Ліси Зони відчуження ЧАЕС 15 років ростуть майже без втручання людини, тому їх можна розглядати як унікальну контрольну ділянку щодо всієї іншої території Центрального Полісся, де регулярно ведуться традиційні лісогосподарські заходи. Такий контроль – наслідок експерименту, поставленого не людиною, а самою природою внаслідок трагічних подій – вибуху на четвертому блоці ЧАЕС. Надзвичайно важливо виявити і проаналізувати всі наслідки цього уроку для людини, зокрема і для лісівництва. Навіть за лісовими мірками значний термін (1986-2000) уже дозволяє зробити деякі попередні висновки.

Лісівничі уроки Зони відчуження ЧАЕС

Ю.М. Савич, ДСНВП “Екоцентр”
М.Ю.Попков, НІЦЛ

У лісівництві, як і в багатьох інших науках, основним методом досліджень є активний експеримент. Загалом він зводиться до розділу однорідного лісового насадження на рівноцінні ділянки (пробні площі), на деяких з них проводяться рубка дерев, внесення добрив тощо, а частина залишається незайманою для контролю. Ліси Зони відчуження ЧАЕС 15 років ростуть майже без втручання людини, тому їх можна розглядати як унікальну контрольну ділянку щодо всієї іншої території Центрального Полісся, де регулярно ведуться традиційні лісогосподарські заходи. Такий контроль – наслідок експерименту, поставленого не людиною, а самою природою внаслідок трагічних подій – вибуху на четвертому блоці ЧАЕС. Надзвичайно важливо виявити і проаналізувати всі наслідки цього уроку для людини, зокрема і для лісівництва. Навіть за лісовими мірками значний термін (1986-2000) уже дозволяє зробити деякі попередні висновки.

Слід відзначити, що полишені сільськогосподарські угіддя, пустирі, галявини Зони швидко заростають лісом (вже як мінімум 15-20% площі таких земель можна переводити у вкриті лісовою рослинністю). Швидкість заростання залежить від розміру поля, віддалі до стін лісу і наявності плодоносних дерев, типів ґрунтів і гущавини травостою. В сирих і вологих умовах у складі нових деревостанів домінує береза, а в свіжих – береза і сосна. На відкритих площах поновленню і успішному росту перешкоджає пошкодження самосіву і молодих дерев гризунами і копитними, головним чином лосями. Водночас дикі свині, чисельність яких на території Зони нині досить висока, сприяють появі лісової рослинності на полишених полях, систематично перерихлюючи їх у пошуках корму.

В 90-і роки в Зоні проведено великі роботи зі штучного заліснення колишніх угідь. Найуспішнішими виявилися культури берези, багато з них знаходяться на межі переходу у вкриті лісовою рослинністю землі. Культурам сосни значно гірше, бо вони потребують активного догляду після посадки. На наш погляд, скептичне ставлення до берези як до другорядної породи повинно бути переглянуте. Береза за швидких темпів росту мало поступається сосні по вартості деревини, більш стійка до несприятливих умов, краще виконує роль “породи-піонера” на відносно багатих місцезростаннях.

Досвід природного експерименту в Зоні переконує в тому, що покинуті поля, площа яких на Поліссі (ділянки з високою забрудненістю радіонуклідами) досить значна, протягом 20-30 років майже всі заростуть деревною рослинністю. Створення нових посадок прискорить формування нових лісів і забезпечить їх високу якість. Посів і посадка берези – найбільш раціональний шлях заліснення.

На території Зони в післяаварійний період активно відбувається процес трансформації лісів. Ось основні складові:

• знищення вогнем лісових насаджень, особливо соснових культур, з наступною заміною їх сосново-березовими насадженнями.
• загибель багатовікових насаджень по берегах і заплавах річок, численних річечок, струмочків, каналів, внаслідок “роботи” бобрів та заміна їх на кущі та листяні молодняки.
• групове всихання соснових культур, пошкоджених кореневою губкою, і наступне заростання вогнищ листяними породами і кущами.

