08/10/2010
0Веселі жовтогарячі лисички насипом з гіркою у літровій і півлітровій банках, виставлені на перекинутому ящику за два кроки від тротуару, вабили око й ніби припрошували їх купити. Помилуватися ними хотілося, нести додому – ні. Хоч бабуся й закликала перехожих: дивіться, мовляв, грибочки один в один, молоді, свіжі, чисті, як перемиті.
Та я – не корінна полісянка і з лісовими дарами не знаюся. Попадись між ними лжелисичка – не відрізню від справжньої. Навіть бувалі грибники розповідають, що отруйні гриби нині маскуються під їстівні, як справжні шпигуни. Ніяк не можу забути історію з подружжям пенсіонерів, які жили неподалік лісу і все життя ходили на "тихе полювання", але при своєму багаторічному досвіді не розгледіли у кошику "диверсанта", самі наїлися й нагодували єдину внучку, після чого у тяжкому стані потрапили до лікарні. Медики зробили все можливе, але дитину не врятували…
А до того – ще й радіаційні плями у деяких лісах зустрічаються. Хто-зна, де саме релаксувала ця бабуся, не для себе ж харч збирала і в санстанцію, звісно, на цезій і стронцій перевіряти не носила… Ні, краще тепличних печериць куплю, якщо сімейству дуже вже закортить грибної смаженини.
Стою отак, розмірковую, милуюся грибними – такими елегантними хвилястими – капелюшками сонячного кольору, аж поруч зупиняється заклопотана молодичка років 25-ти: "Скажіть, будь ласка, гриби хороші?" Хмикаю тихенько: запитання саме до продавця. Ніби хтось може сказати: "Ні, поганим торгую, не бери!".
Бабуся, звісно, знову своє заводить: а гарні які лисички, а смачні! "Сама збирала, не сумнівайтеся. Спасибі скажете!". "Глядіть же, я ж для дітей купую!" – говорить строгим тоном покупчиня і дістає гаманця. Лелечко, якого ж віку її діти?
"Ви що, справді це малюкам дасте?" – не витримую. Жінка роздратовано смикає плечем і сердито зиркає: а тобі, мовляв, що до того?
"А хоч і дітям! – бабусі дуже хочеться продати свій товар. – Воно ж пользітєльне! Як м’ясо!". "А чи не краще за ці самі кошти купити малим свіжої телятини?" – знову додаю свої п’ять…
Тепер у мене втуплено вже два ворожі погляди. Ну от, ще на грубість нарвуся. Але ж діти! Хіба їх можна грибами годувати? Пригадую, як 19 років тому моя півторарічна донька зачерпнула з татової миски солянки з грибами і потішно кривилася від незвичного смаку. Нам було смішно, але тієї єдиної ложки вистачило, щоб загриміти з малою до стаціонару педіатричного відділення на три тижні: – тоді, ой як ми з чоловіком почувалися "добре". Після того випадку я й зареклася готувати гриби з лісу. І як не застерегти необачну незнайомку: "Жіночко, у дитячих організмах не вистачає ферментів для такого продукту. Малюки можуть захворіти навіть від тих грибів, котрі для дорослих абсолютно безпечні!". Молодичка, проігнорувавши сказане, мовчки забрала покупку і, вдоволена собою, майнула за ріг. Ну що ж, як говорила моя бабця, свій розум не виймеш і їй не вставиш.
Після тієї історії деякий час відкривала сайт МНС з побоюванням: а що, як натраплю на повідомлення про отруєння дітей лисичками. На щастя, все обійшлося. Але гриби – немов російська рулетка, ніколи не знаєш, коли вистрелить. Тому особливо дивно і страшно читати повідомлення про легковажних матусь і бабусь, які щиросердо годують малечу небезпечною стравою – у статистиці отруєнь навіть однорічні стрічаються. Та це багатьох з-поміж нас нічому не вчить і гра у схованки з отруйними грибами триває…
