11/09/2010
0З настанням осінньої прохолоди у природі волинські лісівники зітхнули з полегшенням. На щастя, літня аномальна спека не завдала нашим лісам такої катастрофічної шкоди, як в Росії. Начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства каже, що в цьому випадку вийшло, як у відомій приказці: береженого й Бог береже… Сьогодні ж замість спеки природної на нас чекає спека політична. Заховатися від неї людям у мундирах просто не можливо. Такою є реальність в нашій державі, тому розмову з Богданом Колісником починаємо з теми місцевих виборів.
– Я про це ще не думав. Перед лісівниками зараз є багато інших проблем, які треба вирішувати. В нас плануються спортивні змагання, турніри по єгерському багатоборству. Готуємось до святкування Дня лісівника. І, звичайно, є багато господарських повсякденних питань, над якими ми постійно працюємо. Про вибори серйозно думати ніколи.
Зрозуміло, що лісівники підуть у депутати сільських та районних рад, може, дехто і в обласну раду.
– Богдане Івановичу, Ви будете якось впливати на політичні уподобання Ваших підлеглих і наставляти їх, в якому списку йти на вибори? Чи не станеться так, що усі лісівники підуть на вибори під прапором однієї партії?
– Життя багатогранне. Чому лісівники завжди виживають? Якщо у лісі роз’єднуватися, то можна загубитися. Ми завжди намагаємося працювати командою. Я нічого поганого в цьому не бачу. А ваше запитання чисто українське. Чомусь усі хочуть бачити Україну роз’єднаною. Я авторитетно заявляю: лісівники будуть на боці держави.
– У якій політичній силі?
– Не можу так відповідати. В нас один прапор і одна Конституція.
– Нещодавно у Вас назрівав конфлікт з депутатами нинішнього складу Волинської обласної ради. На засіданні колегії було висловлено незадоволення тим, що Ви ігноруєте обласну раду і не приходите на засідання профільної комісії та інших заходів, ініційованих представницькою владою в області. Петро Пронь навіть пропонував відправити Вас у відставку. Рада цього зробити не може, але написати відповідне звернення до Вашого вищого керівництва їм, звичайно, повноважень вистачає. На превеликий подив багатьох, Ви прийшли на сесію та окремо привіталися з трибуни з Петром Яковичем (Пронь – депутат облради, – «ВП»). Ви злякалися його погроз?
– Я ніколи в житті не дозволив би собі конфліктувати з обласною радою. Це люди, яких вибрав народ, і багатьох із них я щиро поважаю. Можливо, дехто з депутатів сам хотів спровокувати певний конфлікт. На комісію я не прийшов не через те, що не хотів прийти. Ви прекрасно знаєте, яка пожежонебезпечна ситуація була в області. Я постійно їздив по області, щоб тримати руку «на пульсі». Вважаю так – якщо я на комісію послав двох заступників, то це не є образою для депутатів. Це – висококваліфіковані спеціалісти. Нікого з членів комісії образити не хочу, але наші спеціалісти були на голову вищі від них в тій проблематиці, яка розглядалась. З будь-якого питання вони могли дати обґрунтовану і вичерпну відповідь. А на сесії я планував бути обов’язково. Там розглядалося наше питання.
– Ви згадали про аномальну спеку, яку Волинь пережила цього літа. Як вижили в ній наші ліси? Богу дякувати, ми не мали такої біди, як у Росії.
– По-перше, як би не парадоксально це виглядало, але почнімо з Росії. Річ в тім, що Росія в свій час розігнала такий важливий для держави орган як лісовий департамент. В Росії його не було взагалі. В Росії не було лісгоспів і нема такої служби як державна лісова охорона. В Україні це все збереглося. При досить високій пожежонебезпечній ситуації на Волині майже не було пожеж завдяки тому, що злагоджено працювати всі лісові служби. Ми непогано оснащені технічно. В нашому розпорядженні є літак. Північна частина області повністю проглядається відеокамерами цілодобово. На 20-30 км ми маємо можливість бачити найменший димок. Дякую пресі та телебаченню, вашому виданню за сприяння у проведенні роз’яснювальної роботи. І головне – це свідомість наших волинян, які нарешті зрозуміли, що ліс треба берегти. Він потрібен усім, а не тільки державі та лісовій охороні. В нас найменше вигоріло лісу за всі останні роки. За посередництвом «Волинської правди» хочу подякувати всім волинянам за те, що в цю спеку ми зберегли наші ліси. На відпочинок ходили тільки в відведені місця. На Волині найбільше облаштованих рекреаційних пунктів в лісах.
