21/05/2010
0Є над Дністром село, з високих круч якого видно майже всю сусідню Тернопільську область. Загублене між сосен та дубів, віддалене від центральних населених пунктів, воно вирізняється з-поміж інших своєю унікальністю й загадковістю. Мало кому відомо, що село Рухотин колись було містечком Гієукати, яке населяли древні народи – скіфи. Залишки скіфського поселення у вигляді кам’яних укріплень збереглись й донині. А ще Рухотин славиться тим, що місцеві жителі займаються унікальним промислом – із надр землі видобувають вапно, отож ще при в’їзді в село відчувається запах паленої сірки.
Та найціннішим його багатством є люди, яких за щедрість душі, майже дитячу щирість і доброту Всевишній наділяє довголіттям. Отож зустріти у цих краях 70-80-річних жителів, які пораються у дворах, заготовляють дрова у лісі, – не рідкість.
А недавно усім селом тут святкували 100-літній ювілей Домки Печеряги. Будинок культури був переповнений – найстарішу жительку Рухотина прийшли привітати і її односельчани, і гості з району та області. Ювілярку посадили за святковим столом на сцені, запросили також двох її дітей – сина Феодосія та доньку Людмилу – вже також далеко не молодих людей. Першим довгожительку привітав сільський голова Віктор Лісничий, побажав ще 100 літ життя при здоров’ї і радості, вручив бабусі грамоту та конвертик. Доземно вклонився 100-літній ювілярці й подякував за гарний слід на землі голова крайової облради Іван Шилепницький, представники влади з району, сусідніх сіл, родичі та сусіди. Після офіційної церемонії іменинницю привітали самодіяльні артисти сільського та районного будинків культури. Поетеса з Корнешт Анна Бранашко прочитала вірш, спеціально написаний і присвячений 100-літньому ювілею Домки Печеряги, її правнук Сергій Тимофійко також виконав на сцені вірш для своєї прабабусі. Особливо порадувала ювілярку вокальна жіноча група, яка проспівала кілька українських народних пісень. Прикметно те, що більшість співачок цього колективу – сільські жіночки поважного пенсійного віку. Марії Мельничук, наприклад, виповнилось 72 роки, Надії Корчинській – 86, Марії Мазур та Надії Рипинковій також далеко за шістдесят… Усі вони вийшли на сцену у павунках та вишитих старовинних сорочках, які люб’язно надала їм для такої події завідуюча сільським музеєм, бібліотекарка Лідія Дарчук.
Розчулена людською увагою ювілярка час від часу витирала зволожені очі і тихо дякувала, а в кінці такого теплого, щирого свята вклонилася землякам низько-низько.
Життя ця проста, добра жінка із Рухотина прожила нелегко. Рано овдовіла, втративши чоловіка на війні, важко піднімала без нього трьох маленьких дітей – двох синів і доньку. Пережила передчасну смерть старшого сина Євгенія. Своє 100-річчя зустріла при двох дітях, 17 внуках та восьми правнуках і у великій повазі односельчан.
Залишившись без чоловіка, не опустила руки, з Божою поміччю збудувала хату, довела до ладу дітей. У селі розповідають, що жінка усе життя працювала за трьох, коло хати була доброю господинею, хоч не дуже любила колгосп і потроху займалась забороненим тоді бізнесом – гнала самогонку. Народну "Рухотинську" носила по той бік Дністра…
Бібліотекарка Лідія Василівна Дарчук каже, що їхня землячка ніколи не возила дрова з лісу підводою, а завжди носила на плечах. Піде у ліс по гриби та ягоди, а звідти тягне на собі оберемок хмизу. За це Домку Печерягу у селі прозвали лісовою мамою. Вона усе життя провела у русі і рідко коли дозволяла собі подрімати півгодинки в обід. 100-літня жінка запевняє, що саме завдяки цьому так довго живе на світі. Бабця ще й нині сама варить собі та дітям борщі, готує інші страви. А нинішньої весни, щойно з’явилась трава і на деревах розпустилось листя, рушила у ліс на куцюрубки. Син Феодосій ледве догнав її на дорозі. Він боїться, щоб мама не заблукала у лісі – як-не-як людині за 100 перевалило, ні сили не ті, що були, ні пам’ять вже не така, аби лісами ходити. Жінка інколи сердиться, що її опікують мов дитину і поговорити про це та інше йде до своєї подруги Надії Корчинської, якій теж, нівроку, 86 років виповнилось. Бабці люблять згадувати, як дівками були, як пережили до- та післявоєнні роки, розповідають одна одній про дітей, онуків та правнуків, а на свята, кажуть, за здоров’я своє та близьких ще 50 грамів народної "Рухотинської" перехиляють…
