«Молитви допомогли мені вибратись із лісу»

71-річна Ніна Калініченко три доби блукала в заповіднику. Фото Ігоря ЄФІМОВА

Жінка зігрівалася, притулившись до дерев, спала на гіллі й траві, їла листя кропиви та чистотілу і пила воду з болота, у якому купали­ся дикі свині. Останній день знесилена і втомлена жінка, не маючи змоги йти, повзла.

71-річна канівчанка Ніна Петрівна Калініченко разом із кумою, 72-річ­ною Марією Яківною Іванченко, о 8.00 вирушили в ліс по гриби. Вирі­шили йти в Канівський заповідник.

– Другий раз у житті пішла в ліс, а то по леверду тільки ходила, – розка­зує Марія Іванченко, кума зниклої. – Дійшли до дерев, Ніна залиши­лась, видно, побачила там гриби, а я пішла далі, вище. Пізніше я по­вернулася на місце, сіла на кошіль та й жду її. А її нема й нема, я вже й гукала, і шукала її – без результату.

Жінка повернулась додому з надією, що подруга вже там, адже речі й ключі від своєї квартири залишила в подруги. Вдома її не було, тож жін­ка забила на сполох.

– Давай я бігти до Люби, доньки Ніниної. А там тільки зять Анатолій удома. Я кажу: «Мати пропала», а він: «Та прийде, де там заблукати можна?» – пригадує Марія Іванченко.

Близько 17.00 на машині вони разом із Анатолієм об’їхали ліс. Але марно. Після цього звернулися до міліції.

Три доби працівники МНС, міліції, кінологи та лісники прочісували те­риторію канівського лісу в пошуках зниклої пенсіонерки.

– Близько двох годин спеціально навчений собака ходив по колу, шу­каючи слід, але жінку так і не знайшли, – розповів т.в.о. начальника відділення наглядово-профілактичної діяльності Канівського РВ ГУ МНС області Олександр Оголь, який одним із перших долучився до пошуків зниклої.

Жінку шукали близько 200 осіб, щоразу – по 15-20 людей. За вихідні прочесали 1400 га лісу.

За словами Марії Яківни, подруга пізніше їй зізналася, що бачила тіні, світло прожекторів, чула людські голоси, гавкіт собаки, але боялася, що то бандити, тому ховалася за деревами й не виходила.

– Вона мені ще перед тим, як іти по гриби, розповідала, що чула про випадок, який стався у Малому Ржавці, коли бабцю в лісі закатували до смерті. Може, через це й боялася виходити? – розповіла Марія Іванченко.

– Мама дуже погано бачить і майже не чує, тому й заблукала. Вона й ходила недалеко від хат і тих людей, які її шукали, але не побачила й не почула їх, – розповідає донька Ніни Петрівни Любов Касіч. – Вона й раніше просилася в ліс, але і я, і чоловік, і сваха, й сусіди відмовляли її.

Територія самого Канівського заповідника порівняно невелика – 2027 га, але площа канівського лісу уп’ятеро більша.

– Ландшафт заповідника – гориста місцевість із розгалуженими яра­ми, тому заблукати в ньому просто, – зазначив заступник директора з наукової роботи Канівського природного заповідника Віталій Гри­щенко. – Великий Хмільнянський, Костянецький та Смілянський яри – одні з найглибших у Європі, до 100 метрів, тому втратити орієнтир і заблукати дуже просто.

Пенсіонерка прихопила із собою до лісу четвертинку чорного хліба й шматочок кров’янки, але з’їсти харчі так і не змогла, бо дуже хотіла пи­ти:

– Укусила шматочок хліба, слини немає. Він як ота замазка став, поп­риставав, я його вишкребла з рота й викинула.

Увесь час, поки блукала лісом, жінка молилася.

– І тихо, й голосно я читала «Боже, поможи», і Пресвяту Богородицю просила, щоб спасла, і Бога, і «Живий у помощі», і «Царице моя Преб­лагая» читала. І здається, що оці молитви мені допомогли не чок­нутися.

За три дні жінка з’їла два листочки чистотілу та відросточок кропиви. Коли повернулася додому, тільки пила компот, їсти не хотіла.

Інспектор відділення наглядово-профілактичної діяльності Канівсь­кого РВ ГУ МНС області Олександр Папуша, який першим спілкував­ся зі зниклою після повернення, розповів, що в останній день блукань жінка, не маючи сил, вже не йшла, а лізла на чотирьох.

– Я долізла до середини гори, полежала там, ще метрів п’ять пропов­зла, бачу, щось біліє, тоді я скотилася в яр. Бачу стінку, і видно, що лю­ди її укріпили. «Люди, люди, допоможіть! Спасіть!» – почала гукати. Вийшла і побачила дядька, попросила в нього води.

Чоловік зателефонував до рідні.

– У вас нічого не пропадало? – запитав чоловік на тому кінці дроту.

– Ох, сваха у нас пропала, – відповіли.

– То приїжджайте і забирайте!

Змерзлу, знесилену й трохи налякану жінку оглянули медики Канівсь­кої лікарні. Зробили лабораторні дослідження, просвітили легені й за кілька годин відпустили додому.

Поки ми спілкувались, Ніна Петрівна увесь час дякувала доньці й зя­теві, а вони – всім, хто шукав маму, зізнаючись, що особливо й не віри­ли, що спеціальні служби так швидко підключаться до пошуків. Жінки обіцяють, що більше до лісу ні ногою.

– Я стара, лісу не знаю. Щоб знала, то максимум би день бродила, а так три дні блукала, – розказує Ніна Петрівна. – Виявилось, що я зліз­ла в яр, а треба було йти по горі. Чого я спустилася, не знаю.

За словами помічника начальника ГУ МНС України в Черкаській об­ласті з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю Костянти­на Проценка, цього року люди двічі опинялися в лісовій паст-ці – у чи­гиринському та черкаському лісах.

Так, у чигиринському лісі бабця кілька годин блукала, її знайшли роди­чі. А в черкаському лісі грибники розійшлися, і через певний по них ма­ла приїхати машина. Але авто заглухло, не доїхало, що й викликало па­ніку. У цих двох випадках обійшлося без виїзду співробітників МНС.

Поради любителям тихого полювання

Обов’язково візьміть із собою мобільний телефон, сірники, воду й теп­лий одяг.

Прихопіть із собою яскраву хустинку, шарфик або шматок тканини. Як­що заблукаєте, розірвіть їх на шматки і прив’язуйте на дерева, повз які будете проходити. Так вас легше буде знайти. Як правило, людина, яка погано орієнтується, ходить по колу.

Орієнтуйтесь, аби вийти з лісу, по сонцю.