– А чи багато розроблених туристичних маршрутів та чи є клієнти, які б мали бажання ними скористатися?
– Ми повинні усвідомити для себе одне: Волинь влітку приваблива тільки Світязем. Ми створили там національний парк, але, на жаль, це не означає, що ми цим самим зберегли Світязь. Ми бачимо, що стан екології навколо Світязю не відповідає тим критеріям, які мають бути. На мій погляд, та територія не може витримати такого напливу людей. Національний парк повинен регулювати відвідувачів. Це – режимна зона. Нинішнього навантаження не витримує ні озеро, ні навколишня територія.
А тепер щодо маршрутів в лісах. Ви повинні знати, що за часів царської Росії військовим, які служили на Волині, зараховувався рік за півтора. Умови, які є тут, вважалися важкими. Я не бачу літом тут таких особливих туристичних маршрутів, які б приваблювали туристів.
– Ви називаєте Світязь привабливим для відпочинку, але там далеко не всюди створені нормальні умови. Хто повинен навести лад на Світязі? Скажімо, забезпечити своєчасний вивіз сміття, туалети побудувати? На сьогодні ми маємо там таку ситуацію, що Шацький національний природний парк та органи місцевого самоврядування нагадують своєю поведінкою сцену з руйнацією моста у відомій комедії «Королева бензоколонки».
– Наша біда в тому, що ми завжди киваємо один на одного, замість того, щоб засукати рукави та працювати. Винні і органи місцевого самоврядування, і, через проблеми з фінансуванням, Шацький національний природний парк. Хоча там зроблено, порівняно, дуже багато. Я не хочу нікого критикувати, але мені доводилося бути в Карпатському національному парку і порівняти з нашими. Повинен похвалити працівників Шацького національного парку. В нас набагато більше зроблено для людей.
– Чи зміниться щось в позитивну сторону з приходом нового керівника в Шацькому національному парку?
– Ми розвиваємося еволюційним шляхом і щось міняти нас завжди заставляє час.
– Думаю, що Ви орієнтуєтесь в темі і цікавитесь тим, що на території Білорусі у сусідстві з Шацьким національним парком ведуться розробки крейдяного кар’єру. За висновками українських вчених, якщо білоруси видобуватимуть крейду, то наші озера зміліють та природа лісів зміниться. Чи є якісь ініціативи з Вашого боку, щоб відстояти українське природне багатство?
– На превеликий жаль, це – проблема і головний біль тільки української сторони. Білоруси роблять винятково бізнес, вигідний їм. Ми нічого не можемо їм довести. Але треба всім разом закликати їх до совісті і порядності та переконувати зрозуміти цю ситуацію.
От у нас було модно кричати: «Караул! Зникають ліси!». Проблема не в лісах. Якщо ми будемо працювати так як зараз, то Волинь по залісненню повернеться до часів 18 століття. Ми матимемо 70% заліснення. Ліс на Волині не зникне. В області є проблема води. І справа не тільки в Світязі. Ця проблема значно ширша, глибша і болючіша. Ви подивіться, що робиться з річками, озерами. Нещодавно я плив по Прип’яті від Ратного до Білого озера. Видно, що за останні роки Прип’ять звузилась на 5, а то й усі 10 метрів! У Світязі також рівень води зменшується. Проблема води залежить не тільки від білоруського кар’єру (хоча, це – величезна проблема і наша біда). Криза води є у світі. Ми на 18 місці по забезпеченню водою. Але за рік в Україні Дніпро використовується 4 рази.
– Ви називаєте досить цікаві факти, які змусять багатьох задуматися над цією проблемою. Але, все ж таки, давайте повернемося до теми лісів. Про них можна говорити в двох аспектах: екології та економіки. І ці два «Е» рідко між собою гармонують. Ви кажете, ми в майбутньому маємо шанс повернутися до 70% заліснення, як у 18 столітті. Сьогодні ж ми маємо приблизно 34%…
– …може навіть і 36%. Цього ніхто точно не знає.
