синові. Ляхівська дача – це вже третій його обхід, другий займав ліси біля сіл Заболотці і Заставне, – 314 гектарів. У другому обході працювалося цікаво. Він став вправним мисливцем, вивчив усі повадки зайця і дикого кабана, козулі і лиса. Зустрічав навіть вовка… А тоді штат лісівників підкоротили раз, тоді вдруге… Лісів збільшувалось, а штат лісівників скорочувався, а відтак росли й навантаження, подвоювалась площа обходів… Третій його обхід втричі більший за попередні… Та Євген Миколайович не скаржиться на труднощі й не нарікає на лісівничу долю. Він любить ліс всім серцем і душею. Це його стихія. Ліс – його друг і порадник. Ця казкова таємнича країна у кожну пору року, ба, навіть доби – інша, захоплююча по своєму. Весна і літо – це рай для пташок, бджоли, метеликів, комашні, осінь щедра на корм для звірини, зима – рай для самих деревостанів. Вони сплять і їм сниться теплінь літа, спів птаства і падучі зірки.

Євген Голодюк впиняє конячку, злазить із воза, бере бензопилу і йде до ялинок. Ця зелена плантація посаджена на радість дітворі і дорослим. Тут росте близько п’яти тисяч ялинок – одна красивіша від іншої. Поруч працює його колега – батько двох дітей, майстер лісу Олександр Хамула. Разом заготовляють ялинки для володимир-волинського підприємця Гевонда Гевондяна. Він закуповує новорічні ялинки для жителів Володимира-Волинського та Одеси. Сам Гевонд родом із Вірменії. Та якось приїхав провідати брата, який тут проходив армійську службу і після одруження звив сімейне гніздечко, і також залишився.

–Вісім років беру тут ялинки, – каже Гевонд. – Вони якісь особливі – пишні, красиві, гілочки не гнуться від іграшок. Одесити ждуть не діждуться, інших не визнають, чекають цих красунь. На цім розсаднику знають якийсь особливий секрет і земля більш родюча. Погляньте, які вони красиві. За ці роки ще такого не траплялося, щоб бодай одна ялинка залишилася без господаря. забирають всі до одної. А я ж закуповую від півтори до двох тисяч ялинок.

Євген Голодюк і Олександр Хамула на те тільки посміхаються. Звичайно ж, лісівники мають свої секрети – і не один, вкладають у вирощування деревець, як мовиться, серце і душу. Починають із насінинки. Заготовляють шишки з найкращих ялин, сушать у сушарках, відбірне насіння висівають у теплиці і лиш другої весни висаджують у відкритий грунт. Ця плантація «новорічок» закладена у 2003 році. Жіночі руки, мов городину на полі, прополювали кожне деревце, чоловічі – обкошували, рятуючи від бур’янів. За сім літ і зим виросло казкове ялинковище.

–Ці ліси особливі, – мовить Євген Голодюк. – Жаль, що не збереглися предковічні п’ятсотлітні дуби, а то б розказали про загони гетьмана Богдана Хмельницького, військо Наполеона, російсько-австрійські військові баталії (тут неподалік проходив кордон між Росією і Австро-Угорщиною). Обпалила край і Друга світова – і до сьогодні в старих деревах сидять кулі від польських, німецьких та совіцьких скорострілів. Ліс був сховком для військовополонених, сільського люду, сотень Української Повстанської Армії. Та й по війні тут ще довго знаходили повстанські криївки. І добре, що чийсь ясний розум започаткував цю багатогектарну лісову шкілку, яка дала можливість не тільки зберегти, а й примножити довколишні ліси.

