Розповсюдження бобра в Україні

В интернет-пространстве Украины появился новый сайт. Он посвящен бобрам. Приводим одну из статей, размещенных на этом ресурсе. М.П.

Ареал поширення річкового бобра в Україні охоплює значну частину території країни. За даними Держкомлісгоспу України, станом на 01.01.2008 р. чисельність бобра в Україні вже становила 35,4 тис.
Нині в Україні річковий бобер розповсюджений в 17 з 25 областей, з яких 56 % припадає на зону Полісся. 39 % – Лісостеп і 5 % – Степ. Найбільша чисельність тварин відзначена в Житомирській області і становить 7668 гол, або майже 22 %, від загальної чисельності його в Україні.

Розселення популяції бобра на території України в різних областях нерівномірне, що визначається неоднорідністю території відносно придатності для його існування, а також особливостями колишнього розповсюдження.

Добування бобра в Україні останніх десять років у середньому складає 0,1%. від загальної кількості, тобто майже не проводиться. Окремі випадки добування тварин з метою їх реалізації за 1999-2008 р. зареєстровані в областях і становлять – 274 гол., в тому числі в Житомирській області – 88 гол., Львівській – 69 гол.. Київській – 34 гол., Полтавській – 35 гол., Луганській – 16 гол.. Рівненській – 19 гол., і в Хмельницькій – 13 гол.

За даними Г. М. Панова нелегальний промисел сягає 5-7% річного приросту популяції, реальну цифру відлову (відстрілу) тварин доцільно обмежити 5 %. Щорічно у водоймах України може добуватись обмежена кількість бобрів лише за ліцензіями і під жорстким контролем мисливствознавців та екологічної інспекції. Разом з тим, організації широкої експлуатації ресурсів бобра в Україні має передувати інвентаризація його поселень в мисливських господарствах усіх відомств України.

Перспективи подальшого росту чисельності бобра європейського у нашій країні дещо обмежені, але ще не вичерпані. Близькі до максимального насичення ними угіддя більшої частини рік районів Українського Полісся та Лісостепу. Є підстави очікувати в найближчі 10 років значного приросту чисельності бобра в ряді районів лісостепової зони. Придатною для штучного заселення бобра є прибережна й мілководна частина річок і водойм степової зони, хоча можливості подальшої його реакліматизації, тут досить обмежені.

Ще в ранній історичний час річкові бобри населяли всю лісолугову зону Європи і були важливою складовою видового біорізноманіття. В заплавах річок вони розповсюджувалися на північ через тайгову зону до лісотундри, а на південь – через степову зону до напівпустель. На території України до початку XX ст. бобер жив постійно в заплавах усіх річок Полісся і зустрічався у центральній і східній частинах Лісостепу та Степу.

В Україні річковий бобер був досить широко розповсюджений. Межа його ареалу на півдні доходила до узбережжя Чорного й Азовського морів, куди тварини проникали по річкових заплавах. Чисельність бобра в центральних частинах ареалу була досить високою, тому у стародавній Русі існував спеціальний промисел на бобра й особливі групи, так званих промисловиків – „бобровників".

До XVII ст. бобри жили в басейнах усіх великих рік нашої країни, включаючи Прип’ять із її притоками Турія, Стир, Горинь, Случ і Уборть: Південний Буг, Західний Буг, Дністер і звичайно, Дніпро з його головними притоками Уж, Ірпінь, Тетерів, Десна, Псел, Ворскла та ін. Прибережні ценози значної частини цих річок були добре освоєні бобрами. На основі даних щодо максимальної сучасної щільності заселення бобра на 1 км русла ріки, загальної довжини усіх рік країни, з урахуванням наявності десятків тисяч заплавних озер великих і середніх рік, а також сотні тисяч гектарів заболочених територій, можна припустити, що загальні запаси бобра в Україні в ХV-ХVІ ст. становили не менш 600-700 тис. особин.

У XVII ст. відносна доступність добування і підвищений попит на хутро бобра призвели до його масового, нерегульованого знищення. У той період боброві шкурки були важливим джерелом доходу, а бобровий промисел вважався гетьманською „регалією" і організовано супроводжувався певними господарськими заходами в найбільш перспективних умовах і колоніях. До середини XVII ст. у багатьох місцях кількість таких бобрових господарств скоротилась.