– Хай навіть і так. Середнє заліснення в Україні, на скільки мені відомо, сягає 15% і цей показник вважається в Європі досить і досить низьким. У сусідній Білорусі – 40%, 38% – в Італії, понад 60% – у Фінляндії. Разом з тим, маючи такий низький, порівняно, відсоток заліснення, Україна є експортером деревини в Європу. Як на мене, це просто нонсенс. А якою є Ваша точка зору?
– Ви згадали про дві складові в лісі: екологію та економіку. Але не забувайте й про третє – соціальний захист. Я не бачу проблеми в тому, на чому ви загострюєте увагу. Не бачу порушення екології. Є відхилення в економіці держави, які від лісівників не залежать. Ми з радістю працювали б на Україну і її ринки. Експортуємо, до слова, не ми, а держава. Хоча, повинен сказати, що експорту вже значно менше. Висока конкуренція на низькосортну деревину. В нас на Волині є свій нововолинський завод «Кроноспан». Подібні підприємства є в Оржеві та Костополі на Рівненщині. Пішла здорова конкуренція по переробці низькосортної деревини. Відкритим питанням залишається переробка цінних асортиментів. Але вже будується у Вінниці завод із виготовлення паркету. Думаю, з часом ми забудемо про експорт деревини. Поки ж державі для ведення лісового господарства потрібні гроші. На Волинь, скажімо, потрібно приблизно 40 мільйонів гривень в рік…
– …у минулому році було 30…
– Ціни ростуть, і ми не все враховуємо, щоб працювати повноцінно. Держава заробляє ці кошти і знову вкладає в лісове господарство. Крім то, ми сплачуємо податки, зарплату своїм працівникам.
Сьогодні ж на внутрішньому ринку на аукціонах, які ми регулярно проводимо, продається не більше 20-30% від пропонованої деревини. Нам нема де подіти деревину на внутрішньому ринку, бо її усі хочуть взяти безплатно. Це – проблема.
Але ситуація потихеньку міняється. Сьогодні ми будуємо будинки з дерева. Є заводи в Любомлі, в Маневичах, в Городку.
– Ці заводи рентабельні? Хто замовники таких будинків?
– Замовниками є забудовники. На жаль, серед них мало молодих сімей. Це здебільшого багаті люди, які мають гроші. Є замовлення на бані, альтанки. А підприємства наші – всі рентабельні. Ми справно платимо заробітну плату, податки, у Пенсійний фонд.
– Сьогодні дорожчає газ в Україні. Тим часом налагоджено виробництво пелетів, які за кордоном називають паливом майбутнього. Воно вважається екологічно чистим та зручним для побуту, оскільки може використовуватися для автоматизованих котлів і навіть котелень для централізованого теплопостачання. Я от стежу за вашими емоціями, ви якось скептично реагуєте на мої слова. Чому?
– Ми не маємо забувати, що живемо на Поліссі, на Волині. Європа у свій час повикидала грубки, пічки, а в нас вони збереглися. Ви не заставите жінку, в якої є грубка, топити пелетами. Наш основний вид палива – це дрова. Пелети – це для Європи. В них поставлені новомодні котли і вони змушені палити пелетами.
– Але бабуся, яка палить дровами, хоче, щоб до неї в село провели газ. Збирає копійку до копійки, щоб заплатити за це великі гроші. Вона платить за зручності у своєму побуті. Моє попереднє питання полягало в тому, чи можуть дорогі пелети замінити так само дорогий газ?
– Я розумію. Але ви не думаєте, що ми всі до того причетні. Бо всі ту бабусю переконуємо, яка це велика благодать газ. На кого ми працюємо? На бабусю? Чи на тих, хто має газ і проводить газ. Це спрацювали фірми і політики, які це рекламували і робили собі піар. Я вважаю, що як палили дровами, так і повинні палити. Я думаю, що наше Полісся не замерзне.
– Богдане Івановичу, от Ви кажете, що Вашому управлінню та його структурним підрозділам для нормального функціонування потрібно в рік 40 мільйонів гривень. Скільки коштів конкретно було виділено державою?
