01/04/2010
0Коли, декілька років тому, в ДП „Звенигородське лісове господарство” виникло питання, кого призначити лісничим Пехівського лісництва, всі зійшлися на кандидатурі Володимира Музиченка. А сам Володимир Олексійович не знав, тішитися йому з того чи журитися.
-Хвилювався, – зізнається він. – Бо знав, на що йду. Пехівське лісництво має cвою давню історію, свої традиціі. Як то сприймуть мене в цьому колективі?..
Сприйняли. Бо відразу ж побачили, що слово в нового керівника не розходиться з ділом.
– То нехай туристи шукають затишку у лісі,- сказав, як відрубав, знайомлячись з колективом. – А для нас це робоче місце.
Музиченко мав право так сказати. Бо пізнавав лісівничі науки не тільки з підручників: ще з дитинства набивав у лісі перші мозолі. Народившись у мальовничій Хлипнівці, оточеній лісами, саме в них проходив свої перші університети. Разом з іншими, залюбленими в природу хлопчаками, обгороджував мурашники, заготовляв для тамтешнього лісництва лікарські рослини, брав участь у переліку дерев. І вже в старших класах мріяв стати лісівником. Та, вступаючи до сільськогосподарської академії на факультет лісового і садово- паркового господарства, не пройшов конкурс. Однак повернувся додому зі студентським квитком, передавши документи на заочне відділення. І відразу ж знайшов роботу в Хлипнівському лісництві.
Молодого лісоруба примітили відразу. Беручкий до роботи, фізично розвинений, він досить швидко осягнув всі професійні примудрості і вже скоро успішно справлявся з виробничими завданнями. Проте й про науку не забував. І коли закінчив перший курс з відмінними оцінками, запропонували Володимирові перейти на стаціонар. Таку пропозицію він сприйняв з радістю. Проте й з лісництвом зв’язки не поривав, працюючи тут на канікулах.
По завершенні навчання отримав направлення у Вільхівське лісництво, де працював майстром лісу два з половиною роки. І ось тепер Пехів. А це – понад дві тисячі гектарів лісового масиву та тридцять чотири члени колективу, яких ти маєш забезпечити і роботою, і належним заробітком. Тож відразу з головою, як то мовиться, поринув у роботу. Передусім звернув увагу на матеріально-технічне забезпечення, оскільки саме від цього значною мірою залежить виконання наміченої виробничої програми. І, треба сказати, що з тих пір й посьогодні справність техніки – то завдання номер один для нього. А це дає свої результати. От і минулого місяця Пехівське лісництво реалізувало продукції на 107 тисяч гривень. Для непосвяченого в роботу лісівників ця цифра нічого не говорить. Проте кожен, хто бував у лісі березневої пори,бачив, що снігу там ще чимало. Тож і на місця лісорозробок добратися нелегко, а про вивезення деревини й говорити нічого. Та справилися хлопці.
– Ви б бачили, як працююють вони! – з захопленням розповідає Володимир Олексійович про тракториста Олега Ярового, водія Анатолія Уляницького та інших, які за будь-яких погодніх умов виконують покладені на них обов’язки.
Та з особливою теплотою й повагою говорить він про помічника лісничого Миколу Бойка:
– В нього завжди є чому повчитися іншим. Передусім – готовності підставити своє плече допомоги, зібраності, вмінню завжди досягати поставленої мети. А дивлячись на нього, підтягуються й всі члени колективу.
Роботи ж в Пехівському лісництві сьогодні вистачає. Окрім всього іншого, нинішньої весни лісівники мають посадити молодий ліс на 15,5 гектарах. І не тільки тут забуяють зелені насадження . В лісорозсадникові лісництва чекають свого часу більше 800 тисяч сіянців, які незабаром „роз’їдуться” по багатьох областях України. Вже на сьогодні мають багато замовлень, зокрема на сіянці дуба – з Криму. Користуються попитом і самшит, туя. Й всьому треба дати лад.Тож і не зогледівся лісничий, коли черговий день народження у двері постукав. Цього разу – ювілейний. Отож є привід для вітань. Приєднуємося до них і ми.
Черкаське обласне управління
лісового та мисливського господарства
