Як прощалися з епохою аграріїв-любителів

Шість років “Молодь України” уважно придивлялась до експериментів, які проводила на Львівщині аграрна команда Михайла Гладія. І часто писала про суперечності, які виникали під час реформування галицького села. Після того, як представників АПУ відсторонили од керування областю, а лідера партії не переобрали на новий термін на останньому з’їзді Аграрної партії України, виникли закономірні запитання: чим закінчилася аграрна епоха на Львівщині, чому так швидко розпалася команда Гладія? Хоча кілька останніх років Львівщиною керували аграрії, політичні плоди зібрали їхні політичні опоненти – самокритично визнав через рік після парламентських виборів лідер Аграрної партії Михайло ГЛАДІЙ.

Шість років “Молодь України” уважно придивлялась до експериментів, які проводила на Львівщині аграрна команда Михайла Гладія. І часто писала про суперечності, які виникали під час реформування галицького села. Після того, як представників АПУ відсторонили од керування областю, а лідера партії не переобрали на новий термін на останньому з’їзді Аграрної партії України, виникли закономірні запитання: чим закінчилася аграрна епоха на Львівщині, чому так швидко розпалася команда Гладія?

Це була нищівна поразка. Шість років поспіль Львівською областю керували аграрії – вони домінували і в обласній раді, і в адміністрації, і в більшості районів. Чи не в кожному населеному пункті пройшла масова мобілізація до лав Аграрної партії. Наше суспільство повинне стати політично структурованим, проповідував у ті часи головний львівський, а згодом і всеукраїнський аграрій Михайло Гладій, вручаючи партійні квитки своєї партії ледь не кожному керівникові району, інколи всупереч їхній волі. В останні роки проходила безперервна економічна й політична аграризація регіону. Здавалось, що цьому процесу не буде кінця-краю і команда львівського губернатора Михайла Гладія закріпиться на Львівщині навічно. А тут – нищівна поразка. На останніх парламентських виборах АПУ разом із політичними партнерами з блоку “За ЄдУ” отримала за партійними списками підтримку лише 3,31 відсотка виборців Львівської області. Жоден аграрій у мажоритарному окрузі не здобув парламентський мандат.

Такої поразки ніхто не чекав. Тим більше в області, якою керував під час виборів лідер Аграрної партії України Михайло Гладій, в руках якого були зосереджені величезні важелі впливу, починаючи від політичного і закінчуючи командно-адміністративним. Головному аграрію, ветеринару за професією, віддали на відкуп всю область: він їздив і агітував за свою партію на губернаторських іномарках, якими користувався як державний службовець; він проповідував свою партію з державних телеканалів, запровадив такий підхід, коли чи не всі культурно-мистецькі акції відбувалися під патронатом облдержадміністрації та Аграрної партії; він сліпо вірив у всесильність свого ресурсу. Дивно, але він і досі продовжує наївно вірити, що на Львівщині залишається чи не найулюбленішим політиком.

Напередодні виборів-2002 в інтерв’ю глянцевому журналу “Губернатор” (N 3, 2001 рік) на запитання-прогноз про велику підтримку народу Аграрної партії її лідер Михайло Гладій відповів: “Ми теж у цьому переконані. Бо є партією самодостатньою. Партією, в якій є потреба в народі. Її створення – то не чиєсь амбітне бажання отримати владу, вплив. То – відповідь на виклик часу. Сьогодні АПУ – потужна політична сила. У її рядах понад 230 тисяч членів. Ну ніяк, якби хтось і хотів, не назвеш таку партію “кишеньковою”.

Як позитивний, львівський губернатор навів приклад із Сколівського району, де за рік районна організація збільшилася з 400 до 1200 чоловік. Цей факт, на думку Михайла Гладія, свідчив про авторитет АПУ і реальні зміни на селі.

