Чорний дрозд стає городянином

Глобальне потепління, припускають орнітологи, міняє характери і традиційні місця проживання навіть птахів

У ЗАГАЛЬНОМУ хорі крилатих співаків вирізняється чорний дрозд – довгодзьобий, великоокий, чий мінорно-флейтовий голос, коли спалахне світанкова чи вечорова зоря, зачарує кожного, хто вміє слухати пташині переливи. Співає самець весною і в першій половині літа, допоки другий виводок пташенят не вилетить з гнізда.

Цей птах трохи більший за шпака, та видовжене тіло і довгий хвіст роблять його більшим, ніж він є насправді.

Ще десь на початку 70-х років минулого століття орнітологи вважали чорного дрозда перелітним птахом, що повертається на отчу землю з теплих країв на початку квітня і навіть пізніше. Справді, у цю пору, коли вже розкішно цвіли анемона дібровна, весноцвіт, медунка, голос чорного дрозда можна було почути у глибині лісу. Десь ближче до міста чи села його годі було помітити, бо на той час еконішею цього різновиду дроздів був ліс. А нині?

Цей крилатий красень, що поширений по всій Європі, пристосовуючись до природно-кліматичних змін в довкіллі, пов’язаних з глобальним потеплінням, як кажуть, міняє свій характер, спосіб життя.

Але це найперше помітив не вдома, а гостюючи у Словаччині. Навіть здивувало, що в сусідній країні дрозди в літню спеку бігають… по розпеченому асфальту автострад. Навіть майнула думка: «Чому — на дорозі?» Мабуть, вишукують собі корм, розбитих автівками комах. Також без найменшого побоювання ховаються від палючого сонця в затінку крон молодих лип та червоної горобини обабіч міських тротуарів. А вечорами так співають у скверах та парках, що теплієш душею.

…Минулого літа ще не облітане пташеня чорного дрозда розтолочив легковик на шосе у Старому Самборі. До того не раз бачив пару лісових дроздів у міському лісопарку та у затишному садку неподалік нашого комунального будинку. На черешнях, де пломеніли дозрілі ягоди, не раз чорні дрозди влаштовували «солодкі сніданки». А восени помітив їх і в кронах фруктових дерев – яблунь та груш. Напевно, і їхніми соковитими плодами не нехтують ці птахи.

Виводили чорні дрозди потомство – за крок у чагарнику. Чи то вони, чи вже їхні нащадки згодом адаптувалися суто в міському середовищі.

Дехто з орнітологів-науковців, насамперед Михайло Воїнственський, твердить, що існує окрема «урбаністична» популяція чорних дроздів. А звідки її коріння? На моє переконання, що опирається на багаторічні особисті спостереження за орнітофауною, «урбанізація» цих пернатих лісового походження. Міграція відбувалася протягом тривалого періоду. Можливо, нестача кормів у лісових урочищах чи нещадна вирубка деревостоїв, інші обставини спонукали певну частину чорних дроздів, як і інших пернатих, переселитися жити поруч з людиною, тобто стати синантропами. Зазнавши складних метаморфоз, на сьогодні міський чорний дрозд «характером» далеко не схожий на єдинокровного лісового брата. Він не полохливий, дуже довірливий, хоч це собі на шкоду.

Цієї холодної і дуже сніжної зими в передгір’ї Карпат чорних дроздів — зіщулених, малорухомих — можна було побачити зранку… біля ящиків зі сміттям. Тут вони шукали порятунку від голодної смерті. Як і горобці, вівсянки, синиці.

…Підійшов майже впритул до чорного дрозда, що тремтів у холоднечу на утрамбованому снігу. Кинув йому вогнисті кульки калини, та він не взяв їх. Зате збирав чи то крихти хліба, чи крупинки розсипаного іншого корму.

— О, бідолаха, що він тут робить? Та це ж лісовий дрозд! – додав знайомий птахолюб, що спостерігав, як намагаюсь допомогти зголоднілому чорнявцю.

— Стою, а під ногами чорний дрозд дзьобає покладене яблуко, — каже дбайлива господиня Марія із сусіднього будинку, що всю зиму турбується про крилатих міських мешканців.

Влітку цей птах з доброго десятка різновидів дрозда живиться різними комахами, червами, іншими безхребетними, серед яких – ціле гроно шкідників лісу і саду. Напровесні, коли сходять сніги, жовтодзьобі в опалому запрілому листі під кущами й деревами шукають поживу. Восени, як і шпаки, провисають на кетягах чорної бузини. Якщо крапчасті дрозди пізно восени і на початку зими, коли погіршаться погодні умови, зграями кружляють в посивілому небі, намагаючись прорватися на Закарпаття чи далі на південь, то їх чорні побратими, твердо осілі синантропи, не зраджують «акваторії», де влітку виводили пташенят.

До речі, на території України чорні дрозди гніздують майже скрізь. Не лише у листяних і мішаних лісах, а вже і в міських парках, скверах та садах. Гнізда мостять на деревах та кущах, іноді дуже низько над землею. Виводяться двічі. У весняній і ранньолітній кладках – 5-7 зеленкувато-плямистих яєць.

Буваючи у сусідніх державах, я зрозумів, що в тамтешніх дендраріях, лісопарках, інших зелених оазисах для чорного дрозда та інших крилатих пілігримів створені оптимальні умови для гніздування.

У нас птахи-синантропи, зокрема чорний дрозд, що змінив свою етологію у бік зближення з людиною, почуваються не завжди комфортно.

У забрудненому зеленому храмі і весною, і влітку в час тиші в природі і в парках, і в скверах чути людські голоси, часто п’яні. А якщо до цього додати табуни бродячих котів і собак, куниць, горностаїв, яструбів — важко вижити в такому «хижому» середовищі.

Чорний дрозд – чудовий і корисний співочий птах. Подбаймо про його щасливу долю!

м. Старий Самбір

Львівської області.