Зона відчуження – унікальне місце для вивчення післяпожежних сукцесій рослинності. На її території є понад 15 ділянок лісу (близько 5 тис.га), де сталися поверхневі пожежі на початку 90-х років. Доля їх різна. На площах великих згарищ біля відносно “чистої” частини Зони (коло сіл Опачичі, Іллінці) проведено комплекс лісогосподарських робіт, зокрема й валку засохлих дерев, очистку території, створюючи вали з сухостою, підготовку ґрунту смугами і посадку сосни. На деяких ділянках згарищ (біля сіл Розсоха, Буряківка) такі роботи проведені лише частково. На згорілих ділянках по північному сліду радіаційної хмари (район села Машеве) ніяких робіт не проводилось. У північній частині Зони (район села Коцюбинське) розташовано і великий “доаварійний” (1984) горільник, де провести роботи з очищення території та залісненню ще не встигли.

Очищені згарища стали задернілими смугами землі, що чергуються з валами сухих дерев. Природна лісова рослинність на території, звільненої від мертвого лісу, майже відсутня. Створені культури (1-4-річні) ще не зімкнулись кронами і здебільшого незадовільні. Злакова рослинність, гризуни, хрущі, а пізніше й копитні – це ті фактори, які впливають на збереження і якість молодого лісу.

Процес природного заростання згарищ неоднаковий. На глибоких і бідних пісках (А1, А0) з’явились одиночні сосонки. Окремі згорілі берези дали поросль від пня. Безперечно у майбутньому тут виростуть рідкі низько бонітетні сосняки з незначною домішкою берези, верби і акації в пониженнях. Винятком є ділянка сосни Банкса (А1-А2) на згарищі 1984 року, яка помітно розширила свої межі, як підтвердження того, що більшість сосен американського походження краще пристосовані до поновлення після пожеж, ніж європейські. В умовах свіжого субору на протязі 8-12 років згарища успішно відновлюються сосною і березою (в різних пропорціях). Породний склад і швидкість поновлення визначаються віддаллю до стін лісу і наявністю на згарищах одиничних живих дерев або груп дерев, які незалежно від віку інтенсивно плодоносять. Завали сухого лісу не заважають, а швидше, сприяють поновленню, зберігаючи і збагачуючи лісове середовище, а також захищаючи молоді деревця від пошкодження гризунами і копитними. Випадків повторного загорання після поверхневих пожеж, коли знищуються найбільш горючі компоненти біоценозу (лісова підстилка, хвоя, гілочки), не помічено. Період масового розмноження стовбурових шкідників на горільниках триває 3-4 роки. Після падіння сухих дерев (зазвичай на 4 рік після пожежі) склад фауни і флори, що бере участь в розкладі деревини, міняється, а сам процес прискорюється. Протягом 15 років гілки і дрібні (до 12 см) стовбури перегнивають або втрачають міцність. При однакових умовах деревина, що не має контакту з землею, розкладається значно повільніше. Горільники є улюбленим місцем мешкання і розмноження тетеруків, глухарів і лисиць.

Пожежі і горільники – звичайні складові господарства, орієнтованого на вирощування сосни. Підхід до заліснення горільников, який нині використовується на практиці, не єдиний і, мабуть, не завжди кращий. На думку авторів, доречно випробувати технології, що копіюють природний хід поновлення лісу на горільниках. Їхні основні компоненти: контроль за збереженням усіх живих дерев після пожежі, відмова від очистки території від неліквідного лісу, валка маломірного лісу наступної за пожежею осені (можливе використання важкої техніки), посів сосни і берези (по снігу) на 2-3 рік після пожежі.

Різке збільшення чисельності бобра впливає на динаміку лісових ландшафтів. Масштабна система гребель, яка створюється бобром у весняний період, у кілька разів подовжує термін підтоплення деревостанів у заплавах після весняних паводків. Площа загиблих внаслідок цього насаджень у Зоні відчуження вимірюється сотнями гектарів. Діяльність бобра спрямована на заміну старого лісу по берегах річок і струмків молодняками і чагарником. Вона не тільки забезпечує поновлення і розширення кормової бази бобра, а й забезпечує ефективний захист берегів від розмивання. В Зоні є наочні приклади того, як високостовбурний ліс, створений на берегах річок і що вважається берегозахисним, з плином часу починає відігравати протилежну роль – спричиняє обвал берегів, захаращеність і обміління річок.

