Думка вченого Не шануємо дарованого природою

Хочу звернути увагу на проблему збереження і раціонального та комплексного використання торфово-земельних ресурсів України. В ході своїх досліджень я дійшов висновку, що Україна поступово втрачає це велике багатство, дароване їй природою. Якщо більшість зарубіжних країн, зокрема США, ФРН, Білорусь, країни Прибалтики, налагодили систему державного управління торфокористуванням на основі комплексного підходу, то Українська держава цю роботу ще й не починала. Через це розвивається процес деградації та спрацювання існуючих торфовищ, почастішали торфові пожежі. Це може призвести до втрати торфового багатства.

Що ж означає його комплексне використання? Це передусім раціональне співвідношення площ різного цільового призначення — природоохоронного, сільськогосподарського, торфовидобувного. Якщо зміна цільового призначення площ під торфовищами є науково обґрунтованою, то державні службовці мають цьому лише сприяти, а не чинити перепони, посилаючись на заплутані, абсурдні, проте чинні статті земельного законодавства. В такому випадку слід негайно вносити відповідні зміни в земельну законодавчу базу, завчасно усуваючи можливі екологічні і соціальні ризики.

В окремих регіонах України (Полісся, Західний Лісостеп, Середнє Придніпров’я) торфово-земельний ресурсний потенціал є досить вагомим і за умов розумного, науково обгрунтованого підходу може бути збереженим, раціонально використаним і відтвореним. Не думаю, що цього не розуміють наші урядовці та законодавці. Проте вагомих позитивних зрушень в природокористуванні не відбувається, а наші екосистеми набувають усе більш спотвореного вигляду, втрачаючи свої віковічні функції. Особливо це видно на прикладі торфових боліт. Замість того щоб розглядати торфово-болотний ресурс як свого спільника у прагненні збільшити фітосировинну базу, зберегти чисте здорове довкілля, буферну здатність екосистем, людина оголосила болотним землям широкомасштабну війну. В другій половині минулого сторіччя було осушено і передано для сільськогосподарського використання майже всю наявну в Україні площу торфово-земельних масивів без належного врахування їхніх природних властивостей, потенціалу родючості, екологічних та соціальних функцій, перспектив торфовидобутку та розширення природоохоронних територій. На сьогодні значна частина осушених торфовищ закинута, деградує, заростає низькоякісною трав’яною і чагарниковою рослинністю. Моніторинг еволюції осушених торфовищ показує: щорічно на 1 га втрачається до 7-9 тонн сухої торфомаси через мінералізацію органічної речовини торфу. Продукти цього процесу викидаються в навколишнє середовище у вигляді парникових газів, водорозчинних солей і органіки.

Останніми роками через тривалі спеки і зниження рівня підґрунтових вод процес спрацювання осушених торфовищ значно посилився. Специфіка торфовища полягає в тому, що воно містить і торфовий ґрунт, і є родовищем для видобутку торфу. Торфовий грунт займає тільки верхню аеровану частину осушеного торфовища (до глибини 50-70 см), а нижні шари — це торфо-органогенна порода. Тому чим глибше торфовище, тим цінніше воно як родовище. Але цією тезою нехтували, тож осушенням були охоплені торфові поклади глибиною 2-4 метри і навіть понад 4 метри. Торфові болота з невисоким вмістом золи (менше 25%), загальна площа яких в Україні становить близько 300 тис. га, взагалі не можна було осушувати і використовувати як земельні угіддя сільськогосподарського призначення, адже вони є цінними родовищами для видобутку торфової сировини. Проте в статті 150, п.1 Земельного кодексу зазначено, що торфовища глибиною залягання більше одного метра і осушені незалежно від глибини відносяться до особливо цінних земель сільськогосподарського призначення. Це означає, що їх вилучення для торфовидобутку взагалі стало майже неможливим. Тобто діє принцип «і сам не гам і іншому не дам». Але ж це повний абсурд! Якщо ці землі цінні (а вони й справді є такими), то чому не використовуються відповідно до своїх властивостей? Представники держави пояснюють це тим, що на осушення боліт витрачено значні кошти (як мінімум 500 радянських карбованців на га), тож ці площі мають окупити витрати.

