ЛІСОВІ «ТРОФЕЇ» ГРИГОРІЯ ЛИТВИНА

Квартира лучанина Григорія Литвина (на фото) повниться запашним духом лікарських рослин, які «завоювали» всю житлову площу. Травник же – кожен день у лісі.

Осінній день ховався в сутінках, холодна мжичка не припинялася з самого ранку. То ж були впевнені, що застанемо Григорія Олександровича вдома. А виявилося, що і в негоду травник «на роботі». Нагодився якраз тоді, коли ми дзвонили в його двері.
– Коріння саме зараз, в листопаді, найкраще копати, коли рослина на зиму вже запаслася силою. Дехто спішить заготовляти за тепла, у вересні, але я переконався: не той ефект дає така сировина. Сьогодні накопав кореня родовика,- розказував Григорій Олександрович, знімаючи мокру куртку й гумові чоботи.
У великій господарській сумці, яку чоловік приніс з лісу,- солдатська саперна лопатка і пакунки з корінням. На весь вечір вистачить роботи – мити, скоблити, різати. У квартирі майже нема меблів, бо кожен квадратний метр площі заставлений саморобними «риштуваннями», на яких сушаться лісові «трофеї». Григорій Олександрович найперше висипає на стелаж яскраво-зелене листя грушанки круглолистої, яке застосовують при циститі, нефриті, як сечогінний і потогінний засіб, при гастриті та багатьох інших недугах.
– Життя забракне, аби вивчити властивості кожної рослини, пізнати, в чому її цінність. Якось звернулася жінка, попросила, щоб назбирав їй ортилії. Я спочатку й не знав, що то за рослина, а потім довідався, що це – грушанка довголиста,- перебирає блискучі зелені листочки наш співрозмовник, який ще й не присів, прийшовши з лісу.
Чоловікові – за сімдесят, але з вигляду він на добрих десять літ молодший. Каже, що до лікарів звертався тільки в юності, як прихопив апендицит. Але тоді знайомство з офіційною медициною залишило по собі неприємні спогади. Після операції ніяк не відпускав постійний біль у животі. Лікарі казали, що то пусте – звичайні спайки. А йому, хлопцеві, який тільки-но прийшов з армії, життя було немиле через той хронічний біль. Тоді вперше й випробував на собі ліки з трав. Порадили знаючі люди пити настій очанки. Через місяць біль став турбувати щораз менше, а Григорій захопився книгами про лікарські рослини, пробував розпізнавати їх у лісі.
Багато вдалося навчитися у досвідченого луцького травника Прокопа Федоровича Єщенка, нині вже покійного. Дід Єщенко на схилі літ потребував помічника. Григорій заготовляв трави й корені у ті роки заввиграшки, після важкої праці в цеху автозаводу робота в лісі видавалася відпочинком.
– Свіже повітря, чорнички, сунички, тиша, спокій. Який ще курорт треба? Находишся, ноги аж гудуть. Але то здорова, приємна втома. А ще – як лежить до цього діла душа… Ліс допомагав вижити, як на автозаводі не платили зарплати. І тепер допомагає, бо на мінімальну пенсію жити трудно,- каже чоловік – колишній слюсар, а нині – травник, який, поховавши матір, залишився самотнім холостяком.
Втім, нудьгувати в порожніх стінах квартири Григорію Олександровичу не доводиться. Поки розмовляли, декілька разів переривалась бесіда: то зазирнула сусідка, якій була потрібна дубова кора для доньки, а то прийшли знайомі за настойкою кореня ранника. Цю рослину, назва якої розкриває її призначення, Григорій Литвин особливо шанує. Окрім того, що добре гоїть рани, настойка з ранника допомагає при радикуліті, свічки з кореня – це порятунок від геморою, а очними краплями з ранника лікують кон’юнктивіт, ячмені. Розказує Григорій Олександрович, що якось приїжджала жінка, яка скаржилася на біль у ногах. Лікарі діагностували у неї тромбофлебіт. Питала молодиця, що може порятувати від недуги.
– Порекомендував настойку ранника, яка полегшує біль. Потім жінка ще раз навідалася, щоб подякувати. Співпрацюю з Людмилою Рисак, ученицею відомого цілителя Олександра Бури, яка готує складні збори. Робота це дуже відповідальна. Люди в нас дозувати трави не звикли, думають, що настої можна готувати «на око», пити літровими кружками, як чай. А траволікування вимагає точності, пунктуальності, терпіння,- наголошує Григорій Олександрович.
Хвалиться, що ще учора приніс з лісу міцненьких опеньків. Надибав, як ходив на свої «грядки», на яких сіє, розсаджує лікарські рослини. Знає їхні «характери» і вподобання, вивчив, як догодити кожній. Звіробій, як розповідає, сходить аж на третій рік, але то ще не найбільш примхливе зілля. Є рослини, які справді можуть зникнути з навколишніх лісів, якщо люди бездумно корчуватимуть їх.
Проводжаючи нас, Григорій Олександрович дає гостинця – пакуночок з плодами шипшини, розказує, як готувати настій. Біля дверей – дві пари гумових чобіт, щоб на завтра були сухі. Дощ – не дощ, а до лісу він піде. Каже, цілющі трави на землі посіяв Бог, то ж гріх не скористатися таким щедрим дарунком.