30/04/2010
017 квітня Україна відзначала День довкілля. Стан навколишнього природного середовища значною мірою визначається рівнем лісистості та якісним станом лісів. Українські ліси за своїм призначенням і розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші важливі функції і забезпечують потреби суспільства в лісових ресурсах. Про стан, проблеми та перспективи галузі лісового господарства, а також шляхи його реформування ми вирішили запитати у голови Державного комітету лісового господарства України Миколи Харитоновича Шершуна.
– Миколо Харитоновичу, вас призначили на посаду голови Держкомлісгоспу майже місяць тому. З якими проблемами в галузі лісового господарства ви вже зіткнутися? Що вас найбільше вразило?
– Безперечно, економічна криза позначилася на всіх галузях народного господарства країни. Не оминула вона і лісову. Але, чесно кажучи, хоча я і тримав галузь в полі зору постійно, все ж не очікував, що загалом у ній такий низький рівень оплати праці. Мене, як голову, це найбільше турбує. Звідси й першочергове завдання, яке я поставив перед собою і керівниками управлінь та директорами лісгоспів – якнайшвидше вийти на достойний рівень зарплати лісівників, і найперше тих, хто безпосередньо працює у лісі. Ще одна проблема, яка потребує швидкого вирішення – це старіння кадрів. Молодь не хоче йти працювати у ліс. Тому треба знайти спосіб зацікавити її, дати підтримку та соціальний захист. За великим рахунком – зробити нашу професію престижною.
– Можливо, це тому, що лісова галузь, і це не секрет, є надто консервативною?
– Якщо у слово «консервативна» Ви вкладаєте негативне значення, то я з Вами не погоджуся. Бо вважаю, що здоровий консерватизм, а у лісівників він саме здоровий, це добре. Він іде від того, що ми дуже виважено підходимо до прийняття рішень, зокрема і щодо проведення реформ. Тут треба жити за принципом – не нашкодь. Але слід розрізняти виваженість від неефективного менеджменту, коріння якого починається з неповороткої адміністративної машини, створення посад заради посад, а не під конкретне завдання. Я мав нагоду вивчити, як ведеться лісова справа у багатьох країнах Європи, і вважаю, що багато підходів варті наслідування, звичайно, адаптованого до наших українських умов та ментальності людей. Іншого шляху до мобільності і ефективності управління ніж зменшення адмінперсоналу – не існує. Але паралельно потрібно підвищити якість його роботи і відповідальність. Зробити це можна через збільшення оплати праці, і наголошую, в нинішніх умовах це реально.
Окрім менеджменту, ліс це ще й охорона. Добре, що працівники лісової охорони набули певного статусу. Але цього мало. Мало сказати людям, що вони прирівнюються до правоохоронців, а й дати їм відповідні гарантії безпеки особистої і безпеки їх родин. Тут держава повинна зайняти чітку позицію. І я разом з народними депутатами, урядом буду ініціювати ухвалення відповідних законодавчих актів. Адже лише впевнений у власному захисті лісовий охоронець може ефективно боротися і з браконьєрством, і, що найголовніше – з організованими злочинними групами тіньового ринку деревини, який, як правило, утворюється за рахунок необлікованої деревини і самовільних рубок.
– Миколо Харитоновичу, ви були одним із перших керівників у галузі, хто одним із основних напрямів роботи управління, маю на увазі вашу роботу на Рівненщині, визначили розвиток інфраструктури. Знаю, що у північних районах в лісах є дороги, якими спокійно можуть їхати і легковик, і автобус, причому з пристойною швидкістю. Думку свою щодо цього не змінили?
– Ні, не змінив. А транспортну інфраструктуру у лісовій галузі назвати поганою, це все одно що похвалити. Її практично немає. І питання будівництва лісових доріг – це питання стратегічне. Бо від нього йде не лише значна економія енергоресурсів, а й елементарна культура виробництва. Сподіваюся, що уряд і Верховна Рада врахують наші пропозиції, і будівництво лісових доріг фінансуватиметься безперебійно і в повному обсязі. Можете порівняти – в Україні сьогодні на 1 тис. га лісу ми маємо лише 5-8 кілометрів доріг. Тоді як у Польщі чи, приміром, Латвії близько 30 кілометрів.
Окрім доріг, ще однією бідою галузі є стара техніка. Нової ж в Україні не випускають. А якщо окреме обладнання і сходить з конвеєрів, воно поступається за якістю іноземним аналогам. Це можна сказати, наприклад, про бензопили. Ми також не маємо українських тракторів і трелювальних установок для роботи в гірських умовах. Тому питання виробництва лісогосподарської техніки потрібно піднімати і вирішувати на рівні держави і уряду. Адже Україна має високий науковий і технічний потенціал. Тому, якщо грамотно поставити справу, можна і проблему вирішити, і на зовнішньому ринку з сучасною технікою конкурувати.
