«Понаїздили славчани, усі гриби повизбирували…»

Напередодні минулих вихідних зателефонувала знайомим, що живуть у карпатському селі, і запитала: «Гриби є?». «Завелися, – відповіли, – приїжджайте». І ми тут же вирушили в Карпати.

По дорозі, не доїжджаючи Сколе, на міні-базарчику при трасі купили гарний кошик на гриби. Продавець запросив 130 гривень, сторгувалися за сто п’ятнадцять, але, коли побачили дрібний брак і вказали на нього продавцеві, він лише рукою махнув: «То поляки тепер так роблять». У мене очі на лоб полізли. Поляки? То кошик з Польщі? Я була певна, що це справа рук наших доморощених майстрів. «Це вже світ перевернувся, якщо вже й кошики з Польщі веземо та перепродуємо! – обурилась. – А де ж місцеві майстри? Он лози попри дорогу скільки росте!». Продавець лише знизав плечима, а жінка, що поруч стояла та продавала сушені гриби, не стрималась і прокоментувала: «Які, прошу пані, у нас майстри? Самі пияки!» – і виразно подивилася на чоловіка, який нам кошик продав. Від нього, правду кажучи, трохи несло перегаром…

До лісу приїхали пізно – по обіді. Нашвидкуруч перекусили з дороги, взулися у гумовці, взяли щойно придбаний кошик і вирушили на тихе полювання. «Вже нич не знайдете, – казали нам місцеві. – Вранці понаїздили славчани, весь ліс догори ногами поперевертали!» – «А що, біля Славського своїх лісів немає, – дивуємось, – чого аж сюди їхати?» – «Та вони у Славському все попродали, живого місця не залишили, а самі їдуть по наші гриби». Місцеві жителі чомусь дуже не люблять славчан, кажуть, ті захланні, «на грошах помішалися», мовляв, мало їм свого лісу, то ще у глухі Карпати пнуться… І справді, цього разу нам з грибами не пощастило. Всюди, де ми ходили, було видно, що перед нами тут вже побували: ані білих, ні червоних (підберезників), лише збиті чиєюсь ногою сироїжки та мухомори… Треба йти ні світ ні зоря, тоді є шанс зібрати грибний врожай. Але того вечора мачанку з білих грибів ми таки їли. Місцеві господарі, які нас приймали, розуміючи, що ми навряд чи повернемося з повним кошиком, пішли на годинку по своїх грибних місцях і, звичайно, повернулися не з порожніми руками – принесли з десяток здорових, не хробачливих білих красенів. Мабуть, знають, куди не ступає нога всюдисущих славчан. Коли я розбирала кошик і не могла натішитись та намилуватися творінням природи-художниці, звернула увагу на дві ніжки, що росли з одного кореня, але без шапок. Помітивши мій погляд, господиня, яка їх знайшла, розповіла, що шапки зірвала з грибів білочка. «Бачу, білочка тягне в лапках шапки від білих грибів, а ніжки залишились у землі, – розповідає. – Мене побачила, злякалась, шапки кинула і втекла. Але я забрала тільки ніжки, а шапок не рухала, нехай собі потім забере. До речі, на тому ж місці, де зустріла білочку, за кілька метрів побачила гадюку. Спочатку навіть не збагнула, що поруч гад. Чую тільки якийсь дивний звук, схожий на звук мобільного, який стоїть на вібрації. Я почала свій мобільний шукати, аж раптом бачу, а гадюка біля мене голову підняла і вся аж крутиться та дико шипить… Не вперше бачу гада, але цього разу так драпала. Швидше, ніж білочка від мене…».

На другий день ми прокинулись десь о пів на восьму ранку, хоча планували встати о шостій. Поки те і се, о восьмій пішли по гриби. Та тільки зайшли в ліс, як зрозуміли, що знову нас випередили ранні пташки. У лісі було чути голоси грибників… Походивши кілька годин, таки знайшли кілька білих, трохи лисичок та підберезників. Осінні гриби чим погано шукати – спантелику щоразу збивають шишки та коричневі листочки, що нагадують шапочки білих. Через деякий час від того листя в очах мерехтить, і вже не годен щоразу мацати той підступний листочок у надії, що це вже точно гриб.

Але радість для грибника-аматора не в тому, щоб набрати повний кошик грибів (це вже як пощастить), а, в першу чергу, від можливості походити теплим осіннім лісом, подихати свіжим повітрям, послухати шурхіт дерев, дзюркотіння гірського потічка… А вночі, якщо ясна погода, небо в Карпатах так рясно всіяне яскравими зорями, що аж не віриться у правдивість цієї фантастичної картини. Якщо довго дивитись на небо, обов’язково помітиш, як падає якась зірка… Ось тільки бажання ніяк не встигаєш загадати. Тож загадую наперед: частіше споглядати таку красу…

Сколівський район.