Традиційно вважається, що високопродуктивні стиглі деревостани найкращим чином виконують захисні функції. Досвід показує, що це не завжди так. На обривистих берегах річок, крутих гірських схилах, тиск на грунт по мірі росту лісу зростає, в зв’язку з чим зростає імовірність вероятность зсувив і обвалив. Отож лісівники повинні забезпечувати в таких умовах вчасне відновлення лісу.

У центральній частині Зони (Лелевське, Корогодське і частково Старошепелицьке лісові відділення) ліси представлені, в основному, повоєнними культурами сосни, значна частина з них зазнає куртинного висихання внаслідок ураження кореневою губкою. При уважному спостереженні виявляється, що найбільшою мірою постраждали культури, створені в багатих умовах зростання, – на пісках, підстелених мореною, або на староорних землях. При цьому їх очагове всихання веде не до зникнення соснового лісу як формації, а до трансформації чистих сосняків у змішаний сосново-листяний ліс, що характеризується значно вищим рівнем біологічної різноманітності. В зв`язку з цим згадаємо одного з засновників української типології Є. Алексєєва, який розглядав процеси, подібні очаговому висиханню сосни в багатих суборах і судібровах, не як патологію, а як “тимчасово-випадкову зміну порід”, шляхом якої Природа виправляє помилки, допущені людиною. Є всі підстави вважати, що культури, уражені кореневою губкою, врешті решт сформують високопродуктивний, стійкий змішаний ліс, тоді як здорові, але вже на сьогодні перегущені 25-45-річні штучні сосняки в найближчі роки, вірогідно, стануть жертвою масових буре- і сніголамів, якщо, звичайно, їх не випередить чергова пожежа.

Досвід Зони переконливо свідчить, що значна частина чистих соснових культур, створених у повоєнні десятиріччя у відносно багатих умовах, нестійкі і не здатні до самовідтворення. Природа трансформує їх шляхом інтенсивних розріджень і введення під полог листяних видів. Так, до речі, роблять лісівники Польщі, Німеччини…, так треба робити і нам.

Спостерігаючи за процесами відновлення і трансформації лісових екосистем на залишених територіях, мимоволі постає запитання: “Якими були тут ліси в минулому? Якими стануть у майбутньому?”. Доведеним фактом є те, що в кінці XIX, на початку XX століть площа лісів на території нинішньої Зони відчуження була в 2-3 рази менша, ніж сьогодні. Ліси, що збереглися до того часу здебільшого в західній і східній частинах Зони, виникли в результаті природного заростання вирубок, вочевидь, не одноразових. Назви селищ – Буда, Стара Рудня, Рудня Іллінецька свідчать про масштабні рубки “на дрова”, що призвело до вилучення насіннєвого дуба і домінування берези, сосни і осики. Про те, що ступінь участі дуба в складі лісів у минулому була значною, свідчать деякі 200-300-річні дуби, що збереглися здебільшого на сільських кладовищах і поблизу лісових кордонів, численні крупномірні дубові пні серед соснового і березового лісу, повсюдна наявність домішки порослевого дубу і дубових “торчаків”. В XX сторіччі, особливо другій його половині, лісистість території, що аналізується, значно зросла в основному за рахунок заліснення піщаних масивів і покинутих сільськогосподарських угідь центральної частини Зони. Процеси, що відбуваються сьогодні, призводять до подальшого збільшення лісистості за рахунок заростання залишених полів і сінокосів, а також до трансформації чистих сосняків у змішані. Однак немає підстав сподіватися на природне відновлення корінних деревостанів для суборів і судібров Полісся, в складі яких значною була частка дуба та інших широколистяних.

Нині в Україні активно поширюється мережа заповідних лісових територій. На наш погляд, цей процес слабко продуманий. Лісівники і екологи мають усвідомити, що з допомогою консервативної охорони не можна відновити корінні для рівнинної частини України і найбільш постраждалі широколистяні і хвойно-широколистяні ліси.