– Я не маю права, як державна людина, говорити, що держава дала чи не дала. Держава дала нам дозвіл на ресурс – деревину. Нам стоїть завдання реалізувати деревину і з цих коштів брати фінанси на ведення лісового господарства. В нас до держави не може бути претензій. Cкільки б вона не давала, ми не можемо нарікати.
– Скільки коштів було виділено для лісової галузі на Волині в рамках програми «Ліси України»?
– У держави є більш пріоритетні напрямки. Втім, не стільки пріоритетні, як складніші в екологічному плані. Кошти на заліснення в основному йшли на Південь та на Схід. Лояльніше ставлення й обласних рад і толерантніше, ніж на Волині. Наша обласна рада вимоги до лісу ставить дуже високі, а от, щоб вкласти в ліс, то я щось такого не бачив. Держкомітет виділяє певні суми. Вони не такі великі – 3-4 мільйони. У всякому разі це більше, ніж обласна рада.
– Обласна рада опікується комунальним підприємством «Волиньоблагроліс». Це підприємство господарює на 56 тисячах гектарів. А у вас – 506 тисяч га. В минулому році облрада виділила на розвиток свого підприємства 500 тисяч гривень, а держава на ваші в десять разів більші за площею ліси – 3 чи 4 мільйони. Виникає запитання, хто ж ефективніший господар? Керівники з виконавчої влади сьогодні заявляють, що волинські ліси мають фінансуватися з державних програм і категорично проти виступають комунальних лісів. Ви ж самі щойно сказали, що для держави пріоритетом є фінансування Півдня та Сходу. З обласного бюджету державні підприємства фінансуватися просто не можуть, бо так передбачено Бюджетним кодексом. Що поганого в тому, що є комунальні ліси?
– Ми завжди говоримо, що живемо в правовій державі. Це не 43 і не 45 рік, де під час війни формувалися різні угрупування, які мали певні цілі: воювати з кимось, комусь протистояти. Я вважаю, що комунальні ліси сформовані під чиїмись прапорами в противагу комусь. Ліс – це державна власність. Ми це чітко маємо усвідомити. Уявіть, що підуть такі процеси. Я не проти комунальної власності як такої. Вона має право на існування
Питання про комунальні ліси зачепив не я, а ви. Ви кажете обласна рада дала 500 тисяч гривень… Це ефективне управління по-вашому? Кошти забрали від вчителя, від лікаря. Хворі купують за власні кошти ліки, а вони дали кошти так званому ефективному управлінцю, який за безцінь продав деревину і ще взяв від обласної ради кошти. Ми плодимо «іждєвєнців», чи виховуємо господаря. Держава чинить по-господарськи. Дає деревину і ми працюємо. Платимо податки і так далі. Моя думка, що для держави комунальні ліси не ефективні. Це офіційна заява людини, яка в цьому дещо розуміється.
– Чи вчасно платиться зарплата в лісовій галузі Волині?
– Я авторитетно заявляю, що таке питання як заборгованість із зарплати в нас знято.
– Яка середня зарплата на Волині в лісовій галузі?
– 2000 гривень.
– Ще одна дратівлива тема – це мисливські господарства, а якщо точніше, то надання їх в користування приватникам. В минулому році Україну сколихнула резонансна інформація про вбивство в орендованому лісі. На людину полював високо посадовець, який нині за ґратами. Чи є гарантія, що у волинських угіддях, які віддані в користування, такого не може бути?
– Давати оцінку всім користувачам та порівнювати їх з людиною, яка, будьмо відверті, зарвалася, не варто. Той високо посадовець, про якого ви згадували, швидше за все хворий. Я взагалі не хотів би чіпати цієї теми.
Якщо вести мову про приватні мисливські угіддя, то я проблеми не бачу. Нагнітання обстановки – це піар для деяких наших політиків.
Питання не в тому, чиї угіддя, а як там господарюють, скільки в них дичини і так далі. В нас до півтора мільйона гектарів мисливських угідь, з них більше вісімсот тисяч – угіддя УТМР, 18% – угіддя, надані в користування приватникам. Слава Богу, що є ще такі романтики, які вкладають кошти в ту справу, де нема ніякої віддачі.
