Поправка на партійне самодурство /Александр Горобець! Вы, случайно, не подлец? М.П./

Прочтите этот материал и поймете, что меня возмутило. Я никогда не был в фаворе у нашей лесной власти и очень часто критиковал её… , но совсем не так, как это делает журналист с очень знакомой лесникам фамилией… Мои комментарии по тексту выделены синим цветом… для дальтоников сообщаю – они на русском. М.П.

Ті, хто знайомі з теорією інформаційних моделей ЗМІ, напевне, ж добре обізнані з тим, хто такі американські науковці Фред Зіберт, Теодор Петерсен та Вільбур Шрам. Вони розробили та запропонували чотири моделі взаємодії між системами політики і засобів масової інформації. За їх градацією вони називаються тоталітарна, авторитарна, ліберальна та соціально відповідальна.

Виникає питання: яка ж із моделей нині здійснюється в нашій державі?

Із огляду на те, що наразі твориться із медійним простором, звісно, що «найріднішою» для України є якраз авторитарна модель. Оскільки головним критерієм її є постійний тиск на обмеження свободи преси. Саме про це повсякчас надходять повідомлення практично з усіх регіонів держави. До цього також, говорячи про Україну, привертають увагу європейські та інші світові структури.

Теоретики передбачили, що цей натиск у таких суспільствах здійснюється, як правило, за п’ятьма головними параметрами:

– надзвичайні повноваження;
– військова (державна) таємниця;
– політична брехня;
– реклама держави;
– корпоративність.

Як ви, сподіваюся, пам’ятаєте, понад місяць тому голова фракції Партії Регіонів у Верховній Раді О. Єфремов недвозначно заявив про те, що в Україні передбачається введення прямого президентського правління. Цей вислів тут же набув широкого розголосу, позаяк це відверто межувало з закликом до узурпації влади одним партійним ресурсом

Рятуючи свого колегу, «золотий» голос тої ж таки «партії влади» М. Чечетов зауважив, що пан Єфремов, мовляв, «висловився афористично». Хоча при цьому новий речник регіоналів підкреслив, що незабаром люди, мовляв, самі попросять ввести надзвичайний стан. Одне слово, так виправдовувався, що сам тут же підтвердив ним сказане… Буцімто, на суспільство ось-ось має напасти мозахістська сверблячка по твердій руці і батогу з металевими наконечниками …

Відтак, можемо сказати, перша ознака щодо визнання авторитаризму в Україні наяву – авторитетні представники провладного режиму виступають за надання владі надзвичайних повноважень.

А ось і друга прикмета натиску влади на демократію.

Це, насамперед, активні дії СБУ щодо затримання Руслана Забілого, директора музею «Тюрма на Лонського» зі Львова. Привід для вилучення наукових матеріалів, які були у нього, пригадуєте який був? Та звісно ж, розголошення державної таємниці . При чому, тієї держави, якою був пріснопам’ятний СРСР, котрого, як відомо, вже майже двадцять літ не існує.

І тут, як бачимо, все реалізується за схемою Фреда Зіберта та його колег-науковців.

Третій аспект дослідження – політична брехня. Тут прикладів, хоч відбавляй. Послухайте заяви М. Азарова, С. Тігіпка, М. Чечетова, інших «стовпів» нового владного режиму та їх нахабних підспівувачів про нечувані масштаби успіхів, економічного росту і, не відкладаючи справи надовго, тут же сходіть на ринок. Подивіться як там галопують ціни. Звірте їх величини із можливостями власного гаманця.

Чи варто тут будь що коментувати? Так, на жаль, брешуть. Нахабно, відверто. Заледве не на кожному кроці. Зухвало видаючи чорне за біле. У всьому у них винна опозиція. Якої, як вони самі ж стверджують, також немає…

А реклама держави, яка за визначенням американських учених, як вірна ознака утвердження авторитаризму, зустрічається буквально на кожному кроці. Вони замало не з усіх плакатів і білбордів кричать, що «будують нову країну».

Так і хочеться сказати: напевне ж, облаштовують рай для себе, для своїх близьких та рідних. А ось для решти мільйонів і мільйонів простих громадян будують, напевне, гетто для виживання. Більше того, для переконаних українців, будівничих своєї суверенної і незалежної держави, схоже, готується справжнє пекло. Йде шалений наступ на права громадян щодо збереження їх ідентичної пам’яті, культури, мови.

Це таку вони будують Україну.

А ось щодо створення в житті держави умов корпоративності , себто п’яту ознаку, на котру вказували американські теоретики, визначаючи взаємодії суспільства та інформаційних моделей ЗМІ, маю висловитись більш конкретно.