– Екологічні організації постійно загострюють увагу суспільства на незаконних рубках лісів. Адже дійшло вже до того, що рубають навіть на охоронних територіях у Карпатах і Криму, в захисних лісонасадженнях Херсонської області та Києва. Ваша оцінка проблеми, як кажуть, на свіже око – лісівники тут співучасники чи спостерігачі?
– По-перше, я вдячний громадським екологічним організаціям за активну позицію. І готовий заохочувати їх до цього. Бо у справі збереження лісів краще, як кажуть, навіть перегнути палку, ніж недогнути. Тут ми союзники на всі сто. Адже охорона і захист лісів, їх збереження від незаконних рубок, це одне з головних завдань лісівників. Мабуть, саме тому часто наші управління і директори, певною мірою, перестраховуються. Наші підприємства, приміром, заготовляють у середньому лише 50% від загального приросту лісів. У цей час Європа, на яку ми рівняємося, – до 90% природного приросту. Крім того, замість кожного зрізаного гектара, ми щорічно висаджуємо понад 1,7 га нового лісу. Тож, якщо заготівля відбувається законно, науково обґрунтовано, то проблеми просто не буде. Інша справа, що під виглядом екологічних активістів буває маскуються лже-екологи, які часто підвладні політичним силам, і які по команді починають справжню травлю лісівників як помсту, що комусь десь стали на заваді під час крадіжок лісу чи браконьєрства. Ось тут хотілося б, аби справжні екологи не відмовчувалися, а заявляли про реальний стан справ.
А з незаконними рубками – боролися і боротися будемо. Навіть під час економічної кризи галузь не допустила погіршення ситуації. Минулого року ми зареєстрували понад 8,5 тисяч випадків незаконних рубок. Загалом це майже 18 тисяч кубометрів деревини. А обсяг легальної заготівлі – 11,5 мільйона кубометрів. Тобто обсяги крадіжок лісу не є критичними, а значить не мають системного характеру. Отже, ми здатні за існуючих умов звести їх до мінімуму. Єдине, що потрібно від держави, – це законодавчі гарантії лісовим охоронцям та жорсткі санкції проти лісокрадів.
Дуже добре, що торік було прийнято «Положення про державну лісову охорону», а також утричі збільшено тариф для обчислення розміру заподіяної лісу шкоди. Але найближчим часом потрібно ще внести зміни до Адміністративного та Кримінального кодексів у частині посилення відповідальності за лісопорушення і запровадити електронний облік деревини. Усе це, підкреслюю, зробити реально досить швидко.
А відповідаючи на другу частину Вашого запитання, скажу – у проблемах з крадіжками лісу лісівники не співучасники, і не спостерігачі. Хоча й такі випадки бувають. Але щойно факти стануть відомими – від таких горе-охоронців лісу ми одразу будемо позбавлятися. Найчастіше – лісівники є заручниками. Заручниками загальної ситуації в державі. Адже, коли я говорив про крадіжки деревини і боротьбу з лісокрадами, то мав на увазі лише ліси, підпорядковані Держкомлісгоспу, а це лише 68% від їх загальної кількості. Решта, а це третина лісів – підпорядковані іншим міністерствам і відомствам. Фактично, понад 3,3 млн. га лісів – це ліси Міністерства АПК, Міністерства оборони, регіональних органів виконавчої влади, КСП, земель запасу сільських рад, місцевих громад, а то й взагалі – нічиї. Там свої правила і порядки, до яких державні лісники не мають відношення. Наприклад, за висновками КРУ України ліси, що знаходяться на балансі сільських і селищних рад, сьогодні практично безконтрольні.
Торік Кабмін прийняв Постанову, яка передбачає з початку 2010 року передачу лісогосподарських підприємств Мінагрополітики та Міноборони до сфери управління Держкомлісгоспу. Це позиція, яку я послідовно відстоював і як керівник лісового об’єднання на Рівненщині, і як народний депутат. Готовий відстоювати і нині, адже рішення так і залишилося на папері. Позиція Держкомлісгоспу однозначна: ліс – це державна власність і він має бути підконтрольним лише одному суб’єкту державного управління. Тоді у ньому буде порядок.
– В Україні за ініціативи Державного комітету лісового господарства щороку відбувається громадська акція «Майбутнє лісу у твоїх руках», під час якої створюються нові насадження. Як проходила вона цього року?
– Історія нашої акції «Майбутнє лісу у твоїх руках» почалася у 2006 році. Тоді в ній взяли участь 60 тисяч людей. А вже через два роки активність зросла більше ніж удвічі. Тоді українці в усіх куточках держави висадили майже 150 мільйонів сіянців та саджанців лісових і декоративних культур. Це свідчить про надзвичайну актуальність та соціальну значущість цієї акції. Хоча особисто я хотів би, щоб ця акція поступово переросла у необхідність, яку б відчували люди щовесни самостійно, роблячи гарну справу для довкілля.
Традиційно, як і цьогоріч, акція «Майбутнє лісу у твоїх руках» відбувається за підтримки Товариства лісівників України, Українського товариства охорони природи та Міністерства освіти і науки. Розпочалася вона 21 березня – у Всесвітній день лісівництва, а закінчилася – 17 квітня у День довкілля. До цієї благородної справи активно долучається громадськість, молодь, учні. До речі, для найменших учасників завжди в рамках акції проводяться конкурси дитячого малюнка та кращого твору на тему «Людина і ліс».
У перші теплі дні лісівники почили робити свою головну справу – посадку нових лісів, як того і вимагає державна цільова програма “Ліси України”. Першими посадку лісових культур розпочали традиційно на півдні України. А щойно дозволила погода – решта регіонів. Нині закінчується посадка вже і в Карпатах. Загалом у цьому році заліснимо 57 тисяч гектарів земель держлісфонду. Лише нових лісів посадимо на майже 27 тисячах га деградованих і малопродуктивних земель несільськогосподарського призначення, звичайно, якщо бюджет виконає свої фінансові зобов’язання.
– Наближаються травневі свята, під час яких люди полюбляють відпочивати у лісах. Не завжди їхні розваги закінчуються загальною радістю, адже досить часто виникають пожежі, які завдають значної шкоди лісам. Може, варто заборонити палити багаття у лісі?
– 99% лісових пожеж в Україні і справді виникає через недбалість людей. Спалювання стерні, непогашене вогнище, кинутий недопалок, навіть, порожня пляшка – ось основні причини. Сумну статистику розпочав і цей рік. У лісах Держкомлігоспу вже ліквідовано понад 100 пожеж, вогонь встиг пошкодити 18 га лісу.
А ще ж далеко не пік відпочивального сезону. Торік, не зважаючи на вжиті профілактичні та запобіжні заходи, в лісах сталося майже 5 тисяч пожеж. З них лише два десятки спричинили блискавки, а решту – люди. Нам залишається готуватися і бути на чатах. Зараз протипожежні підрозділи держлісгоспів, а це 227 лісових пожежних станцій, переведені на посилений режим несення служби. Проведено профілактичні заходи, підготовлено пожежні автомобілі, інші засоби, облаштовані спостережні вежі, розміщуються попереджувальні інформаційні аншлаги, затверджено мобілізаційні плани, регулярно звертаємося до людей через ЗМІ. Знаючи, що ніякими заборонами не змусиш веселу компанію на свіжому повітрі відмовитися від смаження шашлика, облаштовуємо для цього спеціальні місця. Смажте, будь ласка, але там, де для цього створено протипожежні умови.
Проте, на мою думку, не лише лісівники повинні перейматися проблемою лісових пожеж. Оскільки це проблема людського сумління, то хотілося б, щоб достукатися до нього допомогли й Ви, журналісти. Людям бракує елементарної культури відпочинку і знань безпеки. Донести їх можете лише ви.
– Миколо Харитоновичу, уряд сьогодні говорить про реформування економіки. Про галузеві реформи говорять керівники різних відомств. Скажіть, чи чекають реформи на лісову галузь?
– На сьогодні ледве 16% території України вкриті лісами. А науковці кажуть, що має бути щонайменше 20%. Тому наші реформи будуть спрямовані на збільшення кількості лісів та їх охорону.
Переконаний, що потрібно реформувати свідомість, і не лише власну, а й суспільну. Бо про ліс заведено говорити лише як про екологічний чинник. Але не потрібно забувати, що ліс – це ще й реальний сектор економіки, де все потрібно робити вчасно. Вчасно садити, вчасно доглядати, вчасно охороняти і вчасно використовувати. Вибачте, але ліс, це як пшениця. Зібрав вчасно – маєш хліб. Перестигло – втратив і врожай, і хліб, і людську працю.
