14/12/2010
0Постачання води на спекотний півострів вже невдовзі може стати величезною проблемою національного масштабу, заявили на останній прес-конференції керівники Рескомводгоспу автономії.
Найбільший у Європі
УПЕРШЕ води Дніпра напоїли посушливий Крим з 400-кілометрового рукотворного русла Північно-Кримського каналу 46 років тому. Тоді ж тут народилася нова галузь — зрошуване землеробство, яке стало основою гарантованого виробництва сільгосппродукції на понад 400 тисячах гектарів. На таку площу щороку подавалося до трьох мільярдів кубометрів дніпровської води, що становило 87 відсотків загальної потреби півострова у водних ресурсах. У містах і селах було розв’язано ще одну проблему надзвичайної ваги — водопостачання мешканців населених пунктів, які споконвіку страждали через нестачу питної води.
Води Славутича не лише пробудили до життя споконвічні солончаки, де доти ніщо не росло, а й принесли в посушливі степи значні соціально-економічні зміни. Донедавна на зрошуваних землях, які займають 24 відсотки загальної площі сільгоспугідь півострова, вдавалося виробляти понад половину всієї валової продукції сільського господарства Криму. З вражаючим результатом канал запрацював уже в перші роки після введення його в дію. Витрати на спорудження сповна окупилися за п’ять років. А обійшлася грандіозна рукотворна артерія державі (разом із усіма спорудами в її зоні) майже в два мільярди тодішніх карбованців. Масштаби зробленого вражають і досі: для прокладання русла каналу будівельники вийняли понад 1 мільярд кубометрів грунту, у днище і численні його відгалуження вклали 3,5 мільйона кубометрів монолітного бетону та понад 4 мільйони кубометрів залізобетону. Найбільший у Європі Північно-Кримський канал залишиться тут єдиним і головним життєдайним водним джерелом і в майбутньому, адже альтернативи у розв’язанні цієї проблеми немає.
Цього року каналом прийшов на півострів один мільярд кубометрів води замість колишньої звичної норми 2,5 мільярда. Основним споживачем її залишилося сільське господарство: левова частка пішла на полив сільгоспкультур.
Біди — від бідності
А ОСЬ завершив нинішній зрошувальний сезон канал важко. Фахівці поставили такий діагноз його «самопочуттю»: стан катастрофічний. За їх висновком, задовго до свого 50-літнього ювілею магістраль постаріла мало не до втрати працездатності. Слід сказати, що б’ють на сполох з цього приводу уже майже двадцять років, однак складне грандіозне господарство продовжує занепадати. На деяких ділянках продірявилося бетонне покриття, яке провалюється у вимиті течією «пазухи». Постійні ремонти старих насосно-силових агрегатів, електроапаратури, транспортних підстанцій, кабелів, труб, іншого устаткування потребують грошей щоденно, а їх, як правило, немає.
Нікудишнє фінансування ремонтно-експлуатаційних робіт не тільки призводить до передчасного руйнування дорогого водогосподарського комплексу, але й породжує невпевненість у завтрашньому дні кількох тисяч спеціалістів, які працюють у підвідомчих Рескомводгоспу автономії організаціях. Ускладнюють ситуацію і значні борги міськводоканалів та потужний прес податку на землю, зайняту об’єктами служб каналу і численними його виробничими базами, гідроспорудами, насосними. Тягар безгрошів’я стає все важчим, але коштів для утримання в належному стані «ріки життя» кримський бюджет не передбачає, традиційно скупий на них і державний.
Справжньою бідою каналу стало масштабне розкрадання об’єктів зрошувальних систем. Впродовж багатьох років по всій його трасі цуплять устаткування, апаратуру, кабельні лінії, труби. Зневірившись у належній допомозі міліції, працівники каналу організували власні загони охоронців, посилили цілодобове чергування, роблять усе можливе, щоб зберегти об’єкти.