Через кілька місяців у цьому ж Сколівському та в двох сусідніх районах вибори до Верховної Ради програв член АПУ Орест Фурдичко, колишній директор “Львівлісу” та екс-голова обласної ради, близький товариш і соратник Гладія. Вотчина аграріїв, край лісів та полів, чомусь віддали перевагу артистові. А через рік Орест Фурдичко, підкреслюємо, найближчий соратник Гладія, з тріском залишить ряди АПУ і звинуватить аграріїв, що вони не допомогли йому перемогти на виборах. Прес-служба аграріїв дасть гідну відповідь “зраднику” – почнеться справжня базарна бадяга. Монолітна, здавалось би, ще шість років тому команда розпадатиметься на очах.

Як сталося, що аграрії програли в себе вдома, коли Львівщиною керував Михайло Гладій. І не один рік підряд. З його іменем у Львівській області пов’язують цілу епоху – аграрії були при владі в регіоні з 1997 по 2002 роки.

Зробимо невеличкий екскурс у минуле. Сподвижники Гладія пригадують, що ідея приходу до влади аграріїв народилася в сауні. У цьому нічого дивного нема. У Німеччині в часи правління Гельмута Коля всі важливі рішення теж ухвалювалися в сауні. Керівник держави зі своїми шкільними друзями після парної за кухлем пива обговорював майбутні закони. Після дебатів і апробації в сауні важливі рішення виносились на широку публіку. Цей загальновідомий факт навіть увійшов до підручників з паблік рилейшнз.

Львівська історія теж має всі шанси увійти в історію Аграрної партії України. Погожого дня 1996 року в сауні колишньому губернатору Львівщини, рухівцю за партійною приналежністю, спала геніальна думка, як можна в регіоні швидко й безболісно змінити владну еліту. І той щиро і безкорисливо нею поділився з друзякою за кухлем пива, який згодом став головним ідеологом львівських аграріїв і правою рукою Михайла Гладія. З того часу бере відлік великий аграрний похід львівського губернатора на всю Україну. Прожекти були фантастичні: придворні аналітики у львівській пресі пророкували Гладієві прем’єрське крісло, а галичанам – “львівське економічне чудо”.

Чим запам’яталася львів’янам епоха головного аграрія України? Нездійсненою мрією побудувати в рідному Стрийському районі міжнародний аеропорт? Паперовою приватизацією на селі? Масовою втечею галичан за кордон і незасіяною землею? Масовим винищенням худоби і переходом до натурального господарства? Де ж мільйон тонн зерна, буряків, молока, обіцянками про який годували галичан? Значну частину продукції дає сільський дядько з власного городу, а земля колективних спілок заростає бур’янами. Зрештою, а де ж залягло партійне військо Михайла Гладія, яким напередодні виборів хвалився головний аграрій?

Запам’ятаймо ще один день з історії епохи, яка відходить у минуле. Березневого дня 2003 року у львівському палаці залізничників проходила дев’ята звітно-виборна конференція обласної організації Аграрної партії України. Здавалось би, все відбувалося як у старі добрі часи. Ще рік тому у цьому приміщенні засідав виборчий штаб блоку “ЗаЄдУ”, основу якого становили аграрії. Чи не найкраще час виборів-2002 передано в книзі Михайла Гладія “Дорога до себе”: “Якщо для одних – це просто черговий впевнений похід за мандатом народного депутата, то для інших – перша гра в “лото-забава”. Тому групуються і об’єднуються, шукають надійні політичні дахи і бажано залізобетонний адміністративний фундамент. І, звичайно, гроші. Михайло Гладій, як лідер Аграрної партії, якій 5 грудня виповнилося п’ять років, своє партійне військо поведе у виборчу баталію вперше. А воно у нього чимале – 350 тисяч партійних багнетів. За аграріями, як передбачають стратеги-політологи, закріплено весь західний фланг, а також партизанські загони АПУ діятимуть і в інших регіонах”.

Чим закінчилася партизанка Михайла Гладія на західний фланг українського електорату – загальновідомо. Але найбільш прикрими були результати виборів 2002 року на Львівщині, яку аграрії вважали своєю. Команда Гладія настільки розгубилася, що призначена на день наступний після виборів прес-конференція не відбулася. Нічого було коментувати. Майже через рік на партійній звітно-виборній конференції голова АПУ Михайло Гладій спробував самокритично проаналізувати останні парламентські вибори: “Хоч кілька останніх років в області керували аграрії, політичні плоди отримали наші опоненти”. І порадив колегам стати активнішими і агресивнішими, і перевести партійну роботи з любительської на професійну основу. Аграрій лише через рік визнав, що йому і підопічним бракувало головного – професіоналізму.

