20/04/2010
0"Облогами лежатиме 64 тисячі гектарів земель запасу та резерву, якими розпоряджаються сільські ради, та 57 тисяч гектарів паїв селян… У процесі розпаювання обліковувалися всі землі: і піски, і зарослі лісом та непридатні до використання, – пояснює заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Людмила Петриканин таку кількість необроблюваних земель (с.-х. земель м.П.)". Читаю это всё и думаю, сколько у нас лесов на землях запаса – приблизительно знаем. А кто знает сколько лесов на распаёванных землях? Что это за лес?М.П.
За офіційними даними, на Волині 120 тисяч гектарів не мають господаря. А насправді?
Свого часу в області функціонувало 416 колективних селянських господарств. Після розпаювання земель у колишніх колгоспах відбулися докорінні зміни. Частина з них трансформувалися у міцні господарства, понад 90 протягом останніх десяти років канули в лету, а ще сто господарств готуються повторити долю отих дев’яноста. Святе місце порожнім не буває. І місце колгоспів, окрім нових агроформувань, зайняли особисті селянські та фермерські господарства, які щораз міцніше стають на ноги і вже задають тон у ряді галузей сільського господарства
Проте з’явилися й новітні агрофірми особливого ґатунку, діяльність яких лиш віддалено нагадує справжнє землеробство. Ці фірми зорієнтовані на швидкий прибуток, а тому методи господарювання у них специфічні. Найбільше таких у південних районах, де родючі ґрунти. Варто зазначити, що, як правило, сліди їх ведуть за межі області. Прийшлі бізнесмени орендують землю та господарюють на ній з розрахунком не на перспективу, на підвищення родючості ґрунтів, а на одержання швидкого прибутку.
За підрахунками головного управління агропромислового розвитку, на Волині нараховується 605 тисяч гектарів ріллі. З них цього року за прогнозами оброблятимуть близько 485 тисяч (206 тисяч – підприємства та фермери, 279 тисяч – одноосібники), решта 120 тисяч гектарів облогуватиме. Що ж це за землі? Облогами лежатиме 64 тисячі гектарів земель запасу та резерву, якими розпоряджаються сільські ради, та 57 тисяч гектарів паїв селян.
– У процесі розпаювання обліковувалися всі землі: і піски, і зарослі лісом та непридатні до використання, – пояснює заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Людмила Петриканин таку кількість необроблюваних земель.
Під час розпаювання не визначали, хто господарюватиме самостійно, а хто здаватиме наділи в оренду. Тому почався процес парцеляції, тобто подрібнення великих масивів земель. Нині є площі розміром у 200 гектарів, з яких зробили шахову дошку: хтось господарює, а хтось хоче здавати в оренду. Особливо багато земель розпарцельовано на Поліссі. Тому зазвичай там і облогів більше.
– На мою думку, треба вивести з ріллі ті землі, що нині під лісом, – пропонує Людмила Петриканин. – Але навіть маючи програму виведення з обороту малопродуктивних земель, зробити це практично не можемо. Хоч там і росте ліс, але поки не зімкнуться крони дерев, ці землі однаково вважаються ріллею.
Таким чином частина облікованих облогів – це насправді зовсім не рілля, а ліс або неужитки. Але ж немало у нас і повноцінних паїв, які власники не обробляють просто через те, що не мають змоги.
– У нас площа облогів невелика. Якби хтось хотів взяти 500-600 гектарів землі, щоб господарювати, то таких площ в одному місці не знайдете, – розповідає заступник голови Горохівської райдержадміністрації, начальник управління агропромислового розвитку Анатолій Ящинський. – Земля, може, і не використовується, але розпайована. Надто у невеликих окраїнних селах. Вона має господаря, вона чиясь, але не обробляється. Часто це стосується старших та одиноких людей, які просто не мають сили працювати в полі. А от сім’ї, де є зо три покоління, – ті дають раду своїм наділам.
Проте є й інший «вид» облогів – коли фірми беруть в оренду землю, але не обробляють її. Як правило, такі «господарі» справно сплачують податки та оренду, а тому нарікати на них ніби й не випадає. У поле їхнього зору та апетитів потрапляє здебільшого південна зона області, де ґрунти родючіші, ніж на Поліссі. Нині сказати достеменно, скільки таких облогів по області, не візьметься жодна установа. Причина банальна – їх просто не фіксують.