У будівництво останньої черги каналу вже мало хто вірить. Її спорудження припинено на невизначений час у зв’язку з відсутністю коштів. Така ж доля спіткала і прокладання водоводів для постачання питною водою населених пунктів трьох найпосушливіших районів — Ленінського, Чорноморського і Роздольненського, мешканці яких досі змушені пити воду, нерідко зовсім непридатну для споживання. Та вже, схоже, й будувати нікому, бо найбільші на півострові організації «Кримканалбуд», «Кримводбуд», «Кримводопроект» нині майже розкомплектовані, спеціалісти з них розбіглися хто куди, рятуючись від безгрошів’я.
Ось у такій складній ситуації трудівникам водогосподарського комплексу півострова доводиться рік у рік готуватися до чергових поливних сезонів, щоб забезпечити водою зрошуваний клин, кримчан і курортників.
Без води — ні туди й ні сюди…
СЬОГОДНІ всі зусилля спрямовано на заощадження електроенергії. Якщо в 90-х роках її використовували 600 мільйонів кіловат, то нині, переглянувши структуру посівів та науково рекомендовані норми поливів, максимально скоротили витрати. За період цьогорічного зрошувального сезону споживання електроенергії водогосподарськими організаціями Криму становило 89 мільйонів кіловат-годин. Завдяки заходам економії заощаджено майже одинадцять мільйонів гривень.
Доводиться керуватися принципом: краще недоотримати трохи врожаю, ніж мати надто високі затрати на нього. Раніше за сезон зазвичай проводили 4-5 поливів, нині — не завжди три. Передусім забезпечують перші два вегетаційні. Допомагає й те, що господарства навчилися ощадливіше використовувати воду, адже платять за неї чималі гроші. Визначено й введено в дію новий порядок надходження дніпровської води споживачам, що їх максимально дисциплінує.
На жаль, у минулому залишився традиційний двомільйонний валовий збір кримського зерна — нині він зменшився удвічі. Наполовину скоротився і валовий збір рису, виростити який без заливних чеків узагалі неможливо. Цього року його було посіяно на 18 тисячах гектарів — на три тисячі більше ніж торік, а фактичну зрошувальну норму на один гектар посівів вдалося зменшити на сім тисяч кубометрів води. Рисосіючим господарствам також довелося раціональніше ставитися до водного ресурсу. Життя змусило до максимальної ощадливості, чіткішого виконання комплексу робіт: планування чеків, очистки каналів, ремонту гідротехнічних споруд, повторного використання скидних вод, що, до речі, значно зменшило екологічне навантаження на довкілля.
Геть згорнулося кормовиробництво, яке в Криму базувалося на зрошенні. Це призвело до вражаючого за масштабами скорочення тваринництва. Поменшав і сам поливний клин. Цього року аграрії використали лише його третину — 138 тисяч гектарів. Він всихає буквально на очах: 100 тисяч гектарів зрошуваних земель уже втрачено безповоротно, констатує остання інвентаризаційна перевірка.
Втім, усе ще є можливість довести зрошувану площу до 303 тисяч гектарів (це 76 відсотків від наявності зрошуваних ланів за земельним кадастром). Але зробити це можна тільки за умови швидкого залучення значних капіталовкладень на відновлення зрошувальної мережі та придбання дощувальної техніки. Особливу тривогу спричинює стан внутрігосподарських зрошувальних меліоративних систем. Результати останньої інвентаризації виявили: наявні системи можуть забезпечити полив сільгоспкультур від сили на 163 тисячах гектарів (з колишніх понад 400 тисяч!). Самостійно відновити їх сільради не в змозі. Тож необхідна спеціальна програма відродження зрошуваного землеробства.
Коли вода… ворог
ТОЙ КЛИН, який ще використовується, без додаткових капіталовкладень, констатують спеціалісти, не життєздатний: занадто зношені мережі (економили на планових ремонтах), а подекуди й виведені з ладу трубопроводи, дощувальна техніка та інші внутрігосподарські меліоративні об’єкти — їх просто розікрали.
Особливість кримського зрошення у необхідності його регулярного використання. Простій мереж призводить не лише до руйнування їх самих, а й до швидкої деградації грунтів і, як наслідок, катастрофічного падіння їх родючості. Сьогодні з причини повного зношення елементів внутрігосподарських систем, виходу з ладу 70 відсотків внутрігосподарських трубопроводів, руйнування каналів та гідротехнічних споруд, відновлення яких економічно вже недоцільне, підлягають списанню з балансу 30 тисяч гектарів земель, недавно ще придатних для зрошення. А це, у свою чергу, зумовлює необхідність списання з балансу сільськогосподарських організацій 25 кілометрів міжгосподарської зрошувальної мережі, 35 гідротехнічних споруд і 22 зрошувальних насосних станцій. Такий сумний висновок зробили фахівці після недавньої інвентаризації.
Але такі масштаби втрат вже навіть для них стали звичними. Бо капітальних ремонтів проведено за останні два десятиліття заледве на 4 відсотки від потреби. А тому втрати води на більшості ділянок каналу досягли аж 50 відсотків. Трагедія в тому, що ця вода працює проти людини: підвищує рівень грунтових вод, відроджує… повторні солончаки. Тепер відновлювати ці площі треба з нуля.
Доклали рук до простою іригаційної системи, як не прикро, і фермери — комусь було нічим платити за використання води, комусь не хочеться. Це при тому, що поливати вигідно, адже вода у собівартості вирощеного на зрошенні зерна на кожному гектарі становить менше 2 відсотків. Та навіть це не стимулює сьогодні аграріїв до ефективного використання поливних систем.
Нині, на відміну від минулого року, проплату за електроенергію, затрачену на перекачування води з каналу до кордонів фермерів, узяла на себе держава. Для цього в держбюджеті передбачено 80 мільйонів гривень. Мало того, вона зобов’язалася ще й повернути витрачені на це торік з хліборобської кишені 10 мільйонів гривень. Однак за компенсаціями господарники… не квапляться, бо, щоб отримати ці гроші, потрібно зібрати величезну кількість паперів, витратити немало часу на оббивання порогів чиновницьких кабінетів.
А як багато людських трагедій породили проблеми кримського водокористування. Більшість із них пов’язана з підтопленням десятків сіл, що помітно знелюдніли за два десятиріччя неухильної деградації каналу. Постраждали передусім сільські трудівники, котрі після приходу сюди дніпровської води якраз і вдихнули життя у степовий Крим.
Однак питання про доцільність застосування зрошення в Криму не порушує ніхто, розуміючи, що альтернативи йому тут — у найспекотнішому регіоні України — просто немає. Масштабна меліорація земель півострова навіть у нинішній нелегкий час економічно виправдана, соціально і екологічно необхідна. Без неї край рясних ланів, садів і виноградників може знову перетворитися на дикий степ з кураєм, перекотиполем та ковилою.
…Отже, рукотворна магістраль, що рік у рік поїть водою півострів, вже сама потребує порятунку. Для цього потрібно, за підрахунками спеціалістів, 1,2 мільярда гривень. Незважаючи на те, що держава наша набралася боргів, як Рябко бліх, їх треба знайти невідкладно. Порятунок життєдайного Північно-Кримського каналу має стати пріоритетним питанням, якщо ми не хочемо, щоб 50-ліття кримської «ріки життя» стало поминками по каналу, щоб на карті України з’явився ще один депресивний регіон.
Без вольового рішення чільників держави тут не обійтися. Хочеться сподіватися, що обіцянка Президента В.Януковича зробити Крим «не лише перлиною України, а й усього Причорномор’я» не розійдеться з ділом. Якщо не почати рятувати ситуацію невідкладно, то наступні зрошувальні сезони, забезпечення питною водою півострова і сама його доля опиняться під великим питанням.
