01/04/2010
0Ще в 60-х роках минулого століття поодинокі сім’ї бобрів на Рівненщині зустрічали, як диво. Вони проникали до нас із Житомирщини і сусідньої Білорусі. У ту пору і завезли в Березнівський район для акліматизації кілька пар хутрових гризунів. Місце для поселення вибрали комфортне — мисливське угіддя вздовж річки з промовистою назвою Бобер. Річка засвідчує про давній ареал заселення носіїв коричневого руна, яке і занапастило їх. Заборона на полювання дала результати, і зараз мисливствознавці оцінюють чисельність популяції річкового бобра в районі до 400 особин.
Гризуни вийшли з лісів і по річечках і канавах колонізували всю територію Березнівщини. Боброві хатки можна побачити за півкілометра від райцентру в урочищі Лучка. Споруджуються вони хоч у нічну зміну, але ударними темпами. Для загати на потоці цим нічним будівельникам достатньо ночі.
Боброве хазяйнування помітне повсюдно. Між селами Поляни і Кургани гризуни вирізали вздовж канави верболіз на глибину до 50 метрів. В урочищі Остиже біля Бережного в будівельний матеріал для різцезубих пішла навіть сосна, а на хуторах біля Голубного звірі взялися за яблуні і груші.
А вздовж згаданої річки Бобер водяні поселенці влаштували справжній лісоповал. У Бистрицькому лісництві лопатохвості підтопили навіть кормові угіддя диких кабанів, яких взимку лісники підгодовували жолудями і кукурудзою. Осмілілі зайди навіть “відмітились” у центрі Березного, погризли дерева на березі гребного каналу, а навпроти санстанції за ніч було звалено вербу майже півметрової товщини. Мої колеги з лісового коледжу вважають, що це був молодий розвідник, якого зазвичай виганяють з дому на “свій хліб” і який мав привести подругу, але тій, мабуть, не сподобалось близьке людське сусідство.
Щоправда, не завжди подобається боброве сусідство і людям. Хоч їм вдячні як напоювачам фауни і помічникам у боротьбі з лісовими і торф’яними пожежами, та все ж порядкування і нічні крадіжки на городах нікому не подобаються. Минулого літа річкові архітектори перегородили меліоративну канаву біля села Вітковичі, і люди змушені були рятувати городину від затоплення водою розбиранням греблі.
Подібне трапилось і на полях біля канави між селами Поляни і Городище. А восени хоч сторожа на ніч на полях виставляй. По втолочених стежках бобри транспортують буряки, гарбузи, на місці живляться картоплею, морквою, вівсом. Буває, що гарбуз трапляється надто великий і після сплаву його не вдається пропхнути в нору, і городина, на диво людям, пливе притоками до Случа. Проте, наскільки відомо, мої земляки не піднімають руку на шкідників, сповідуючи народно-етичний принцип: уб’єш бобра — не буде добра.
— І все ж популяцію річкового звіра треба регулювати? — звертаюсь за роз’ясненням до спеціаліста з мисливствознавства Івана Захарчука.
— Принцип раціонального природокористування я обґрунтовував минулої осені на міжнародній конференції з проблем біоресурсів у Запоріжжі, на якій доповідав про стан популяції бобра європейського в мисливських угіддях нашого краю, — говорить Іван Андрійович. — Починаючи з 2006 року, в районі видаються ліцензії на відстріл 3-6 бобрів. У цьому році їх дозволено добути 10. Така помірність виправдана, адже з перенаселених місць бобри перекочовують на свіжі території, дісталися уже аж до Степу.
