11/06/2010
0Не оминула ця війна й Волинь. Орендарі волинських ставків вже не один рік намагаються почути переконливу відповідь з Києва: чи має право рибінспекція диктувати їм свої вимоги, втручаючись у рибогосподарську діяльність? Чи зобов’язані вони за відповідну плату і всупереч чинному законодавству виготовляти так звані режими ведення рибного господарства за зразком СТРГ (спеціальне товарне рибне господарство)? Чи має право рибінспекція складати протоколи про порушення правил рибальства орендарями ставків за ст. 85 КУаП? Адже дія цієї статті, згідно з Водним кодексом України, розповсюджується лише на природні рибогосподарські водні об’єкти, що мають статус загальнодержавного значення (моря, річки, озера, водосховища). Подібних питань накопичилося стільки, що чорт ногу зламає. Для того, щоб їх не "перестріляли" поодинці, орендарі навіть свою асоціацію створили — "Волинська риба". Морально та юридично їх підтримують колеги з інших областей України, де також тривають рибні війни і де теж намагаються штрафами та наїздами додушувати підприємливих людей, які не побоялися взятися за непросту справу. Але там суди подекуди стають на захист прав орендарів. У нас поки що судові тяганини завершуються поразками останніх.
Коли почитаєш сотні сторінок переписки з міністерствами та різними комітетами на цю тему — дивуватися не перестаєш! Не один спис зламався довкола теми, що є відправною у вирішенні багатьох судових справ, у яких фігурують орендарі ставків та рибінспекція: чи є ставки водоймами місцевого значення чи загальнодержавного? Наші славні законотворці та ревні міністерські писаки нагородили такий тин із інструкцій, наказів, тимчасових положень та постанов, що розібратися навіть юристам важко. Згідно переліку річок та водойм, що віднесені до водних об’єктів місцевого значення, який був розроблений Держводгоспом і затверджений наказом від 03. 06. 1997 року, на Волині водних об’єктів місцевого значення взагалі немає! Тоді виникає логічне питання: чому обласна рада надавала водойми в оренду, коли не мала права цього робити? Цікавий ще один нюанс: вищезгаданий наказ із переліком був затверджений на підставі вже неіснуючих з 1 липня 1999 року постанов уряду №75 та № 164. Дуже вже цікаві ці постанови: у них до водних об’єктів місцевого значення були віднесені курортні ділянки Чорного моря в районі Ялти, Алушти, Гурзуфа, лимани та затоки Азовського моря, перспективні для бізнесу ділянки озера (затоки) Сиваш, Керченської протоки та озера в Криму. Тобто їхньою долею до пори до часу розпоряджалися органи місцевого самоврядування. І розпорядилися так, що тепер деінде й до моря люди дійти не можуть через приватні забудови на морських узбережжях. А от ставок на штучно створеній копанці з-під торфу на волинському Поліссі, розміром 0, 5 гектара, спеціалістами водного господарства було поставлено в розряд водних об’єктів державного значення. І тепер розпоряджатися його долею згідно ст. 51 Водного кодексу України має Київ, а не органи місцевого самоврядування! Ось такі вони, українські парадокси.
"Виходячи з даного переліку, Міністерство фінансів України вважає, що в області водних об’єктів місцевого значення немає і встановлює завдання по надходженнях до бюджету за оренду ставків, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення", — пише у своїй відповіді асоціації "Волинська риба" заступник начальника Волинського управління водних ресурсів і водного господарства Т. Корнійчук. Міністерство фінансів вважає! Не закон, і навіть не міністерство охорони навколишнього природного середовища, яке б мало розробляти перелік річок та озер, а фінансисти у нас пишуть закони. Зрештою зайшли у глухий кут: старий перелік недійсний, а нового поки що скласти ніяк не можуть. Тому кожен крутить законами як хоче. Волинській обласній раді при наданні в оренду водних об’єктів місцевого значення не залишалося нічого, як керуватися ст. 5 та 8, 51 Водного кодексу України. До речі державна екологічна інспекція у Волинській області теж вважає, що "всі водні об’єкти, які розташовані на території Волинської області, є загальнодержавного значення згідно п. 3 ст. 5 Водного кодексу України та листа Державного комітету України по водному господарству № 665�610-07 від 21.05. 2007 р.".
