В умовах сучасної України до сертифікації слід відноситися прагматично, роздивляючись її перш за все як засіб підвищення конкурентноздатності лісопродукції, а вже потім як засіб покращення іміджу і поштовх до отримання нових знань.

Перспектива сертифікації лісів України

Кирилюк С., Попков М.,Полякова Л. – Науково-інформаційний центр лісоуправління

Лісовий та мисливський журнал №3, 2001р.

Лісову сертифікацію можна визначити як метод за допомогою якого незалежна третя сторона проводить оцінку лісогосподарської діяльності на предмет її відповідності екологічним, економічним та соціальним стандартам, що підтверджується видачею письмового документу, -сертифікату.

Ідея лісової сертифікації виникла в Центральній Європі і була викликана активною діяльністю неурядових природоохоронних організацій. За останні п’ять років вона отримала поширення як засіб стимулювання використання продуктів лісу, а також удосконалення системи управління. Сертифікація покликана сприяти стабільному управлінню лісами та задовольняти потреби покупців, все більша кількість яких не бажає використовувати вироби із деревини, що здобута із нанесенням шкоди лісовим екосистемам и всупереч інтересам місцевого населення.

Сертифікація проводиться незалежними та офіційно зареєстрованими центрами сертифікації, які проводять оцінку діяльності підприємств на місцях у відповідності до набору правил, які називаються стандартом. Якщо підприємство відповідає стандарту, воно отримує сертифікат. За умови виконання деяких додаткових умов, продукції присвоюється так званий екологічний ярлик. Вартість послуг з оцінки та аудиту рівня ведення лісового господарства коливається в широких межах і залежить від природних умов та площі лісів що сертифікуються. У більшості випадків вартість сертифікації коливається від от 0.2 до 1.7$ за гектар (по системі FSC).

На сьогоднішній день існує декілька систем сертифікації лісів, з яких найбільш поширеними є:

• ISO 14001;
• PEFC (Пан-європейська сертифікація лісів);
• FSC (Forest Stewardship Council) сертифікація за системою Лісової Наглядової Ради.

ISO-14001. Міжнародна організація з стандартів (ISO – International Standard Organization) являється глобальною міжнародною організацією, створеною у 1947 році в Женеві. На сьогоднішній день до її складу входить 100 представників національних організацій, які займаються стандартизацією. Більшість з них є державними структурами. Джерела фінансування членів ISO різноманітні – це надходження з бюджету та з приватного сектору, доходи від продажу стандартів і документації та інші.

ISO розробляє три види документів: технічні стандарти, настанови та стандарти управління. Стандарти управління відрізняються від технічних стандартів та настанов тим, що вони менш детальні та “зобов’язуючі”. Система стандартів ІSО 14001 була розроблена у 1993 році технічним комітетом UNCED і є системою стандартів управління. Система широко поширена у всьому світі і застосовується не лише в лісовому господарстві, а в багатьох інших галузях виробництва. Сертифікація за стандартом ІSО 14001 включає аудит системи екологічного управління, який може бути зовнішнім та внутрішнім. Його завданням є підтвердження, що всі компоненти системи присутні і працюють. Ця сертифікація не включає в себе перевірку виконання будь-яких вимог до екологічних параметрів власне лісового господарства. Сертифікація по цій системі не передбачає присвоєння екологічного ярлика.

PEFC.
У 1999 році розпочалася сертифікація лісів за Панєвропейською системою PEFC. Сама система, а також застосовуваний нею стандарт, засновані на критеріях і індикаторах, розроблених у ході Хельсинського процесу. Станом на жовтень 2000 року за цією системою було сертифіковано близько 25 млн. га лісів, з яких 15.2 млн. га у Фінляндії. Незважаючи на поширеність, ця система має певні недоліки. PEFC поки що не продемонструвала як вона може забезпечити значне покращення лісоуправління. Існуючі стандарти сильно варіюють, а відповідні критерії та індикатори стають недостатніми на певних територіях. Крім цього екологічні стандарти PEFC досить невизначені. Вони не гарантують збалансованого представництва екологічних, соціальних та економічних інтересів.

FSC. У 1993 році в Мексиці була заснована незалежна міжнародна організація – Лісова Наглядова Рада (FSC). Її метою є підтримання екологічно відповідального, соціально вигідного та економічно життєздатного управління світовими лісами. Основними її засновниками є представники природоохоронних неурядових організацій, лісівники, представники лісових компаній та торговельники. Керуючим органом є генеральна асамблея яка складається з трьох палат, що відповідають за економічні, соціальні питання та питання, пов’язані з охороною навколишнього середовища.