Найефективнішими користувачами є державні мисливські господарства. Найнеефективніші, на жаль, – УТМР. Нехай не ображаються мої колеги мисливці. Це проблема не одного голови УТМР, а всіх мисливців. Якщо відповідають всі, а водночас ніхто, то особливого порядку там не буде. А ті 18%, про які я згадував і називав романтиками, погоди на Волині не зроблять. Вони під державним контролем. Самі полювання вони не мають права проводити. Вони повинні виписувати ліцензію, за яку платять. Там більше морального задоволення, ніж матеріального.
– Чому ж тоді така боротьба за угіддя?
– Ви собі цього не дозволите і я собі цього не дозволю. От як пояснити, що людина йде в казино і програє там кошти. Так само і мисливські угіддя. Щоб там був звір, то треба вкласти до 400 тисяч в мисливське угіддя. Сюди входить і підкормка, і охорона, і бензин, і багато чого іншого. Але я щиро і відкрито говорю: добре, що є такі ентузіасти.
– Чий закордонний досвід Вам імпонує в плані ведення мисливського господарства?
– Український. В Звірові колись був міністр зі Словаччини. Він не приховував захоплення. Казав, що в Європі немає таких мисливських угідь і це справді так.
– В Журавичах Ківерцівського району пустує приміщення колишнього санаторію, який залишається на балансі вашого управління. Відомо, що є бажання обласної ради взяти його в комунальну власність. Чи буде з Вашого боку лобізм і, в певній мірі, сприяння наступному складу ради, якщо вона виявить бажання продовжити працювати над цією темою?
– Ми, лісівники, зацікавлені, щоб він працював. З нашої сторони ніякого спротиву немає. Гальмо – закон. Передати в комунальну власність може тільки Кабмін, а він цього поки не робить. В нас сил фінансових, щоб його відновити, немає. Він утримувався раніше за чорнобильські кошти.
Поки ми всі тільки говоримо. Тим, хто про нього говорить, він не потрібен.
– Кого конкретно Ви мате на увазі? Говорить багато хто. До прикладу, пані Валентина Касарда, яка, у свій час, пропонувала зробити там філію «Проліска».
– Думаю, в неї вистачає своєї роботи. Відверто кажучи, не дуже вірю, що вона хоче взяти і розвивати Журавичі. Вона – прекрасний адміністратор, завантажена роботою по саму маківку голови. І я уявляю, як вона «хоче» Журавичі.
А санаторій треба щоб працював, і не обов’язково під прапором лісівників. Щоб його запустити треба не менше 10 мільйонів гривень. Це все тільки розмови.
– Чому санаторій закрили?
– Це було більш ніж 10 років тому. Санаторій існував за рахунок чорнобильських коштів. А коли це припинилося, то він перестав функціонувати.
– Як відзначатимете професійне свято в середині вересня?
– Виплатимо людям зарплати і премії. Відзначимо кращих, зробимо їм подарунки. Проведемо урочисті заходи.
– А де святкуватимете Ви особисто?
– Я цей день точно проведу в лісі. Потім поїду до матері в Рогатин, бо у неї День народження.
– Ви були слухняним сином у дитинстві?
– Мене мати сварила за дві речі: за книжки і футбол. В нас в сім’ї був культ роботи. Треба було попорати вдома, допомогти батькам у колгоспі. Восени приходиш зі школи: поїв чи не поїв, а мусиш бігти на колгоспне поле і допомагати матері смикати буряки.
У 1969 році поїхав до Львова і вступив у найпрестижнішу групу, як я потім довідався. Штудіював лісове господарство та озеленення населених пунктів. Я там був єдиний син колгоспників, а всі інші – діти викладачів лісотехнічного інституту, син секретаря райкому партії. Я був у немодних штанах і дуже розгублений, але пробрався.
Мені в житті щастило на добрих і мудрих людей. Багато з них були старші від мене. Мене до таких тягнуло. Зі студентських років потоваришував з однією надзвичайною людиною – одеситом, ветераном війни і нашим викладачем Костянтином Андріановичем Татариновим. Казали, якщо здав у Татаринова, то ти – інженер. Я з третього курсу з ним дружив. Часто ходив до нього додому.
На Волині також завжди мав стосунки з хорошими людьми. Ця земля стала давно для мене рідним краєм.
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК
