28/11/2010
0На це підприємство, що розмістилося на окраїні міста цементників, злодій чи інша неправедна душа зі злими помислами не поткнеться. Бо доведеться мати справу з непідкупним сторожем – справжнім лісовим вовком, якого кличуть Кликом.
Двомісячним вовченятко привезли на Львівщину аж за 4300 кілометрів – з російського Сургута. Підприємець Василь Корда дав за нього тисячу гривень. Як затятий мисливець хотів подивитися, що із сіроманця виросте, як приживеться у сусідстві з собаками.
Спільну мову Клик із лайками знайшов швидко, тепер вони – нерозлийвода. Вовк охороняє два окремі вольєри із «дамами» та «кавалерами», що розміщені метрів за сімдесят один від одного, а також усю двогектарну територію фірми.
Досить собакам тявкнути – біжить туди: що сталося? Кореспондент «Високого Замку» мав необережність занадто близько підійти до псів, і за кілька секунд побачив перед собою настовбурчену шерсть і грізний вовчий оскал. Клик дав зрозуміти: чужі тут не ходять…
У вовка не тільки ділові, а й романтичні стосунки з «сородичами». Він ревнує, коли Василь Григорович забирає лайок на полювання: виказує господареві своє невдоволення, не дає вивести їх із кліток.
Буває, ночами Клик влаштовує «концерти». Сідає на задні лапи, задирає голову догори – і виє. Його соло підхоплюють собаки.
– Добре, що не тримаю вовка на власному подвір’ї, – інакше сусіди не витримали б, – зізнається пан Василь.
У Клика ще одне заняття – бере у лайок уроки гавкання. Наука дається добре. Це відчув автор цих рядків, коли спробував сфотографувати Клика разом із псами. Гавкав на нас так само завзято, як його свійські друзі.
Вовк пильнує фірму не гірше будь-якого вівчура. Періодично оббігає її по периметру: чи все гаразд. Навіть якщо дадуть йому їсти, не забуває про свої прямі обов’язки – візьме миску у зуби, віднесе її у таке місце, звідки добре проглядається кожен закуток, і тільки тоді втамовує вовчий апетит. Знаючи, який ретельний і грізний охоронець оселився на цій фірмі, міські пси обходять це місце десятою дорогою.
У Клика розвинуте почуття вірності своєму хазяїнові, відповідальності. За браму без дозволу не ступить ні кроку, хоча вона і відчинена. Якось Василь Корда відвіз вовка на обгороджену дачу, що розміщена поблизу озера Байкал, щоб разом із сторожем наглядав там за порядком. Через кілька днів, повернувшись із полювання, пан Василь застав вовка на фірмі. Як за десять кілометрів той знайшов дорогу «додому», залишається загадкою.
Іншого разу повіз Клика до лісу прогулятися. Так вовкові сподобалося, що не повертався чотири дні. Василь Григорович приїхав на галявину, кілька разів посигналив – і «блудний син» прибіг, стрибнув на заднє сидіння машини.
Вірний сторож ночує просто неба. Йому пропонували тепле місце у вольєрі – відмовляється. Якось господар пробував одягнути нашийник – виривається. Як і все його плем’я, цінує свободу.
Незважаючи на свій грізний вигляд, трирічний Клик дружелюбно ставиться до людей, що працюють на «його» фірмі. Приймає від них гостинці, проводжає до воріт. Пан Василь помітив, що вовк горнеться до дітей, хоче з ними бавитися. Це насторожує господаря. Пам’ятає приказку: як вовка не годуй… Василь Корда боїться, щоб у дикого звіра не пробудився розбійницький інстинкт, щоб не сталося чогось лихого. Тому підшукує йому інший притулок, каже, що погодився б віддати ручного сіроманця у зоопарк чи у цирк. Тільки, щоб потрапив у добрі руки…
Фото автора
м. Миколаїв, Львівська область