За колективних господарств осушені торфовища використовувались більш-менш ефективно, переважно в лучно-кормових сівозмінах, забезпечуючи кормами досить розвинене на той час тваринництво. Але після земельної реформи із занепадом тваринницької галузі вони стали непотрібними. Якщо за умов раціонального використання цих площ на одну тонну спрацьованого (мінералізованого, втраченого) торфу господарства отримували 1,5-2,0 тонни кормових одиниць, то сьогодні — майже нічого. Тобто ні торфу, ні кормів. Торфовища нині деградують, становлять загрозу довкіллю через ризик пожеж. Торфова земля горить у прямому і переносному розумінні: торф спрацьовується, трансформується в солі, золу і гази, що розсіюються в довкіллі. Наразі торфовий фонд країни фактично не використовується за призначенням.

Разом із тим потреби агровиробництва і місцевих комунальних служб у викопному торфі постійно зростають. Слід мати також на увазі, що аграрне виробництво овочевих, ягідних та інших культур в закритому ґрунті певною мірою гарантує продовольчу безпеку в умовах потепління і глобальної зміни клімату, тож набуватиме все більшого поширення. А тому зростатиме попит на торф як на традиційний незамінний природний матеріал для приготування ґрунтових субстратів. Окрім цього, його можна використовувати для виробництва органо-мінеральних добрив, біологічно активних препаратів, адсорбентів тощо. Не можна забувати, що торф — це також відмінне паливо. За ціною воно значно дешевше за вугілля та газ. Торфовище – джерело такого цінного матеріалу, як органічний мул, або сапропель, який можна використати для тих же потреб, що й торф, і навіть значно ширше.

Торфове родовище – це заповнене торфом озеро. Після видобутку торфу воно заболочується, і на його площі формується водно-болотне вгіддя (процес ренатуралізації), яке поступово набуває тих екологічно важливих функцій, що були притаманні йому до початку торфовидобутку і були втрачені. Нині в Україні площа вироблених торфовищ становить близько 100 тисяч га, а торфових згарищ — приблизно три тисячі га. І ті, й інші потребують ренатуралізації (повторного заболочування) і створення ноосферних природоохоронних територій. Це сприятиме відродженню водно-болотних екосистем, екологічна роль яких надто велика – вони очищають атмосферу від надлишків парникових газів, пилу, створюють сприятливий мікроклімат, умови для риборозведення, відродження цінної болотної фауни і флори, відновлення процесу сапропеле- і торфоутворення. Чому б у такій ситуації не посприяти розвитку торфовидобувної промисловості?

На більшій частині осушених торфових земель (близько 420 тис. га) з потужністю торфових покладів менше 1,5 метра і мулових (високозольних) торфовищ незалежно від глибини торфового пласта (переважно в заплавах малих і середніх рік лісостепової зони) доцільно створювати нові агроформування з виробництва трав’яних кормів та організовувати культурно-пасовищні вгіддя одночасно з відродженням тваринництва. Найдешевші корми можна одержувати саме на культурних пасовищах, які мають відігравати провідну роль у відродженні скотарства, вівчарства, козівництва тощо. Під пластом багаторічних трав на сінокосних і пасовищних угіддях мінералізація торфу за умов раціонального водорегулювання зводиться до мінімальних, нормативно допустимих величин.

Комплексне, екологічно і економічно виважене використання торфово-земельних ресурсів вкрай ускладнилось після розпаювання земель і передачі їх у приватну власність. До торфових земель як унікальних і екологічно вразливих природних об’єктів не слід було застосовувати парцелізацію, а залишати їх як землі запасу з перспективою розробки та реалізації науково обґрунтованої державної програми комплексного використання торфово-земельних ресурсів. Згідно з нашою Конституцією, корисні копалини, до яких відносяться і торфові родовища, не можна передавати у приватну власність. Отже, земельна реформа грубо порушила Основний Закон України, передавши осушені торфові ґрунти і торфовища торфовидобувного значення у приватну власність. Вихід один – негайно повернути у державну власність шляхом викупу торфово-земельні ділянки промислово-видобувного значення, поки торфовища повністю не спрацювались і не набуло масового характеру несанкціоноване, стихійне викопування торфу на земельних паях. Безлад у використанні торфово-земельних ресурсів, що призводить до їх руйнації та спотворення ландшафтів, слід припинити шляхом розробки та суворого дотримання спеціальних законодавчих актів із торфової проблематики. В основу цих актів можна покласти Концепцію комплексного використання торфово-земельних ресурсів України, розроблену ННЦ «Інститут ґрунтознавства і агрохімії імені О.Н. Соколовського» спільно з фахівцями Міністерства аграрної політики України, Національної академії аграрних наук України, Інституту гідротехніки і меліорації НААНУ, ННЦ «Інститут землеробства НААНУ», Національного університету водного господарства та природокористування та Державного концерну «Укрторф». Було б добре, аби цю Концепцію взяли на озброєння законодавчі та виконавчі органи влади.