Наглядова рада розробила десять міжнародних кількісних та якісних принципів і критеріїв відносно яких оцінюється рівень ведення лісового господарства. Оцінюванню підлягає:

• Відповідність діючому законодавству та принципам Лісової Наглядової Ради.
• Права на землю та ресурсокористування.
• Права корінних народів.
• Місцеве населення та права робітників.
• Доходи від лісокористування.
• Оцінка екологічних наслідків.
• План лісокористування.
• Моніторинг та оцінка.
• Збереження природних лісів.
• Плантації (лісові культури).

Станом на 31 березня 2001 р. за системою FSC було сертифіковано 22 195 741 га лісів у сорока країнах світу. Серед них Швеція (10 152 074 га), Польща (3 377 786 га), США (2 992 383 га), Великобританія (963 813 га), Німеччина (248 332 га), Україна (203 000 га), Росія (184 515 га), Канада (30 684 га).

Відношення до сертифікації серед компаній, промислових споживачів і кінцевих покупців не однозначне. У високорозвинених країнах Центральної і Західної Європи спостерігається позитивне відношення кінцевих споживачів до охорони природи в цілому, і до сертифікації зокрема. Тут споживач готовий заплатити на 10-15% більше за сертифікований товар і віддати йому перевагу ніж більш дешевому, але не сертифікованому.

Лісові компанії, що поставляють продукцію на ринки цих країн проводять сертифікацію. Це дозволяє їм зміцнити своє положення на ринку, поліпшує їхній імідж, дозволяє уникнути конфліктів із природоохоронними організаціями. Необхідно відмітити, що з екологічних позицій сертифікувати лісове господарство цих країн у більшості випадків немає необхідності, тому що воно і так ведеться на високому рівні.

Багато представників лісових компаній більш бідних країн, в економіці яких експорт лісу і лісоматеріалів займає значне місце, розглядають сертифікацію, як дискримінаційний захід, що перешкоджає просуванню їхніх товарів на традиційні ринки. У більшості випадків економічне становище цих компаній не дозволяє оплатити витрати на саму сертифікацію, а також на пов’язану з нею зміну методів і технологій ведення лісового господарства і лісозаготівель. У той же час, через відсутність сертифікатів вони витісняються з найбільш вигідних ринків, насамперед Великобританії, Німеччини, країн Бенілюксу і несуть економічні втрати.

З просуванням на європейські ринки, українські продавці лісопродукції будуть все частіше стикатися з необхідністю наявності сертифіката. Деякі країни Європи, зокрема, Великобританія, вже в найближчому майбутньому можуть перейти до споживання винятково сертифікованої продукції. Це послужить, з одного боку, прикладом для інших розвинених країн імпортерів лісопродукції, а з іншого – могутнім стимулом до сертифікації лісів у країнах, що продають деревину. Усвідомлюючи це, багато експортерів орієнтованих на англійський ринок (Швеція, Фінляндія, Польща, Латвія) активно займаються сертифікацією своїх лісів. Немає сумніву и в тім, що хоча ринок сертифікованої продукції буде постійно рости і розширюватися, частка не сертифікованих товарів на ринках Європи й Азії ще довго залишиться переважаючою. Україна займає на цих ринках дуже скромне місце, причому в основному в ролі продавця. Свої внутрішні потреби в лісоматеріалах, що безумовно будуть зростати в міру поліпшення економічної ситуації, Україна традиційно задовольняє за рахунок ресурсів прикордонних районів Росії і Бєларусі. При цьому український покупець орієнтується і, у найближчому майбутньому буде орієнтуватися, винятково на ціну і якість товару без урахування наявності сертифіката. Розвиваючи експорт, Україні варто спеціалізуватися насамперед на постачанні лісопродукції з дуба, бука та інших цінних твердолистяних порід, а також маломірної та низькоякісної деревини, яка поки що не має збуту на внутрішньому ринку. В даний час лісові і лісопереробні підприємства країни лише в малій мірі реалізують свій експортний потенціал і несуть значні економічні втрати, насамперед через відсутність досвіду торгівлі на світових і європейських ринках. Українська лісопродукція продається відносно дрібними партіями на ринках Угорщини (16.9%), Туреччини (10.8%), Словаччини (9.1%), Німеччини (8.6%), Польщі (8.3%), Італії (6.7%), Іспанії (5.3%), Австрії (4.8%) та Чехії (4.4%). Покупцями її в більшості випадків є невеликі посередницькі організації, що не вимагають сертифіката. Єдина, специфічна вимога багатьох європейських покупців, – наявність свідоцтва про відсутність радіаційного забруднення деревини. Таке свідоцтво видається на Україні спеціалізованими лабораторіями і називається сертифікатом. Однак даний сертифікат, так само як і будь-який інший, який видається організаціями що не мають міжнародної акредитації, не слід плутати із сертифікатом, що дає гарантію стійкого, багатоцільового управління лісами.