Та головна реформа, яка має відбутися вже цього року, переконаний, має стосуватися соціального захисту працівників державних лісогосподарських підприємств та охорони праці, а також піклування про ветеранів. І мова йде не лише про підвищення заробітної плати, а й про освіту, підвищення кваліфікації, оздоровлення, житло, а для ветеранів – про реальну допомогу не лише дровами, а й в обробленні землі, лікуванні, ремонті житла тощо.
Напередодні 65-річниці Перемоги ми обов’язково відвідаємо колишніх фронтовиків, які працювали в галузі, привітаємо їх зі святом Великої Перемоги, яке вони наблизили своїм і ратним, і трудовим подвигом.
– Миколо Харитоновичу, ваша посада, звичайно, забирає увесь час. Мабуть, мусите відійти від справ партійних. Чи не позначиться це на авторитеті Народної Партії на Рівненщині, де ви очолюєте обласну організацію. Адже на минулих президентських виборах ви забезпечили найвищий результат підтримки лідера Народної Партії Володимира Литвина. Не розгубите через нову роботу прихильність виборців?
– Успіх будь-якої справи — це постійна і системна робота. Якщо партійна організація працює, перебуває на виду в людей, живе їхніми проблемами, допомагає їх вирішити, то люди вірять такій партії. Коли я прийшов до керівництва обласної організації, вона була найчисленнішою в регіоні. Відтак у першу чергу ми вирішили зробити усе, щоб кількість перевести у якість. Як наслідок, змушені були позбутися тих, для кого партійний квиток був простою формальністю або прикриттям непевних власних справ. Так нас стало 7 тисяч. І ось коли усі побачили, наскільки ми стали активними, почався зворотний процес – до нас масово пішли нові люди, і що приємно – молодь. Тепер на Рівненщині понад 15 тисяч членів партії, а головне – додалося багато вчителів, медиків, працівників культури. Тобто людей освічених, інтелігентних, а разом з тим – авторитетних. А високий результат на виборах – це ознака довіри до нас. Я пишаюся тим, що у Рівненській області нам вдалося створити бойову партійну організацію, яка налаштована боротися за владу конституційним шляхом, завойовуючи симпатію виборців і конвертуючи її у голоси на виборах. А отримавши владу – не дивитися розгублено на всі боки, як це часто буває з іншими політичними силами, а успішно працювати і реалізовувати всі програмні цілі, які записані в Програмі Народної Партії.
На сьогодні багато наших партійців уже працюють у владних структурах. Бо вони люди професійні, високоосвічені, люди з глибоким патріотичним внутрішнім стержнем. Члени Народної партії це і заступник губернатора, і начальники територіальних та управлінь облдержадміністрації, голови рад різних рівнів, успішні керівники та менеджери у бізнесі.
– Під час виборчої кампанії ви особисто проводили зустрічі з виборцями. Це також позитивно вплинуло на результат голосування?
– Зустрічі – це постійна і обов’язкова робота народного депутата України. Без них – депутат сліпий і глухий. Він відірваний, не знає проблем людей. До мене і тоді, і нині звертаються по допомогу люди. Я не кривлю душею. Можу – допомагаю. Не можу – відверто про це кажу. Під час виборів я проводив по 7 масових зустрічей щодня, розповідав про програму Народної Партії, нашого лідера, його позицію. Переконував людей у тому, що саме наш голова володіє ситуацією в державі і, головне, знає, як вирішувати проблеми, яких зібралося чимало. В результаті, люди повірили, і я їм вдячний. Тепер і далі, що б не робив, не маю права їх підвести чи розчарувати. Бо віру легко втратити, і неможливо відновити. Тож навіть тут, у Держкомлісгоспі, приймаючи якесь рішення, звіряю його з власним сумлінням, зважую – а як воно обернеться для тисяч людей. І якщо впевнений, що піде на користь – мене не стримати.
– Україну чекають вибори до місцевих рад. Що, на вашу думку, має стати пріоритетом у роботі народників під час наступної виборчої кампанії?
– Переконаний, якщо ми хочемо якісних змін і реальної відповідальності депутатів, вибори до місцевих рад мають відбутися на мажоритарній основі. Інакше знову отримаємо на місцях політику та словоблудство. А щодо результату народників, то нічого спеціально робити не треба. Треба тільки продовжувати вирішувати проблеми людей та громад. Я люблю жартувати – якщо кожен депутат вирішить одну конкретну проблему, Україна стане державою де забудуть саме це слово.
Розмову вела Леся Кіхно
Фото автора
Опубліковано в газеті "Народна" №16(243) від 24 квітня 2010 р. та
№17(244) від 1 травня 2010