На початку нинішнього місяця у Державному комітеті лісового господарства України стався грандіозний крик і гам. Як розповіли мені лісівники, котрих позвали сюди на нараду, глава відомства М. Шершун при перезатверджені кадрів на посади в обласних управліннях, серед керівників державних лісогосподарських підприємств не соромився вдаватися до лексики, яку, можливо, можна іноді почути хіба що в грубих чоловічих розмовах десь на віддаленій лісосіці. Кожен, чия кандидатура пропонувалася на затвердження, мав найперше прозвітувати, як справи у нього із… передплатою газети «Природа і суспільство».

Ничего об этом не знаю, но… Целесообразность кадровых перемен произведенных Н.Х.Шершуном у меня сомнений не вызывает (1), в лесной, мужской компании – не нормативная лексика – лишь обычное средство усиления доходчивости /какая Б…Ь поведала об этом Горобцу мне самому интересно/ (2), я руковожу организацией системы Госкомлесхоза и никто не заставлял меня подписываться на газету «Природа і суспільство»(3).

Що ж це за диво таке, яким і вдень, і вночі останнім часом так наполегливо та завзято переймається «двічі чиновник», народний депутат України у ранзі замало не міністра, пан Шершун?

Ложь. Комментарии по этом поводу приведены ниже.

Якщо ви заглянете на сайт Міністерства юстиції України, до розділу «Реєстрація друкованих ЗМІ та інформагентств», то виявите, що не далі як 15.07.2010 року міністерство і справді видало свідоцтво за серією КВ №16802-5474Р новоутвореній газеті «Природа і суспільство». Засновником її виступив не хто інший, як Державний комітет лісового господарства України.

Запитується, як Мін’юст України міг зареєструвати газету для держкомітету, якщо за словами В. Януковича зовнішньополітична орієнтація України здійснюється в напрямку інтеграції до ЄС, де, відомо, найпершою умовою утвердження демократії і свободи слова в кожній окремо взятій державі має бути саме роздержавлення засобів масової інформації?

До речі, цей процес планомірно здійснювався в Україні ще з часу здобуття нею незалежності. Більше того, відповідно до вимог європейських структур, Міжнародного валютного фонду, Кабінет Міністрів України 12 жовтня саме цього року змушений був прийняти навіть спеціальну постанову , якою передбачив конкретні, цілеспрямовані кроки щодо згортання процесу видання періодичних видань, засновниками яких є державні структури.

А що ж ми бачимо у даному випадку? Після багатьох років відсутності подібних фактів, Мін’юст чомусь зареєстрував державне видання. Хоча в Законі України «Про державний бюджет України в 2010 році» Держкомлісгоспу не передбачено на подібні цілі і ламаного гроша. За які ж такі кошти, запитується, тут мають видавати новостворену газету?

Учредителями профильных изданий выступают практически все органы власти от Верховной Рады и Кабмина до Минэкономики и КРУ. Большинство изданий, в том числе и издание газеты «Природа і суспільство» осуществляется на принципах самофинансирования, т.е. за счет подписки и продажи тиража.

Цілком логічним може виникнути і таке запитання: а чому ж газета народилася саме в зеніті нинішнього літа?

Та тому, шановні друзі, що 1 липня ц. р., як відомо, Верховна Рада ухвалила рішення про проведення 31 жовтня 2010 року… місцевих виборів.

Отже, видання, схоже, насамперед знадобилося до депутатських перегонів. А головою Держкомлісгоспу в Україні, які відомо, є такий собі чоловік Микола Харитонович Шершун. Той, який на цю посаду прийшов безпосередньо із зали засідань Верховної Ради ще 22 березня 2010 року.

Таким чином, ось уже понад вісім місяць (!) він, як парламентар із багаторічним стажем, тобто людина, яка добре обізнана із чинним законодавством, протиправно одночасно отримує дві заробітних плати: одну, як народний депутат, котрий, як відомо, є представником депутатської фракції Блок Литвина (БЛ) у Верховній Раді, іншу, як голова держкомітету. Себто, як галузевий керівник виконавчої структури влади. Що є грубим порушенням Конституції України. Як і отримання двох зарплат із держбюджету.

Я внимательно отслеживал ситуацию и могу утверждать, что Н.Х. Шершун:
• Не получал зарплату в ВР с момента перехода в исполнительную власть;
• Не использовал средства на оздоровление Нардепов, предусмотренные законом;
• Давно написал заявление с просьбой освободить его от обязанностей депутата.

Его «чистоту» перед законом , через Лёвочкина, подтвердил Президент Украины.