У XVIII ст. кількість річок степової зони, недавно заселених бобрами, помітно зменшилася, а в XIX ст. деградація бобрових колоній набрала загрозливого характеру. Стан популяції цих тварин погіршувався не тільки за рахунок їх безконтрольного, не регламентованого промислу, але й погіршенням умов перебування, у зв’язку з посиленим вирубуваням прибережних лісів. Так, у степовій зоні останні поселення бобра, які ще збереглися наприкінці XVIII ст. тільки вздовж Дніпра поблизу м. Херсон, припинили існування вже до середини XIX ст., а самими південними виявилися колонії, які існували до кінця XIX ст. у Дніпропетровській і Полтавській областях. Основним осередком популяції бобра в цей період було Українське Полісся, особливо його західна і центральна частини (Волинська, Рівненська, Житомирська й Київська області). Тут бобер ще зберігався на багатьох правих притоках Прип’яті, зокрема на ріках Турія, Стохід, Стир, Горинь, Ствига, Уборть, а також у верхній течії Дніпра й на його притоках Уж, Тетерів. Ірпінь, Десна.

На початку минулого сторіччя ареал виду в Україні продовжував звужуватися, а кількість поселень і їхня чисельність неухильно зменшувалися. В цей період вони жили тільки у чотирьох областях Полісся та в одній області Лісостепу. В західних, східних і південних районах ареалу поселення бобрів теж були близькі до повного зникнення. Найстійкішими виявилися колонії в центральній частині Поліського ареалу – Житомирській і Київській областях по річках Случ, Желонь, Уборть. Перга. Тетерів з його притоками Кропивня. Гуйва, Визня, Ірша, Здвиж, а також в басейні річки Уж і верхній течії річки Ірпінь.

Надалі негативні зміни умов існування тварин внаслідок нерегульованого промислу, знищення прибережних лісів і порушення гідрорежиму річок і водойм наростали, що призвело до падіння чисельності популяцій бобра і зменшення ареалу їх розповсюдження. Значні території, раніше заселені бобрами, виявилися практично непридатними для його існування.

Збережені до середини XX ст. близько двох десятків дифузно розміщених та ізольованих один від одного поселення, в основному, як і раніше знаходились в угіддях Центрального Полісся. Це дає можливість, орієнтуючись на історичні дані, стверджувати, що вони представлені в цей період аборигенними за походженням особинами. Загальна чисельність поголів’я бобрів в Україні до початку 30-х років визначалася орієнтовно різними дослідниками в межах від 80 до 150-200 голів, з причини недосконалості методик обліку їхньої чисельності

До 1941 р. на території України було зареєстровано понад 20 бобрових поселень із загальною чисельністю тварин 120-150 гол. Кількість бобра в Україні істотно зменшилася в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. За попереднім підрахунком у 1949 р. їх чисельність становила 60-80 голів. Однак як показали матеріали, зібрані пізніше С.Н. Маріним. ці показники занижені, тому що не були враховані окремі боброві поселення, які існували, але не були виявленими. Масштабних природних перетворень завдав браконьєрський промисел на бобра в Україні.

У післявоєнний період на території України було осушено понад 3 млн. га перезволожених і заболочених земель, затоплена заплава Дніпра каскадом водоймищ на площі 700 тис. га. У результаті цього різко скоротилася площа найбільш високопродуктивних і комфортних бобрових угідь, оскільки осушували в першу чергу заплави малих і середніх рік, а затоплювали – тисячі заплавних озер Дніпра. Це не могло не відбитися на стані колоній тварин, тому що райони осушувальної меліорації виявилися практично непридатними для їх життя протягом перших десяти-дванадцяти років. Витиснуті із цієї зони бобри знайшли притулок на сусідніх, часом теж малопридатних для їхнього перебування, водоймах, де збереглися у вигляді окремих розрізнених поселень.

Внаслідок антропогенного перетворення ландшафтів та зростання промислової експлуатації популяції бобра людиною він поступово став втрачати прадавню екологічну нішу, що призвело до істотного порушення водного режиму і деградації ландшафтів, погіршило умови господарювання на цих зневоднених, збіднілих землях.