Раніше тут працювало до сотні людей. Тепер за розсадником доглядає десяток лісівників. Для кожного з них лісодільниця – як мале дитя, але це ще й початок великого лісу, гарант його довговічності і здоров’я. Тому для нього збирають найкраще насіння, сіянці і саджанці оборюють, обкошують, рятуючи від зілля, оберігають від хвороб та вогню, дають потрібну підживу. І про малий, і про великий ліс дбають усі разом. Лісничий Павлівського лісництва Микола Єдинак пригадав торішній Великдень. Для всіх свято, молодь пішла до лісу на маївку і хтось підпалив торішню суху траву. І на Великдень запалав берег під лісом. Вогонь в одну мить взявся як стіна, посунув на ліс. Два дні лісівники тримали оборону і вберегли. Щоправда потім, як годиться, і крашанками похристосалися, і пасок, що дружини, матері та тещі напекли, покуштували, домашніми ковбасами та запеченим бочком з хроном поласували. Лісівники, як і всі люди, бережуть давній предківський звичай. З літа-осені намагаються запастися грибами, щоб на Святвечір за столом був і лісовий дух, на Різдво колядують, на багатий вечір щедрують, на Василя своїх хлопців посівати до родини й сусідів споряджають, святять воду на Водохреща, постяться у великий піст, святять паски на Великдень, зеленню прикрашають подвір’я і домівки на Зелені свята, святять мед і яблука на Спаса, ждуть Покровського жовтолисту і білої віхоли на Михайла. Усі лісівники, як і більшість українських селян, орють, сіють, волочать, оборюють, косять, жнивують, збирають врожай, заготовляють дрова… Та де б вони не були і щоб не робили, в думці одне – ліс: як його посадити, доглянути, вберегти від хвороб, вогню, крадіїв. Вдень, вночі, влітку, зимової пори. Щоправда, й люди на їх стороні. Люди розуміють, що ліс живе для їх і їхніх дітей, для всього краю. Він обдаровує їх цілющим озонням, грибами, лікувальним зіллям, будівельним матеріалом. Ті ж ялинки до Нового року й Різдва. Раніше вважалось нормою зрубати ялинку до свят. Було багато крадіжок лісу. Тепер хто по несвідомості де зріже ялинку. Про це кажуть майстри лісу Леонід Голодюк і Олександр Хамула, лісничий Павлівського лісництва Микола Єдинак, головний лісничий держлісгоспу Володимир Туревич і сам директор держпідприємства Олександр Кватирко, члени мобільної рейдової бригади, які того дня патрулювали на дорогах Іваничівського та Володимир-Волинського районів, інженери Володимир-Волинського держлісгоспу Артем Тарасюк та Валентин Зай, інспектор ДПС, прапорщик Іваничівського райвідділу міліції Руслан Крась, інспектор державної екологічної інспекції по Волинської області Віктор Голіч. Тепер кожен намагається купити ялинку, бо знає, лісівники назумисне до свят тепер вирощують цілі плантації новорічних лісів.

–Для потреб населення ми щороку закладаємо плантації новорічних ялинок, – каже головний лісничий ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» Володимир Туревич. – Дуже хочемо, щоб лісові красуні принесли в кожен дім святковий настрій, а ще нагадали про красу і потрібність лісу, його цілющі властивості і силу. Впевнений, всі діти й дорослі, дивлячись на казково прибрану ялинку, мріють зробити щось добре й корисне для лісу.

–Щовесни у рамках Всеукраїнської акції «Майбутнє лісу у твоїх руках» разом із лісівниками ліс садять школярі, педагоги, громадські діячі, журналісти, – розмірковує директор ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» Олександр Кватирко. – Діти, молодь і дорослі допомагають нам прибирати ліс і від сміття, берегти від пожеж та крадіїв. Але часто шлях до цього починається з новорічної ялинки, яку до свята виростили лісівники. Саме ця казкова красуня пробуджує у душах людей любов до природи. Цього року у нас вже придбали понад вісім тисяч ялинок. По них про казкову Волинь судитимуть жителі південних, східних і центральних областей України. У наших містах і селах пік купівлі ялинок вже традиційно припадає на останні передноворічні дні. Хочеться, щоб люди знали, що в нас найкращі у світі ялинки не тільки в оселях, а й у лісах, і дбали за майбутнє зеленого поясу землі.

Ялинки до Нового року і Різдва прикрасять у своїх оселях і лісокультурниці Тетяна Марчук та Марія Студинська, майстри лісу Євген Голодюк і Олександр Хамула, лісничий Микола Єдинак, інженери Артем Тарасюк та Валентин Зай, підприємець Гевонд Гевондян, інспектор райвідділу міліції Руслан Крась, інспектор державної екологічної інспекції Віктор Голіч, головний лісничий Володимир Туревич, директор держпідприємства Олександр Кватирко… Тисячі і мільйони людей в Україні і по всій землі. Заварять чай із лісових трав і зілля, приправлять пахучим медом. І запанують у світі мир і благополуччя, і новорічні красуні будуть оберегами усіх людських осель.

Фото автора.