Оскільки і фракцію БЛ, і саму ж Верховну Раду очолює одна і та ж особа – Володимир Литвин, стає зрозуміло, чому ні на позаминулому, ні на минулому пленарних тижнях, у Верховній Раді не було поставлено питання про зняття депутатських повноважень із таких як М. Шершун сумісників, крадіїв державних коштів.

Да это странно, но… Какие претензии к Шершуну? Разве все, как бы совместители, – из блока Литвина?

Із точки зору пана Литвина виходить так. Нехай, мовляв, «недоторканними» покерують до виборів. Напевне ж, так легше тому ж таки М. Х. Шершуну зухвало нехтувати чинним законодавством, відверто плювати на Конституцію і чинне законодавство.

Украина – не Россия, Горобець – не Литвин и вряд ли может комментировать его мысли …

Думається, що терміново, за державний кошт запустити газету «Природу і суспільство» – є якраз партійним дорученням для Миколи Харитоновича. Адже рідна його Народна партія висунула в виборчих округах тисячі кандидатів до місцевих рад, голів міських, селищних та сільських рад. Ось їм нині і вкрай потрібна медійна, корпоративна підтримка.

Не скрою, я давно мечтал об издании профессиональной ЛЕСНОЙ газеты и изначально скептически относился к начинанию Н.Х. Шершуна. Мне хотелось, чтобы в названии издания присутствовали три буквы стоящие рядом, – Л +Е+ С., но… Позднее я изменил свою точку зрения: по большому счёту Природу нельзя делить – она целостна. На данном этапе, я воспринимаю издание природоохранной газеты под эгидой Госкомлесхоза , как попытку объединить всех, кто любит Украину, во всем многообразии её ландшафтов и ресурсов. Более того, попытку изменить сам Госкомлесхоз… Посмотрим, будет – ли у издания свой стиль и почерк, а потом будем судить. Пока я вижу то, что журналисты работают над газетой с полной самоотдачей, а это уже много… Впрочем, в чем-то я остаюсь ортодоксом, – газету такого профиля должны учреждать и продвигать все органы исполнительной власти, имеющие отношение к природе и природным ресурсам, а не только лесники.

З огляду на те, що видання за державний кошт передплачене лісівникам на три місяці, включно до 1 січня 2011 року, напевне ж, газета буде використовуватися і як засіб «відмивання» голови партії В. Литвина, котрий по саму шию вгруз у кроваве місиво довкруги вбивства журналіста Г. Гонгадзе і зізнань щодо обставин цього резонансного злочину екс-генералом О. Пукачем.

Александр! Я знаю хорошего доктора…

Зараз головне завдання, як про це на кожній нараді і далі заявляє своїм підлеглим пан Шершун, довести наклад видання до 50 тисяч примірників. Як на мене – то це відверта та нахабна крадіжка коштів лісівників серед білого дня.

До речі, за завданням голови держкомітету, яке доведено всім керівникам обласних лісових управлінь, цифру у 50 тисяч примірників накладу цієї дивної газети, лісівники мали здолати ще 1 жовтня. Не вийшло. Не всі слухняно взяли під козирок. За станом на 6 жовтня (коли відбувалася скандальна нарада в Держкомлісгоспі) передплати назбирали трохи більше ніж на 41 тисячу екземплярів. На сьогодні начебто мають майже 49 тисяч. Але громи і блискавиці з високого керівного кабінету на вулиці Ш. Руставелі летять в області і безпосередньо в лісгоспи. Звідти у відповідь потихенько капають гроші…

Протиправно, брутальним чиновницьким тиском голова Держкомлісгоспу змушує керівників обласних державних управлінь, державних лісових господарств переказувати на передплату кошти, які отриманні з державної казни на підтримку розвитку галузі, а подекуди й зароблені мозолями лісівників. Гадаю, що вони мали б, мабуть, піти насамперед на підвищення заробітної плати працівників галузі. Оскільки вона в системі Держкомлісгоспу взагалі вкрай мізерна.

Внимание руководства Госкомлесхоза к газете вполне объяснимо, – все мы помним, какую роль сыграла «Искра» в формировании сознания российского пролетариата начала прошлого века… Все мы учили «Историю Партии» , отсюда наше внимание к прессе. Но… Подробности, приводимые Горобцем , меня удивляют. Откуда такая осведомленность: может быть он подслушивал прячась  под юбкой  редактора газеты? Странно… – где там прятаться?/Шутка/ Хочу заверить читателей , лесники на должностях начальников управлений и директоров/ конечно, в семье не без урода/, – это вполне самостоятельные люди: их трудно заставить, – их надо убеждать.

Що це справді так – можна наочно переконатися із публікацій, приміром, сайту Інтернет-видання «Український лісовод». Є там, зокрема, питання, адресовані безпосередньо голові відомства панові М. Шершуну. Одне із них (щоправда, без підпису), з’явилося на вказаному Інтернет-ресурсі 17.09. 10 р., о 20:44. Подаю текст у стилістичному викладі невідомого заявника, який, схоже, побоявся назватися: «Як може працювати лісник, коли його назвали майстром лісу і дали 1680 га. обходу? При зарплаті у 950 грн. і 6-ти сіл навколо обходу?»

Чи повірить хтось у те, що подібне тривожить пана Шершуна, який особисто щомісячно, без будь-яких утисків сумління совісті отримує дві заробітних плати і, щонайменше, за одним махом кладе до власної кишені тисяч тридцять п’ять гривень, а то й значно більше?

На наш сайт могут заходить все, под любыми псевдонимами … Мы приглашаем и Горобца, и Шершуна…, но оставляем за собой право комментировать информацию. Так вот, Горобець ошибся с зарплатой Шершуна более чем в два раза и заставил меня вспомнить прошлое… Лет 15-18 тому назад, ещё работая в УкрНИИЛХА, я пришел в архив общественных организаций, куда СБУ передало расстрельные дела, так называемых «троек». Все они были тонкими. Донос – на 2-3 страницах + расстрельный приговор. Я начал поиск с фамилии Марченко, – это был первый «лесной министр Украины» /руководитель ВУПЛ /, осужденный в 1930 году. Ящики с этой фамилией занимали три сдвинутых стола. Чувства, которые я испытывал их перебирая, вспомнились мне при чтении материалов Горобца. Неужели действительно Украина, – государство завистников и стукачей?

Найголовніше ж для нього, зрозуміло, доповісти в фракцію БЛ, що п ’ ятдесятитисячний тираж газети на кошти державних підприємств запущено. Що «Природа і суспільство», після ряду пробних випусків, перейшла зі своїми вісьмома сторінками на дворазовий вихід на тиждень. І готова гнати будь-яку партійну муру, прославляючи блок Литвина і його Народну партію.

Як на мене, то це є абсолютний кримінал, коли чиновник зухвало тисне на керівників державних підприємств, вимагаючи оформляти тримісячну передплату на видання, яке в своїх публікаціях уже заявило, що воно насправді є не газетою лісівників , (хоча, підкреслю, у вихідних даних чітко і однозначно вказано, що головою редакційної ради є М. Х. Шершун), а своєрідною народною екологічною газетою .

Я просматривал все выпуски газеты и не видел в них какой-либо выборной агитации, но …Мне кажется, я встречал среди авторов и в текстах фамилию Горобець… Завтра уточню. Вот будет "номер", если это Александр или его родственники…

Але ж суто екологічні проблеми в Україні, як відомо, є зоною діяльності Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Чому ж тоді лісівники, запитується, протиправно обдираючи бюджети своїх державних підприємств, запустили газету, яка фактично їх професійних справ зовсім і не стосується? «Природа і суспільство», м’яко кажучи, виявилася цапом у чужій капусті.

Если кто и может эффективно охранять природу, – то это лесники: они засыпают и просыпаются в лесу. А насчет « цапов» я пока промолчу…

Так недалеко дожити до того, що Держкомлісгосп із якогось там дива незабаром запустить видання про авіацію і космонавтику, про шоу-бізнес, про викройки і шиття. Лиш би того всього дорогому Миколі Харитоновичу захотілося…

Нет. Все-таки, я не прав, надо было не критиковать, а лечить… /Ульянов (Ленин)/

Наведений приклад – яскравий зразок ганебного продавлювання інформаційного простору підпільним партійним виданням за державний кошт. Бо яка ж, скажіть, вільна, демократична газета, котра видається на срібники передплатників, простих громадян України, може конкурувати на ринку преси з таким ось партійним бюлетенем, котрий фінансується за гроші платників податків і безкоштовно доставляється в оселі всіх працівників галузі, і навіть на віддалені лісові кордони? Яке видання буквально за декілька місяців після свого народження може назбирати потужний тираж у 50 тисяч примірників? Усе це, безперечно, нонсенс. А насправді, яскравий приклад партійного самодурства за державний кошт.

Із огляду на все це, у мене є надія на те, що теоретики моделей взаємодії між системами політики і засобами масової інформації можуть сміливо вписати до своєї моделі й шосту, значиму поправку до утвердження авторитаризму в одній, окремо взятій державі, – нашій рідній Україні. Поправку на партійне самодурство.

Унікальність її полягає в тому, що вона не зможе діяти ніде інакше в світі, окрім лише в нашій державі, і при нинішньому ладу. Позаяк лише тут деруть із держави хто скільки хоче, і хто скільки може. І нічого, на жаль, за це таким лиходіям не буває…

Чи ж довго ще?