Чому сьогодні доводиться говорити про такі облоги? Дехто пояснює їх з’яву тим, що ці фірми більше орієнтувалися на державну допомогу, ніж на власну кебету та господарський хист. Раніше діяло чимало державних програм підтримки сільського господарства, і доплати можна було отримати за посіви та на купівлю техніки. Працювала навіть програма, що передбачала доплату за внесення сидератів під осінню оранку. Звичайно, деякі господарства нею скористалися. І взяли землю, і вклали гроші, які держава хоч частково відшкодовувала, і потрохи їх відробляли. А потім почалася криза, що зачепила й сільське господарство. Практично всі види доплат було скорочено. Тому ті, хто орієнтувався на ці програми, пролетів.
– Люди, які розраховували на допомогу держави і набрали земель в оренду, нині не мають підтримки, тому й не приділяють їй уваги, – пояснює начальник управління агропромислового розвитку Володимир-Волинської райдержадміністрації Юрій Кравчук. – Звісно, хотілося б, щоб всі землі давали продукцію, щоб оброблялися. Але в теперішніх умовах добре вже й те, що людям таки платять за оренду.
До слова, на Володимирщині всі кращі землі розібрали ще раніше й останнім часом брали в оренду землі поліської зони, гірші за якістю. Це землі низького земельного кадастру, меліоровані землі, які, вважає Юрій Кравчук, ніколи й не повинні були б бути розорані, бо більше пристосовані під пасовища та луки. Відтак посадовець резонно зауважує, що, може, нам і не треба стільки землі з огляду на нинішні технології обробітку та врожаї.
– За останніх п’ять років у нашому районі юридичні особи взяли в оренду майже 16 тисяч гектарів землі, – підтверджує тенденцію начальник відділу організації переробки, виробництва та маркетингу сільськогосподарської продукції управління агропромислового розвитку Локачинської райдержадміністрації Ярослав Поперецький. – Практично уся земля застовблена.
Застовблена то застовблена, але нерідко використовується не по-господарськи, орендарі не відзначаються щедрістю щодо вкладень коштів у виробництво. Проте вони вперто тримаються за землі, виплачують орендну плату, сплачують податки. На що ж вони розраховують? Чекають відновлення програм підтримки? Дуже сумнівно. А може скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель? Останнього нам, звичайно, ніхто не підтвердив, але й не заперечив. Бо якщо після відкриття ринку земель орендатор матиме переважне право на викуп ґрунтів, то інтерес тут зрозумілий. Можна і потерпіти. Тим більше, новий Президент Віктор Янукович виступає за відміну мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Але невже в останній великій приватизації земель сільськогосподарського призначення, яка гряде рано чи пізно, прості селяни, які поливають землю потом, знову програють?
Інший аспект орендних відносин теж не менш важливий. Чимало прийшлих з-за меж області бізнесменів, які орієнтуються на швидкий прибуток, соціальними проблемами не переймаються.
– Вони, звісно, землю обробляють, податки платять, але мають специфічні методи роботи, – каже заступник голови Горохівської райдержадміністрації, начальник управління агропромислового розвитку Анатолій Ящинський про господарювання таких орендарів. – У них висока продуктивність, потужна техніка, сучасні технології. Та працюють вони вахтовим методом: приїхала бригада – виорала, приїхала – посіяла, приїхала – зібрала. Все, люди поїхали. Місцевих мешканців для роботи з технікою майже не залучають. Земля обробляється, люди отримують плату за оренду землі. Найбільшу, до речі, в районі. Але тваринництвом вони не займаються, тільки й того, що використовують землю. З одного боку, добре, а з другого – для селян я не думаю, що добре.
Як з’ясувалося, часто-густо серед інтересів таких агрофірм фігурують соняшник, соя та ріпак. Ці культури мають сталий попит, зокрема за кордоном, та хорошу рентабельність. При сучасній техніці, новітніх технологіях та хорошій організації праці на них можна добре заробити. Водночас ці технічні культури добряче виснажують грунт. Але кого це цікавить у Києві чи Кіровограді, звідки й керують?
– Вся біда, що ми відійшли від соціальної сфери, забули, що вона є. Землю віддали, а забули, що є у людей ще важливі щоденні соціальні потреби, – каже Ярослав Поперецький.