Про що все-таки змовчав Михайло Гладій? Причини поразки не тільки в любительському підході до партійної роботи. Вони значно глибші: далися взнаки і неефективність економічних реформ в АПК, і стратегічні помилки у виборі партнерів по блоку, і кадрові прорахунки. Помінявши за рік до виборів віце-прем’єрське крісло на губернаторське, Михайло Гладій на Львівщині повів непримиренну боротьбу з командою свого попередника, до речі, колеги по АПУ і близького товариша, якого він рекомендував Президентові на посаду голови облдержадміністрації, Степана Сенчука. Щоб сьогодні не говорили про команду Сенчука, не можна забувати – саме вона виграла в регіоні попередні президентські вибори і була настільки впевненою в своїх силах, що контролювала як виконавчу, так і представницьку гілки влади. Більше того, вперше в Україні після виборів 1999 року львівський губернатор поставив перед Президентом вимогу призначити на керівні посади в уряді 12 представників Львівщини. І майже на 50 відсотків прохання Степана Сенчука Президент виконав. Це був прецедент!

На зміну владному і впевненому в собі керівнику, бізнесмену за характером і людиною конкретних справ, якою був Степан Сенчук, на Львівщину тимчасово повернувся тимчасовий президентський намісник, який мав провести виборчу кампанію і повернутися з депутатським мандатом до Києва. Саме тимчасовість Гладія зіграла з ним і аграріями злий жарт. Стару команду було знищено, а навзамін нічого нового не створили. До роботи в обласному виборчому штабі потрапили випадкові люди, які не володіли сучасними виборчими технологіями і сподівалися, як і Михайло Гладій, на горезвісний адміністративний ресурс.

На попередніх президентських виборах адмінресурс на Львівщині частково спрацював, бо був підсилений величезними фінансовими ресурсами. Схоже, що на парламентських виборах 2002 року команда Михайла Гладія вирішила поекспериментувати, чи можна виграти вибори, не маючи підтримки населення, лише на голому адміністративному ресурсі й з мінімальними фінансовими затратами. Результати “економії” виявилися плачевними. “Михайло Гладій, – говорили його колеги по партії після виборів, – здав свою команду за депутатський мандат”.

З від’їздом до Києва губернатора-аграрія на Львівщині закінчилася епоха аграріїв-любителів, позначена символами горезвісного адміністративного ресурсу і любительським підходом до розбудови партії. На останньому з’їзді АПУ Михайла Гладія не переобрали лідером партії, а залишили до осені в підвішеному стані. Схоже, аграрії в пошуках професіонала, який вдихне нове життя в їхні ряди.

Богдан КУШНІР.

(Влас. кор. “Молоді України”).

Львівська область.

ЗАМІСТЬ КОМЕНТАРЯ

“Побувавши в багатьох містах і селах області, ми ще раз із приємністю переконалися, що Михайло Гладій і його рідний край – поняття нероздільні. Люди нам про це казали. А люди завжди кажуть правду, коли йдеться про речі серйозні й важливі. Про те, що безпосередньо стосується їх самих і що має вплив на їхні долі”. (Журнал “Губернатор”, N 3, 2001 рік, номер присвячений голові Львівської облдержадміністрації Михайлові Гладію).

До виборів, коли у Львівській області блок “ЗаЄдУ”, в який входила АПУ, здобув 3,31 відсотка голосів, залишався рівно рік. А на виборах люди справді сказали правду. І вона виявилася дуже гіркою. Команда, яка мала всі шанси увійти в історію Львівщини як реформаторська, опинилася на маргинесі суспільного життя і політичних подій.

Сумно. Гірко. Образливо, бо галичани сподівалися на хоч би якісь переміни, а їм тепер доводиться, щоб прогодувати свої сім’ї, розбудовувати не свій край, а далеку чужину. Хто заплатить за помилки “реформаторів”?

“Молодь України” 2003.03.25