Очевидно, що сертифікація буде мати позитивний вплив на навколишнє середовище, управління лісовим господарством, значно поліпшить імідж лісового господарства України в очах західноєвропейських споживачів, полегшить пошук покупців серед кінцевих споживачів деревини на нових для українських продавців, більш дорогих ринках збуту. Але в нинішніх фінансових умовах проведення її за рахунок коштів, які виділяються на ведення лісового господарства практично не реально. Однак існують інші джерела фінансування, наприклад кошти Всесвітнього банку, який оголосив про підтримку процесу лісової сертифікації і планує фінансово підтримати цю ініціативу. Деякі приватні компанії, які купують в Україні деревину з метою її подальшої переробки та продажу готової продукції на екологічно чутливих ринках (перш за все Великобританії), також готові покривати витрати держлісгоспів на сертифікацію. Саме таким чином було сертифіковано більше 200 тис. га українських лісів, які знаходяться у користуванні держлісгоспів Київської та Житомирської областей. Відзначимо, що багато які постсоціалістичні країни знайшли можливість провести сертифікацію за рахунок міжнародних коштів. Цим шляхом варто йти і Україні.

В умовах сучасної України до сертифікації слід відноситися прагматично, роздивляючись її перш за все як засіб підвищення конкурентноздатності лісопродукції, а вже потім як засіб покращення іміджу і поштовх до отримання нових знань. Перш за все, повинні бути сертифіковані експлуатаційні ліси, які знаходяться в користуванні підприємств Держкомлісгоспу з найбільшим експортним потенціалом. Вже зараз необхідно визначитися на основі якої системи буде проводитися сертифікація. На нашу думку Україні варто взяти за основу FSC сертифікацію, яка отримала найбільше визнання у світі . При її проведенні можна орієнтуватися на міжнародні принципи та критерії або на власні національні стандарти. Першим шляхом пішла Польща, яка на основі міжнародних стандартів FSC сертифікувала 3.3 млн.га державних лісів. Саме на основі міжнародних стандартів сертифіковані и 203 тис.га лісів Українського Полісся. Розробка національних принципів та критеріїв – довготривалий та кропіткий процес. Так у Швеції робоча група витратила два роки на розробку національних стандартів, а в Бельгії на це пішло чотири роки. В Латвії розробку національних принципів розпочали ще п`ять років тому, але до цього часу ще жодного гектару лісів не сертифіковано.

Оцінюючи можливість сертифікації державних лісів України за системою FSC слід зазначити що рівень ведення лісового господарства в лісах багатьох держлісгоспів відповідає міжнародним стандартам. До позитивних моментів ведення господарства в лісах, які знаходяться у користуванні Держкомлісгоспу, слід віднести те, що:

• Управління лісами проходить у єдиному законодавчому полі.
• Відсутні спори відносно власності на землю і прав землекористування.
• Відсутня проблема прав корінного населення
• Враховується вплив лісів та господарських операцій на воду, ґрунт і т.д.
• Налагоджене виробництво деревини
• В цілому враховуються проблеми біорізноманіття
• Території природних лісів або території високої біологічної цінності знаходяться під охороною
• Існує планування ведення лісового господарства і плани лісовпорядження
• Існує контроль і моніторинг

Водночас слід звернути увагу на наступні проблеми які можуть негативно вплинути на процес сертифікації:

• В деяких областях України система управління державними лісами ще не стабільна. Розвиток соціально-економічної ситуації в них може призвести до втрати контролю над операціями по лісозаготівлі і порушенню вимог, пов’язаних з охороною навколишнього середовища. В зв’язку з цим важко очікувати негайної сертифікації значної частини лісів Карпатського регіону, де за останні роки неухильно збільшується об’єм незаконних рубок.
• Фінансова життєздатність деяких лісових підприємств, а також соціально-економічний захист їх працівників ще слабкі. Ліси підприємств, в яких є заборгованість по заробітній платі не можуть бути сертифіковані за визначенням.
• Складнощі можуть виникнути в ході оцінки стратегії лісовідновлення. Система FSC орієнтована на просування методів природного поновлення лісів, тоді як українські ліса в основному відновляються штучним шляхом. Розширенню площі природного та змішаного відновлення українські лісівники повинні приділити особливу увагу.
• В нормативних документах і при плануванні лісогосподарської діяльності слід в більшій мірі акцентувати увагу на проблемі збереження і відновлення біорізноманіття лісів.