Ландшафт за час відсутності бобра під дією людини істотно змінився – вирубані ліси, осушені болота, прокладені дороги, випрямлені водотоки. Завдяки цьому зайняти угіддя своїх предків бобер зможе далеко не завжди. У той же час останні чотири десятиріччя характеризуються зміною вікових традицій землеробства й тваринництва. Застосування потужних сільськогосподарських машин вимагає великих площ полів, а невеликі заплавні луки й пасовища заростають лозою й листяним лісом, утворюючи в свою чергу відмінні кормові ділянки для бобрів. До того ж, поширенню цих тварин і подоланню ними вододілів сприяють меліоративні системи, особливо занедбані та зарослі.

Бобра в Україні від повного зникнення врятувало введення повної заборони полювання на нього, організація бобрових заказників та заповідників у місцях найбільшого збереження колоній і широка реакліматизація виду в районах його прадавнього перебування.

Відновлення популяції бобра в колишньому СРСР було започатковане завдяки прийняттю низки природоохоронних законів у 1919 р.. а з 1934 року було розпочато штучне їх розселення. В період відновлення ареалу особливу увагу приділяли питанню зміни чисельності і освоєння річковим бобром нових водойм. Паралельно вивчали харчування, будівельну діяльність і деякі інші особливості біології виду, доступні для візуального спостереження в експедиційних або стаціонарних польових умовах.

Помітне розширення ареалу й збільшення чисельності бобра почалося з 1945-1946 р. за рахунок росту залишків його аборигенних популяцій і міграції тварин з Білорусії по р. Прип’яті. її правим притокам і річці Сож. Процесу відновлення чисельності цього виду в Поліссі деякою мірою сприяла інтродукція двох партій бобрів, завезених у 1950 р. з Білорусії в Київську й Житомирську області.

Період широкого заселення бобрами вільних угідь збігся з періодом післявоєнного відновлення господарства України, тому більша частина водойм, як вже зайнятих тваринами, так і освоюваних ними, опинилися в сфері господарської діяльності людини. Вирубка деревно-чагарникової рослинності вздовж берегів водойм, розчищення малих рік, масове випасання худоби, косовиця в прибережній зоні та інші антропогенні чинники гальмували природне розселення бобрів. Незважаючи на це. їхня чисельність з року в рік зростала й до початку 60-х років, фактично без прямої участі людини, значна кількість водойм у Житомирській, Київській і Чернігівській областях була освоєна бобром.

У 1971 р. було дозволено промисел бобра на шкірку, оскільки за результатами обліку 1969-1971 рр. в Україні вже нараховувалося 3880 голів. Однак у 1973 р. на V Всесоюзній нараді з раціонального використання бобра відмічали значні недоліки як в організації експлуатації накопичених запасів цієї тварини так і у використанні продукції бобрового промислу. Відсутність ефективного бобрового господарства звела майже нанівець зусилля з відновлення бобра в Україні.

Понад 30 років тому бобер увійшов до складу фауни промислових мисливських тварин України. Однак через неефективну експлуатацію запасів популяції і нераціонального використання продукції бобрового промислу за нашими дослідженнями щільність екотопів тварин в окремих господарствах Українського Полісся стрімко збільшилась і перевищила регламентовану оптимальну ємність угідь.

Активне розселення бобра і швидкий ріст їхнього поголів’я пояснюються високою екологічною пластичністю тварин, які впевнено заселяють водойми і прибережні фітоценози навіть у самих багатолюдних місцях, пристосовуючись до багатьох видів господарської діяльності людини. Він займає водойми природного й штучного походження, проточного й непроточного типу. включаючи русла великих і середніх рік з їхніми заплавними озерами й протоками, малі річки, струмки, лісові озера, болота, меліоративні канали, старі торф’яні кар’єри, ставки й великі штучні водоймища, береги, яких як правило, вкриті осиковими, тополевими насадженнями або густими заростями чагарникових верб.

На території України бобри прижилися досить добре, адже наша країна багата річками, озерами, болотами та лісами – саме тим що потрібно бобрам