ІНСТРУКЦІЯМИ РИБУ НЕ ВИРОСТИШ
Я так детально зупинилася на цих моментах, втомлюючи читача паперотворчістю наших державних мужів, бо саме ця "творчість" на практиці дуже дорого обходиться орендарям ставків. За їх позовними заявами до Волиньдержрибохорони з приводу її незаконного втручання у ставкове виробництво, представники останньої посилаються на ці переліки, інструкції, хоч деякі з них давно втратили юридичну силу. — Користуючись такою невизначеністю, органи рибохорони змушують орендарів штучно створених ставків виготовляти (зрозуміло, що не безкоштовно) режими, що діють для спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ). При відмові це робити, до них застосовуються штрафні санкції. Хто не хоче загризатися, той погоджується виготовити режим СТРГ, не розуміючи, що тим самим втрачає повне право на самостійне господарювання, користування майновою власністю (риба) і т. д. Орендар позбавляється права на самостійний облов ставка з метою реалізації вирощеної у ставку риби, на скид води з водного об’єкту з метою його облову, на використання риби без дозволу, на спеціальне використання ВЖР (водних живих ресурсів) загальнодержавного значення згідно ліміту Мінприроди. Хоча такий ліміт встановлюється у випадку вилову водних живих ресурсів, що належать державі, при вилученні їх із природного середовища. А товарне рибництво на штучно створеному ставку до цього ніякого відношення не має! Скільки листів ми не писали різним міністрам, у різні відомства, щоб дали конкретну й чітку відповідь — тиша. Або формальна відписка. З Києва все спускається в область, а тут – суцільна стіна, — розповідає голова асоціації орендарів "Волинська риба" Володимир Граковський. — Ми вже підготували матеріали для направлення в Конституційний суд на неконституційні дії державних контролюючих служб з приводу незаконного втручання у товарне рибництво. Листа направили в Адміністрацію Президента України. Повинен же хтось покласти край цьому беззаконню. Бо немає на сьогодні закону України чи постанови уряду, які б зобов’язували орендаря ставка в обов’язковому порядку запроваджувати режим СТРГ згідно з відомчою інструкцією Держрибгоспу!
А поки що орендарям доводиться або підкоритися сумнівним вимогам, або платити штрафи, або судитися, що і робить багато з них. Ті, хто втомився воювати, зрозуміли, що дешевше буде помиритися. Чиновники державні теж люди, люблять і раків з рибою поїсти, і в сауні попаритися. — Нещодавно на ринку Нововолинська працівник рибохорони разом з міліцією вилучив рибу у продавця. Власник риби — місцевий підприємець Олександр Дробот, який орендує ставок у селі Мирне Горохівського району. Мотивували тим, що ще не закінчився нерест. Вилучати рибу у місцях торгівлі рибінспекція взагалі не уповноважена. Це можуть робити органи захисту прав споживачів, стандартизації та метрології, ветеринарної медицини та санстанція. Рибохорона до жодної з цих інстанцій не належить. Або треба мати на руках доручення природоохоронної прокуратури. Зрештою, якщо це законна і легальна перевірка, то треба було б кожну рибину виміряти й обрахувати нанесені державі збитки, склавши відповідні папери. Як речовий доказ рибу треба зберігати в холодильнику до рішення суду, а при вилученні потрібно дати на руки людині повний опис вилученого. Цього теж не було зроблено. Як можна трактувати дії рибохорони? Як звичайнісінький грабунок. Орендар може подавати навіть майновий позов. Але ніхто не хоче звязуватися з людьми в погонах та при посадах. Ця практика не нова, вона тягнеться ще з радянських часів. Колись була пряма вказівка судам підтримувати всі дії органів державної виконавчої влади. Як робилося це на практиці? Ветеринарна служба видавала довідку, що риба є хворою і підлягає знищенню. А насправді її забирали перевіряючі собі по торбах. Та часи вже змінилися, хоч не всі це усвідомили. Колись "знищували" у такий спосіб державну рибу, а тепер риба є приватною власністю орендаря. Тобто це майно, яке знищили представники державних контролюючих служб. Описана ситуація непоодинока. Хоча й тут не обійшлося без парадоксів — суди з подачі рибохорони вважають рибу в орендованих ставках державною, бо вода у ставку державна!
У 2008 році орендаря О. Дробота оштрафували за те, що він не провів роботу з відтворення водних живих ресурсів, тобто не заселив водойму рибою. А чим же він тоді торгує? 29 квітня 2009 року Луцький міськрайонний суд відмовив Дроботу у його позові до рибохорони, вважаючи, що адміністративне стягнення накладено на нього законно. А після того вийшов наказ Державного комітету рибного господарства № 751 від 26 грудня 2008 року, у якому написано: "У зв’язку з неодноразовим порушенням користувачем підприємцем Дроботом О.В. умов режиму експлуатації ставу №3 с. Мирне Горохівського району та за поданням управління охорони, використання, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Донецькій області (лист від 18.11.2008) ввести в дію на цьому водному об’єкті "Правила промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України". Ви що-небудь зрозуміли? Київські чиновники навіть не читають, що підписують і їм всеодно, чи Волинська це область, чи Донецька. Є установка знищити — знищимо…
P. S. Днями "Волинська риба" отримала відповідь з Адміністрації Президента за підписом першого заступника Ірини Акімової: "За дорученням Глави держави Ваше звернення від 16 квітня 2010 року № 005-10 щодо необхідності, на Вашу думку, ліквідації Державного комітету водного господарства України надіслано до Кабінету Міністрів України,який поінформує Вас про результати". Щоправда мова у листі йшла про комітет рибного, а не водного господарства, але це вже дрібниці. Залишається почекати, що скаже Кабмін. Може він розгребе авгієві рибні стайні?
