24/12/2010
0Природа подарувала Кам’янеччині низку унікальних витворів. Кожний із них — витканий природою візерунок на благодатній землі, оповитий легендами і народними переказами. Таким є і смарагдовий заказник «Кармалюкова гора» — висока вкрита лісом товтра біля сіл Гуменці і Привороття-2.
ОДНА з легенд мовить, що народний месник завжди мав при собі чарівне зілля — «розрив-траву», завдяки якій розривав та розбивав ланцюги, мури і ´рати. Давніша назва гори — Блажкове городище, або Блажкове дворище. У 1774 році під час антифеодального повстання там діяв гайдамацький загін Ведмедя. Тарас Шевченко, який побував на Поділлі в жовтні 1846 року, використав інтерпретацію пісні про цього ватажка в поемі «Гайдамаки». Там записав і народну пісню «Ой, Кармалюче, по світі ходиш». Образ легендарного месника поет змалював у поемі «Варнак».
З річки Мукша, яка омиває підніжжя гори, рибалки не раз витягували зброю і різне військове спорядження часів Київської Русі. Цікаві знахідки дістались і відомому історикові Ю.Сіцинському. Велика колекція предметів старовини, зібраних на Кармалюковій горі, зберігається у Краківському історичному музеї. Вчені вважають, що городищу більше двох тисячоліть.
У 1969 році Кармалюкову гору з прилеглим до неї лісом площею 642 га оголошено пам’яткою природи, адже тут росте чимало видів рідкісних рослин Поділля: дуб скельний, терлич війчастий (гірський різновид), а також унікальна середземноморська папороть — листовик сколопендровий. На відслоненнях дивом ще збереглися рідні подільські види (ендеми) — тонконіг різнобарвний та аконіт Бессера, які треба пильнувати як зіницю ока! А на південному схилі гори ростуть ще два релікти — берека і клокичка периста. Обидва — червонокнижні. Розмаїтий і трав’яний покрив — печіночниця звичайна, ряст Галера і дуплавий, конвалія травнева, зеленчук жовтий, чина весняна, перлівка поникла тощо. Печерні утвори Кармалюкової гори — чудова життєва ніша для рукокрилих ссавців — кажанів. Їх тут аж п’ять видів, і всі занесені до Червоної книги. Тут знайшли собі пристановище і ряд хижі пернаті: яструб великий, крук, канюк звичайний, сова сіра.
Однак в останні 40 років цьому витвору природи немає спочинку від активної діяльності людей. Зокрема, про понад три десятки вікових дубів, котрі обрамляли вершину гори, нагадують лише пні та плями од вогнищ. По-злодійськи вкоротили віку цим деревам… працівники лісового господарства Кам’янець-Подільського ДЛГ (нині ДП «Кам’янець-Подільське лісове господарство»). Ще й при трелюванні знівечили частину валу городища разом із пам’ятним знаком. І хоч би хтось прутик у земельку встромив на місці зрізаних дерев.
Кармалюкова гора вже давно є ласим шматком для численних руйнівників товтр. Свого часу вони навіть планували добувати вапняк підземним способом. А щоб зручніше було доступитися до надр, збиралися вирубати ліс. Ці їхні наміри сколихнули громадськість, науковців, природолюбів. На щастя, наші численні звернення тоді знайшли підтримку — 1983 року гора дістала статус ландшафтного заказника загальнодержавного значення.
Однак хмари над природно-історичною пам’яткою так і не розвіялись. Досі частина гори стогне від кар’єрних розробок — якщо колись у її тіло впивалися сталеві зуби потужної техніки комбінату в’яжучих та лицювальних матеріалів, то нині товтру шматує ВАТ «Подільський цемент». Насторожує гігантоманія: генеральний директор цього підприємства С. Дарчук нещодавно нахвалявся наростити виробництво цементу майже вдвічі — з 5 до 9 млн. тонн на рік. А це означає, що у стільки ж разів зростуть і темпи руйнування гори. Судячи із запасів вапняку, залишилось колупати цей скарб природи недовго. А що далі?
Допоки вибухівка остаточно не знищила первозданну Кармалюкову гору, невідкладно треба вивести цей заповідний об’єкт з-під юрисдикції ДП «Лісове господарство» і передати природоохоронній установі — Національному природному парку «Подільські Товтри», як, зрештою, і передбачено проектом організації його території. Лише за такої умови можна буде відвести дамоклів меч од храму природи.
