18/04/2010
0Часто на мою робочу електронну пошту приходять листи з прес-служби екс-нардепа, голови Рівненської обласної організації Народної партії, а віднедавна ще й голови Державного комітету лісового господарства Миколи Шершуна. В листах є повна інформація про роботу та здобутки державного діяча. В одному з листів навіть пропонувалось звертатись до Миколи Харитоновича з проблемами. Тоді подумалось: ну які в мене можуть бути прохання до нардепа. А дарма. Непереборне бажання звернутись з’явилось кілька днів тому…
Моє дитинство пройшло у клеванських лісах. Не раз батьки шукали ввечері сина у дубовому гаю, який починався за нашим будинком. Днями вирішив погуляти зі своїм дворічним сином “бойовими” стежками безтурботного дитинства. Але коли зайшов у ліс на якихось сто метрів, мене охопив шок, який поступово перейшов в образу, змішану з люттю.
Там, де ще минулоріч стояли столітні дуби-красені, стирчали суцільні пеньки. То тут, то там були акуратно складені порізані колодки з гілля невеликого діаметру. Де-не-де лежали повалені стовбури дерев, які ще, очевидно, не встигли вивезти з лісу. З першого ж погляду можна було зрозуміти, що це не “санітарна” вирубка лісу. Сухі дуби стоять! Від здорових же, які стояли від мертвих дерев за 3-5 метрів, залишились лише пеньки!!!
Дуб дерево цінне, у прямому й переносному значенні. Вироби з його деревини коштують чималих грошей. Але він дуже повільно росте. Шлях від жолудя до красенів-велетнів, серед яких пройшло моє дитинство, вимірюється сотнями років. А це означає, що мій син та його однолітки такої краси вже не побачать. Якщо сьогодні висадити новий дубовий ліс, то шанси його побачити мають хіба що їхні внуки…
У голові нав’язливо крутились питання: невже фінансова вигода переважує будь-які моральні та природні цінності? Невже люди, від яких щось залежить в цій країні, не мають дітей чи внуків й живуть за принципом “після нас хоч потоп”? Наступні покоління не пробачать таке ставлення до країни. Але якщо навіть пробачать вони, то від Природи й Бога рано чи пізно доведеться нести кару.
Доки я роздивлявся нещодавно зрізані дерева, син сів на пеньок і з посмішкою розглядав якусь лісову квітку. Він ще маленький розуміти, що сталось. Але це добре розуміють ті, хто тримав бензопилу в руках, а особливо ті, з чийого наказу чи дозволу це робилось. Раптом закортіло звернутись до головного лісника України Миколи Шершуна з проханням написати мені на папері відповідь, хто винен у варварському нищенні лісового багатства Рівненщини. Якщо ж у вас немає на це часу, то доручіть це своєму свату, керівнику “Рівнелісу” Володимиру Грицайчуку чи однопартійцю, керівнику Клеванського держлісгоспу Ігорю Фізику. Мене влаштує письмова відповідь будь-кого з тих, хто має наглядати за порядком у лісі. Щоб, коли мій син виросте, я йому показав документ, в якому було б написано, хто в його покоління забрав ліс. Хоча ні, не треба на папері (знову доведеться різати дерева), напишіть в електронному листі. В одному з тих, де написано про ваші хороші справи.
